У грудні минулого року Європейський Союз створив глобальний прецедент, ухваливши Закон про штучний інтелект – один із найповніших у світі зведень правил у сфері ШІ.
Знаменна подія у сфері європейського законодавства сигналізує про наявність широкої тенденції до гнучкішої політики в галузі штучного інтелекту. Але хоча регулювання і необхідне, його недостатньо. Крім введення обмежень для приватних компаній, що займаються ШІ, уряди мають узяти на себе активну роль у розвитку ШІ, розробляючи системи і формуючи ринки для загального блага.
Звісно, моделі ШІ швидко розвиваються. Коли регулятори ЄС опублікували перший проєкт Закону про штучний інтелект у квітні 2021 року, вони назвали його “орієнтованим на майбутнє”, але їм довелося щосили намагатися оновити текст у відповідь на появу ChatGPT півтора року потому. Але зусилля регуляторів не марні. Наприклад, законодавча заборона на використання штучного інтелекту поліцією під час збору біометрії, найімовірніше, залишиться актуальною, незалежно від розвитку технологій.
Ба більше, рамки ризиків, що містяться в Законі про штучний інтелект, допоможуть політикам захиститися від деяких найнебезпечніших видів використання технологій. Хоча ШІ розвиватиметься швидше, ніж політика, фундаментальні принципи закону не потрібно буде змінювати – хоча для коригування та оновлення правил будуть потрібні більш гнучкі інструменти регулювання.
Однак уявлення про державу лише як про регулятора випускає з уваги більш важливу річ. Інновації – це не просто випадкове ринкове явище. У них є напрямок, який залежить від умов, у яких вони виникають, і державна політика може впливати на ці умови. Поява модного технологічного дизайну чи бізнес-моделі є результатом боротьби за владу між різними гравцями – корпораціями, урядом, академічними інституціями – з конфліктними інтересами та пріоритетами, що розходяться. Відображаючи цю боротьбу, результуюча технологія може бути більш-менш централізованою, більш-менш приватною і так далі.
Ринки, які опікуються новими технологіями, слідують за тією самою схемою, що має важливі наслідки для поширення. Як каже піонер програмного забезпечення Мітч Капор: “Архітектура – це політика”. Крім регулювання, дизайн технології та інфраструктура, що її оточує, диктують, хто і що може з нею робити і хто отримує вигоду. Для уряду забезпечення того, щоб трансформаційні інновації призвели до інклюзивного та сталого зростання, полягає не стільки у впливі на ринки, скільки в їх формуванні та спільному виробництві. Коли уряд сприяє інноваціям за допомогою сміливих, стратегічних, цілеспрямованих інвестицій, він може створити нові ринки і залучити приватний сектор.
У випадку зі ШІ завдання управління інноваціями нині перебуває в руках великих приватних корпорацій, що призводить до створення інфраструктури, яка служить інтересам інсайдерів і посилює економічну нерівність. Це відображає стару проблему. Деякі технологічні компанії, які найбільше виграли в результаті державної підтримки, як-от Apple і Google, також опинилися серед обвинувачених у використанні своїх міжнародних операцій для ухилення від сплати податків. Ці незбалансовані, паразитичні відносини між великими фірмами і державою тепер ризикують ще більше зміцнитися у зв’язку з розвитком штучного інтелекту, який обіцяє приріст капіталу з одночасним зниженням трудових витрат.
Компанії, що розробляють генеративний ШІ, вже опинилися в центрі дискусій про екстрактивну поведінку через необмежене використання захищених авторським правом текстів, аудіоматеріалів і зображень для навчання своїх моделей. Централізуючи вартість у рамках своїх власних послуг, вони скоротять потік ресурсів художникам і музикантам, на які вони розраховують. Як і у випадку з соціальними мережами, стимули орієнтовані на отримання ренти, внаслідок чого панівні посередники накопичують прибуток за рахунок інших.
Сьогоднішні панівні платформи, такі як Amazon і Google, скористалися своїм становищем посередників, використовуючи свої алгоритми для отримання ще більшої плати (“алгоритмічна рента за увагу”) за доступ до користувачів. Коли Google і Amazon перетворилися на одну велику схему “пейоли”, якість інформації погіршилася, а вартість почала отримувати з екосистеми вебсайтів, виробників і розробників застосунків, на які спиралися платформи. Сьогоднішні системи штучного інтелекту можуть піти тим самим шляхом: вилучення вартості, повзуча монетизація і погіршення якості інформаційних послуг.
