На українських фронтах без значних змін: росіянам вдалося перекинути нові резерви й ЗСУ зайняті їх успішною ліквідацією. Купер звертає увагу, що десяток наново сформованих бригад українських сил ще не задіяно – вочевидь, чекають на відповідний момент.
Усім доброго вечора!
«Завдяки» увазі, якою мене завалили самозвані «ізраєлелюби», виставляючи себе сліпими расистами, ненависниками й упертими екстремістами, я трохи відволікся від розвитку подій в Україні [Том Купер розпочав також публікацію звітів про війну проти Ізраїлю, окремі з яких ми, можливо, перекладатимемо, якщо вистачить часу; загалом, він вважає, що на терористичну атаку слід було чекати давно – ред.]. Не хвилюйтеся, оновлення від Дона [ідеться про щотижневі звіти Дональда Гілла, американського історика, якому Купер надав свій блог як платформу для висловлювання — перекл.] зʼявиться за графіком і дасть вам більш-менш повну картину. А я тим часом окреслю «больові» точки на українських фронтах за минулий тиждень.
ПОВІТРЯНА/РАКЕТНА ВІЙНА
Я обіцяв ширший аналіз подій у повітрі, та поки він затримується, скажу, що — на мою думку — найкрутіша новина тижня — збиття двох російських Су-35 (росіяни стверджують, що це їхні власні системи ППО постаралися, але я сумніваюся), і ВКС рф перевели два ескадрони із 98-го змішаного авіаційного полку з Мончегорська в Бельбек. В обох на озброєнні МіГи-31, які тепер здійснюють інтенсивне бойове повітряне патрулювання над окупованим Кримом. Очевидно, це реакція на безперервні удари ракетами Storm Shadow/SCALP-EG з боку ЗСУ: МіГи літають вище і швидше, тому мають більше шансів перехопити їх носіїв Су-24 з більшої дальності.
БИТВА ЗА ДОНБАС
Куп’янськ-Сватове-Кремінна… тут було відносно тихо — хіба тільки час від часу підривалися російські танки між Сватовим і Кремінною (див. фото, зроблене десь 5 жовтня).
Тим часом обидві сторони підвели сюди свіжі підрозділи, особливо росіяни, які нині сконцентрували в цьому секторі чимало артилерії (десь чотири бригади) та дві ракетні артилерійські бригади.
А ще росіяни, схоже, знову взялися тиснути на ЗСУ вздовж річки Жеребець. Втім, звідти я досі отримую замало інформації, тому не можу адекватно аналізувати події. Хіба недавно натрапив на епічне відео знищення танка Т-90 українською протитанковою керованою ракетою.
Бахмут — південні околиці… на початку тижня росіяни здійснили кілька масованих контратак біля Кліщіївки, усі було відбито. Українцям навіть вдалося відвоювати трохи території. Під Андріївкою поступовий рух ЗСУ також триває: українці рухаються вперед на схід від залізничних колій.
Курдюмівка… тут цього тижня битви були запеклі. Українці не хотіли втягуватися в бій за руїни цього села, хоча росіяни утримують лише його східні околиці. Натомість ЗСУ обійшли населений пункт із флангу — з півночі й, вочевидь, із півдня, під Озарянівкою. Втім, щоб зачистити зруйновані території на північний схід і на схід від Курдюмівки й Зеленопілля, знадобиться час, особливо враховуючи, що росіяни ввели в цей сектор 51-ший полк ВДВ.
УКРАЇНСЬКИЙ КОНТРНАСТУП
Загалом… Це був ще один тиждень важких боїв у трикутнику Роботине-Новопрокопівка-Вербове, я маю дедалі сильніше відчуття, що українські бійці поступово виснажуються і їм усе частіше бракує зброї та боєприпасів. Єдине, що минулого й цього тижня працює там справді «добре» — це артилерія ЗСУ.
Тож не дивно, що українці втратили деякі позиції (цитую: «дві посадки») на північ від Вербового і не змогли помітно просунутися в Новопрокопівці чи уздовж протитанкових ровів на південний схід від неї. Як і декого з вояків ЗСУ, мене не припиняють дивувати російські резерви: саме тоді, коли росіяни вже майже втратили той клятий пагорб 166, цього разу вони кинули в бій 387-й мотострілецький полк.
Щось схоже було також біля Копанів, на захід від Роботиного: як тільки українці знову почали просуватися на цьому напрямку, росіяни повернули на поле бою 810-ту «бригаду» морської піхоти: щоправда, це наразі й «батальйоном» не назвеш з огляду, як мало там залишилося вояків, проте всю «забаву» з тим, аби відстежувати і розстрілювати їх на друзки, українцям довелося розпочинати заново.
По кілька разів на тиждень мене запитують про одну річ, якої я не можу пояснити — про «політику підрозділів» ЗСУ. «Старі», досвідчені й загартовані в боях бригади воюють під Бахмутом уже по 5-6 місяців поспіль, їх не виводять на відпочинок та реорганізацію, і я вже не кажу про переоснащення західним обладнанням. Усе це передають «новим» підрозділам на півдні — там найновішим поповненням стала бригада нацгвардії «Червона Калина». І якось не схоже, що цей підхід найближчим часом можуть переглянути.
Та ще й окремі персонажі поширюють брехні, мовляв, ЗСУ бракує особового складу.
Що ж, треба визнати: деякі узагальнення справді засновані на значному виснаженні певних підрозділів. Цього літа особливо зросла кількість поранених бійців.
Проте — і насправді — якщо ЗСУ й має чогось «вдосталь», то це людей. Так, їм гостро бракує певних різновидів озброєння (ви знаєте мій звичний перелік), боєприпасів (зокрема для мінометів) та приладів нічного бачення, але якби ЗСУ бракувало особового складу — це була би величезна несподіванка, хоч би й тому, що українське військо досі має принаймні десяток незадіяних бригад, які перебувають у резерві або в процесі формування.
{Здається, Купер забув придумати підпис — в оригіналі лише слово «caption…»}
Тож вибачте, не маю ані найменшого уявлення щодо причин «політики підрозділів» та всіх цих безпідставних чуток…
Переклад: Микола Ковальчук, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
