Черговий уривок звіту Тома Купера про повітряну війну над Україною містить умовний опис отієї найбільшої атаки на Київ, коли Українські ППО збили шість «кінжалів» і ще багато всякого мотлоху. Опис умовний, бо Купер пояснює загальні принципи того, що сталося й не вдається до конкретики, яка могла б зашкодити нашій обороні.
[Опубліковано 21 травня 2023 року о 9:51]
У цій частині я хотів би запропонувати перший із кількох прикладів того, як тепер ведеться повітряна війна в Україні.
Для початку зосереджуся на ситуації довкола Києва та на північному сході України.
Та спершу важливе застереження: жодна з показаних нижче мап і жоден із коментарів до них не містять справжньої інформації. Усе це я намалював і описав, буквально, «лише для демонстрації». Як приклади.
.
Спробуймо уявити, що саме радіоелектронні та сигнальні засоби розвідки російського ГРУ можуть «побачити», якщо намагатимуться відстежити діяльність наземних систем протиповітряної оборони Повітряних Сил ЗСУ, наприклад, «в районі Києва о 5:00 3 травня 2023 року».
Небагато, правда?..
…Ніяких активних ЗРК… Жодних інших радарів, лише самотня П-15…
…До речі: чому П-15?..
Бо це старий, однак надійний радар із доволі великою дальністю виявлення (десь 150 км). Його встановлюють на вантажівку, тож може пересуватися принаймні ґрунтовими дорогами: тобто (відносно) легко змінювати розташування. Зрештою, їх чимало залишилося ще з часів совєтського союзу: якщо якийсь із них буде пошкоджено російськими протирадарними ракетами чи іншими засобами, його є чим замінити. Інакше кажучи: у 2023 році це ідеальна приманка.
Десь за 10-15 хвилин таку «картинку» згодовують бойовій системі управління (АСУ) ОСК «юґ» та національному центру управління обороною (НЦУО) в москві…
А тепер уявіть себе на місці «вишестоящих органів» та російського ґєнштаба: з огляду на перебіг подій під час кількох їхніх нещодавніх ракетних ударів по Київщині, вони знають, що Повітряні сили ЗСУ «задіяли там чимало систем ППО», які збивають усі чи майже всі ракети, запущені в тому напрямку. Але єдине, що засоби радіоелектронної та сигнальної розвідки ГРУ, задіяні в Білорусі та на південному заході росії, змогли зафіксувати тогоранку, це «один старезний радар П-15»?.. Далі, «того ранку» цей П-15 стояв «на якомусь пагорбі, західніше від Гостомеля», як показано вище. Але ж… слухайте: вчора він був десь ближче до Києва. Скажімо, в районі Василькова, як на цій мапі:
…А наступного дня він уже в іншому місці…
Що ж робити росіянам?
Вони мають (щонайменше) три варіанти:
А) Нічого не робити, просто продовжувати спостереження — радіоелектронними та сигнальними засобами розвідки ГРУ, а також літаками комунікаційної / сигнальної / радіоелектронної розвідки на зразок Іл-20 або Ту-214Р. Це найпростіше рішення, яке не потребує додаткових зусиль, хоча жодної користі для збору розвідданих від того не буде. Однак росіяни зазвичай воюють не так… (і вже точно не так воює в цій війні путін).
Б) Відправити спецназ ГРУ для далекосяжної розвідувальної операції на Київщину. Це велике місто, тут є де заховатися кільком одягненим у цивільний одяг розвідникам, які добре знають українську, орієнтуються в місті та мають кілька «явок» і окремі контакти з місцевими прихильниками й прибічниками. Тож вони почнуть проводити розвідку: «випадково» проїдуть повз одну, дві, три чи й більше позицій української ППО десь під Києвом; запам’ятають їх розташування та обладнання, а потім повідомлять про це «на москву». Що ж, звучить круто, але на це потрібен час, а результати непередбачувані. Принаймні, так росіяни інколи воюють… Але не тільки так.
В) Або, в ідеалі, росіяни можуть спонукати українські засоби ППО до дії. Змусити їх увімкнути радари і так викрити своє розташування, швидкість реагування й кількість — тоді росіяни зафіксують усе це за допомогою своїх повітряних і наземних станцій сигнальної та радіоелектронної розвідки: власне, встановлять позиції та потужність цих засобів.
Здається, росіяни вдалися до планів Б і В ще наприкінці минулого року. Принаймні десь у той час ГРУ та ФСБ почали отримувати розвіддані про неминучість поставок таких західних зенітних установок, як IRIS-T, NASAMS, і MIM-104 Patriot. Тоді вони спрямували в Україну спецназівців, зокрема, через менш захищені ділянки кордону України з Білоруссю.
Ба більше, знаючи, що українці можуть розраховувати на допомогу білоруської опозиції, а конкретніше:
а) маючи точні дані, що українська розвідка працює з мережею білоруських інформаторів й отримує дані про рух базованих там літаків,
б) знаючи, що системи розвідки й раннього виявлення НАТО ретельно стежать за рухом усіх російських літаків у Білорусі (за допомогою, наприклад, літаків із радарами Е-3, що базуються в Польщі, а також супутникових даних і власної мережі розвідки у країні),
вони вирішили почати «випробовувати» новий склад українських сил ППО, «примірятися» до нього.