Управління генеративними моделями ШІ на загальне благо потребуватиме взаємовигідного партнерства, орієнтованого на спільні цілі та створення суспільної, а не тільки приватної вартості. На це будуть нездатні держави, орієнтовані тільки на перерозподіл і регулювання, які діють тільки постфактум; нам потрібні підприємницькі держави, здатні створити дорозподілювальні структури, що ділитимуть ризики і вигоди заздалегідь. Політики повинні зосередитися на вивченні того, як платформи, алгоритми і генеративний штучний інтелект створюють і витягують вартість, щоб вони могли створити умови – такі як справедливі правила проєктування – для цифрової економіки, яка винагороджує створення вартості.
Інтернет є гарним прикладом технології, створеної на основі принципів відкритості та нейтральності. Візьмемо принцип “наскрізного зв’язку”, який гарантує, що Інтернет працює як нейтральна мережа, що відповідає за доставку даних. Хоча контент, що передається з комп’ютера на комп’ютер, може бути конфіденційним, код управляється публічно. І хоча фізична інфраструктура, необхідна для доступу до Інтернету, є приватною, первісний дизайн гарантував, що після підключення до Інтернету ресурси для інновацій у мережі будуть доступні безкоштовно.
Цей вибір дизайну, зроблений під час початкової діяльності Агентства перспективних дослідницьких проектів Міністерства оборони (DARPA, серед інших структур), став керівним принципом розвитку Інтернету, забезпечуючи гнучкість та інноваційність у державному та приватному секторах. Передбачаючи поведінку ринків і формуючи нові сфери, держава може створювати ринки і спрямовувати зростання, а не просто стимулювати або стабілізувати його.
Важко собі уявити, щоб приватні підприємства, які розвивають Інтернет за відсутності участі держави, дотримувалися б настільки ж інклюзивних принципів. Візьмемо історію телефону. Роль влади під час розгортання телефонних мереж була переважно регулюючою, надаючи розробку інновацій здебільшого приватним монополіям. Централізація телефону не тільки сповільнила темпи інновацій, а й обмежила появу багатших вигод для суспільства, які можна було б отримати з нової технології.
Наприклад, у 1955 році компанія AT&T переконала Федеральну комісію зі зв’язку заборонити пристрій, призначений для зниження шуму в телефонних слухавках, заявивши про свої виключні права на цю технологію. Подібний вид монопольного контролю міг би перетворити Інтернет на нішевий інструмент для обраної групи дослідників, а не на загальнодоступну інноваційну технологію, якою він став.
Аналогічним чином, перетворення GPS з військового інструменту на універсально корисну технологію підкреслює необхідність управління інноваціями заради загального блага. Спочатку розроблений Міністерством оборони США для координації свого інструментарію, доступ суспільства до GPS був навмисно обмежений з міркувань національної безпеки. Але оскільки цивільний запит на використання технології перевершив військових, уряд США під керівництвом президента Білла Клінтона зробив GPS більш відкритим до цивільних і комерційних користувачів у всьому світі.
Цей крок не тільки демократизував доступ до технологій точної геолокації, а й також стимулював хвилю інновацій у багатьох секторах, включно з навігацією, логістикою та послугами, для яких важливе точне визначення місця розташування клієнта. Зрушення політики в бік максимізації суспільної користі справило далекосяжний перетворювальний вплив на технологічні інновації. Але цей приклад також показує, що управління заради загального блага – це свідомий вибір, який вимагає постійних інвестицій, високої координації та здатності досягати результатів.
Щоб застосувати цей вибір до інновацій у царині штучного інтелекту, нам знадобляться інклюзивні, цілеспрямовані структури управління з коштами для спільного інвестування з партнерами, які визнають потенціал розвитку інновацій під керівництвом уряду. Щоб координувати міжгалузеву взаємодію щодо досягнення значущих цілей, політикам слід запропонувати умови для державного фінансування, щоб ризики та вигоди розподілялися більш справедливо. Це означає встановлення чітких показників, за досягнення яких підприємства несуть відповідальність; високі трудові, соціальні та екологічні стандарти; та розподіл прибутку серед усіх.
Умови можуть і повинні вимагати від великих технологічних компаній бути більш відкритими і прозорими. Ми не повинні наполягати ні на чому меншому, якщо серйозно ставимося до ідеї капіталізму зацікавлених сторін. Зрештою, усунення небезпек ШІ вимагає, щоб влада розширила свою відповідальність за рамки лише регулювання. Так, різні уряди мають різні можливості, і деякі з них перебувають у серйозній залежності від глобальної політекономії ШІ.
Найкраща стратегія для Сполучених Штатів може бути не найкращою для Великої Британії, ЄС або будь-якої іншої країни. Але кожному слід уникати помилкового припущення, що управління ШІ заради загального блага суперечить створенню стійкої та конкурентоспроможної індустрії ШІ. Навпаки, інновації процвітають, коли доступ до можливостей відкритий, а від вигод отримують усі.
Автори: Маріана МАЦУКАТО, Фаусто ЖЕРНОН
Переклад – ПолітКом
Джерело тут
