Пропонуємо вам сьогодні аналіз нового для нашого каналу автора – майора армії США Роберта Роуза (Robert Rose). В ньому він розмірковує над відмінностями між маневреною війною та війною на виснаження. Чи відповідає американська військова доктрина сучасним загрозам? І що потрібно Україні для перемоги? Статтю скорочено для зручності. Оригінал за посиланням нижче.
Серед виноградників, усіяних саморобними вибуховими пристроями у кандагарській Жарі, маневрувати не було можливості. До 2012 року таліби так замінували цей район, що будь-яка спроба діяти «за підручником», як вчить армія США, могла перетворитися на самогубство. Таліби були винахідливі. Вони знали, що, коли влаштують на нас засідку, ми спочатку шукатимемо укриття, а потім спробуємо обійти їх. Тож таліби закладали фугаси уздовж стін, насипів і будь-яких місць, які ми могли би використати. […]
Сьогодні українські солдати у значно більших масштабах стикаються з ворогом, який перешкоджає здійсненню маневру. Тому українська армія радше намагається виснажити ворога, це краще відповідає обстановці.
Джерела в уряді США, які анонімно спілкувалися зі ЗМІ, не оцінили важливості поточної ситуації в Україні. Вони критикують українську армію за те, що вона не проводить «загальновійськовий маневр». Переконують, що певний варіант американської доктрини, з трохи кращою узгодженістю дій та підтримкою з повітря, дасть змогу прорватися крізь мінні поля і вижене російську армію з окопів… […]
Чи маневрена війна відрізняється від війни на виснаження
Керівна настанова Корпусу морської піхоти надає найбільш стисле визначення маневреної війни: «Філософія ведення війни, що має на меті порушити злагодженість противника за допомогою серії швидких, рішучих та несподіваних дій, які створюють бурхливу і швидко погіршувану обстановку, з котрою той не може впоратися». Ця ідея не нова. […]
У 331 році до н. е. в битві при Гавгамелах Олександр Македонський продемонстрував цей маневр: прорвав лінію оборони перських військ та кинувся на царя Дарія III, змусив його втекти і в такий спосіб порушив систему управління перської армії».
[…]
«Перемоги Німеччини на початку Другої світової війни, які часто розглядають як взірець маневреної війни, були зумовлені певною стратегічною обстановкою. У Польщі перемозі Німеччини неабияк сприяла неповна мобілізація польської армії та її невдале розташування. У Франції німецька армія скористалася прогалинами на флангах французів, бо основна частина сил союзників переміщалася для зміцнення позицій у Бельгії. У 1941 році Радянський Союз розгорнув свої передові війська у невигідну конфігурацію. Це дало змогу німцям знову досягти приголомшливих успіхів. Але до 1943 року Радянський Союз повністю мобілізував своє населення і впровадив ефективні методи оборони, а це призвело до того, що німецькі танки загрузли у щільних мінних полях під час Курської битви.
Востаннє Сполучені Штати мали справу з безперервною ешелонованою обороною під час Корейської війни 1951–1953 років. Після того, як початковий етап маневреної війни завершився і Китай та війська ООН мали достатню щільність сил, щоб сформувати безперервний фронт, американські військові дотримувалися тактики виснаження. Саме тому Сполучені Штати відмовилися від маневреної війни, попри перевагу в повітрі та наявність командирів, які мали досвід загальновійськових операцій у Другій світовій війні.
Армія США не готує солдатів до боротьби в таких умовах
Коментатори, які пишуть про війну в Україні, прагнуть поставити доктрину НАТО й особливо США в основу українського успіху. Це мало слугувати черговим підтвердженням переваги американської військової науки. Навчання сучасних підходів і керування системами озброєння, безсумнівно, виявилося цінним, та невідомо, що нового Сполучені Штати запропонували Україні для розуміння загрози, з якою вона бореться з 2014 року…
[…] Україна протистоїть ворогу, який створив суцільну ешелоновану оборону. Росія витратила місяці на облаштування мінних полів, копання траншей і встановлення перешкод. Російська армія може направити артилерію на будь-яке угруповання, що намагається пробити мінні поля, і має резерви, готові контратакувати будь-який прорив. Цілком можливо, що надто оптимістичні західні радники підштовхнули Україну на початку її контрнаступу до спроби механізованого прориву оборони Росії. Саме тоді українці втратили приблизно 20% техніки, наданої Заходом.
[Далі Роуз розмірковує наскільки сама армія США готова до таких викликів.]
Кожен, хто вважає, що Україна зазнає поразки через недостатнє опанування західної доктрини «загальновійськового маневру», мав би відвідати навчання американської бригади в центрі бойової підготовки. Будь-які недоліки, виявлені під час українського наступу, як-от несвоєчасний удар артилерії чи транспортні засоби, не здатні розгледіти очищену від мін смугу, трапляються і під час навчань: я особисто спостерігав це під час майже кожного бригадного навчання за 30 ротацій, які провів у Національному навчальному центрі та Об’єднаному навчальному центрі бойової підготовки. Такі тренувальні центри забезпечують бригадам навчання найвищої якості, але вони відтворюють не ті проблеми, з якими в реальності потім стикаються українці на полі бою, а проблеми, з якими, як передбачається, може стикнутися армія США під час бою.
Востаннє армія США проводила навчання рівня дивізії під час вторгнення в Ірак у 2003 році. Минулі два роки командування Збройних сил США надавало пріоритет навчанням рівня роти і нижче. Бригади армії США тренуються як цілісний підрозділ лише в центрі бойової підготовки, яка відбувається приблизно кожні 18 місяців. Під час цих навчань бригадам протистоїть лише посилений батальйон умовного противника. При цьому сили ворога не формують безперервної ешелонованої оборони. Вони виступають не дуже щільно і дають атакуючим силам можливість оточити або обійти їх. Умовний противник не застосовує міни з такою щільністю, з якою доводиться стикатися українцям, він не концентрує вогонь артилерії (інакше батальйон, на перевезення якого до центру було витрачено мільйони, «знищать» за кілька хвилин після початку «наступу») і не використовує оперативні резерви для контратак.
[Порівнюючи організацію артилерійської підтримки в українській армії та армії США, автор явно виступає не на боці останньої]
…коли ситуація на фронті змінюється, [американським] солдатам доводиться чекати на ухвалення рішень у штабі, розміщеному далеко від битви. Вони втрачають дорогоцінні хвилини і ризикують втратити позиції, доки вогневе завдання прямує від батальйону до бригади, далі — до дивізії, а відтак повертається до артилерійського штабу дивізії, батальйону польової артилерії і, нарешті, до вогневої батареї. Тим часом українці значною мірою використовують децентралізований підхід з БПЛА на рівні взводів, а вогневі завдання артилерії передаються через застосунок, схожий на Uber.
Відкусити і втримати
[Аналізуючи дії росіян, Роуз порівнює їх з тактикою німців під час Першої світової]
…у 1917 році німецькі військові розробили доктрину ефективної, еластичної оборони, яка могла амортизувати спроби прориву. Еластичність оборони полягала в тому, що на перших лініях окопів розміщувалася лише незначна кількість сил, що мінімізувало втрати від артилерійських обстрілів. Солдати зосереджувались на наступних лініях для контратаки на фланги союзників після того, як останні досягали кульмінації наступу, вийшовши за зону дії власної артилерії. Сьогодні в Україні росіяни дотримуються основ теорії еластичної оборони кайзерівської Німеччини.
Маймо терпіння і вірмо в Україну
[Автор наостанок наводить аргументи, чому Україна сама повинна обирати стратегію перемоги]
…американські військові не мають підштовхувати українську армію до ризикованих дій у сподіванні на «вирішальну перемогу». Україна, підтримувана всіма тими країнами, які виступають проти імперських загарбницьких воєн, має вдатися до виснажливого оперативного підходу як частини ширшої стратегії. Дехто боїться, що це буде вигідно росіянам, але ідеальної альтернативи немає…
[…] Україні потрібно знищувати ворожу артилерію та завдавати таких втрат, які будуть перевищувати здатність росії їх компенсувати. Це буде повільне перемелювання з постійною адаптацією до нових умов. Тут не буде ефектних перемог для картинок у соцмережах. Вінстон Черчилль сказав про перемогу в битві з німецькими підводними човнами в північній частині Атлантичного океану: «…вона мала форму статистичних даних, діаграм та кривих, незрозумілих для громадськості».
У якийсь момент на російських лініях можуть з’явитися вразливі місця, що відкриє Україні шлях до приголомшливих перемог.
[…] Важко передати умови, в яких воює Україна. Я досі пам’ятаю те дивне відчуття свободи пересування, коли наступного дня після повернення з Афганістану пішов прогулятися серед зелених дерев Вашингтона. Можливість ступити куди завгодно, не стежачи за металошукачем, здавалася сюрреалістичною розкішшю. Україна не може дозволити собі вести маневрену війну. Ми маємо бути готові підтримувати її доти, поки вона не виснажить російських загарбників. Сполученим Штатам не варто забувати, як невдало завершилася їхня остання спроба перекроїти чужу армію на свій лад.
Оригінал
Переклад: Сергій Тищенко
Редакція: Антоніна Ящук
Джерело тут