Це «нормальна», ба навіть «рутинна» процедура — і під час війни, і за мирного часу. Тому, наприклад, американська, британська, французька, італійська, шведська та інші аеророзвідки регулярно спостерігають за діяльністю збройних сил рф, ірану, КНР… та інших відомих усім держав.
Літаки-розвідники за підтримки наземних баз шукають електровипромінювання ворожих радарів, диспетчерських систем, систем РЕБ, ловлять це випромінювання, стежать за його переміщенням і фіксують його, щоб служби розвідки могли розробити необхідні контрзасоби. Ось чому деякі країни, за чиєю діяльністю стежать (особливо КНР, але також іран, а останнім часом і росія), роблять все від них залежне, щоб приховати свою діяльність, навіть у мирний час… наприклад, літають на своїх перехоплювачах Шеньян J-8 занадто близько до американських розвідувальних літаків Lockheed EP-3 Aries II, а тоді в них врізаються; збивають зенітними ракетами безпілотники Northrop Grumman RQ-4 Global Hawk BAMS-D; або намагаються заплутати безпілотники ВПС США General Atomics MQ-9 Reaper над Чорним морем, і — суто випадково —теж врізаються в них…
Але я відволікся… Суть у тому, що рф проводить на території України… кгм… «спеціальну військову операцію», відповідно, ПС ЗСУ перебувають у стані підвищеної готовності, тому їх нелегко спровокувати до діяльності «звичними» методами. Ось чому в березні-квітні (якщо мене не підводить памʼять) ми бачили/чули звіти про запуск із території Білорусі повітряних куль із кутовими відбивачами.
Такі кулі коштують дешево, але й надійними їх не назвеш: із курсу їх легко може здути вітер, якщо вони піднімуться занадто високо. Тому, думаю, ці пристосування не дуже добре себе проявили. Ось чому ВКС почали хаотично піднімати в повітря МіГи-31К з авіабаз у Білорусі — у цей час в Україні вмикалися повітряні тривоги. Втім, МіГ-31К — літак великий, і натівські Е-3 бачать їх із відстані 300-400 кілометрів… і негайно передають цю інформацію прямо на інтегровану систему ППО ПС ЗСУ… Тому ці «білоруські розваги» теж принесли не дуже багато користі.
Так чи інакше з якихось неясних причин 4 травня 2023 року путін наказав завдати удару одним зі своїх улюблених видів зброї. Саме тим видом, у розробку якого він дозволив «вишестоящім органам» інвестувати значні кошти (настільки значні, що через нестачу коштів всрф доводилось здійснювати менше тренувань, в той час як їхні гроші перенаправили на дослідження та розробку зброї): це був МіГ-31К, озброєний “кінжалом”.
… ну так, по якійсь невідомій цілі в районі Києва. Зрештою, сама мета не мала великого значення: це була передусім акція «демонстративного» характеру. Все згідно девізу: «Узріте, наша супер-турбо-вундерваффе, про яку НАТО знає і не може збити, б’є по вас… росія – мощь…»
Бум!
Той «кінжал» був збитий. Ймовірно, в дії, протягом якої один з українських МІМ-104F (він же PAC-3CRI) був активний лише 60-120 секунд. Заледве достатньо, щоби російські засоби ELINT (електронна розвідка) і SIGINT (радіоелектронна розвідка) зафіксували його активність, однак не достатньо, аби належним чином відстежити та встановити його точне місцезнаходження.
«Неможливо!» – або якщо й так, то це «мабуть, сталось випадково». І, звісно, «ми мусимо провчити… і діставучих українців, і тих огидних виробників зброї з Гамерики і знищити той “Петріот”!»
Очевидно, це набагато складніше, ніж «просто здійснити доставку одного “кінжалу” до Києва». Тому було наказано нанести новий удар, цього разу набагато потужніший і краще скоординований, ніж будь-коли раніше. Він мав включати «дешеві/нікчемні» високоточні керовані «Шахед-131/136» й старі крилаті ракети Х-55 — всі вони мали слугувати приманкою аби змусити інтегровану систему протиповітряної оборони ПС ЗСУ включити не тільки свої радари раннього попередження, але й усі нові ЗРК. Загалом 6 «кінжалів» і щонайменше 3 «Іскандери-М» та С-300 мали бути випущені приблизно під час наближення «Шахедів» та крилатих ракет до Києва. Українська протиповітряна оборона перебуває в повній бойовій готовності, а отже, її радіолокаційні системи активні, що дозволяє тріангуляцію позиції МІМ-104F.
Метою було знищити цей ЗРК, розбити його на шматки.
…звичайно, вся акція ретельно контролювалася ГРУ та кожен електронний сигнал ретельно фіксувався. Тому, коли вранці 16 травня у відповідь на ракетний удар увімкнулась Інтегрована система протиповітряної оборони ЗСУ, «чомусь» ситуація виглядала приблизно так:
….а через кілька хвилин, після завершення російського ракетного удару, все повернулося до приблизно такого стану:
…і кожен дотичний до цього росіянин може спокійно закластися на весь свій дохід упродовж наступних 10 років, що всі ЗРК ЗСУ, задіяні під час цієї атаки, в наступні 2 хвилини після завершення авіаудару уже перерозгортались на нових позиціях.
….ось чому по всій Україні так ретельно заарештовують людей, котрі оприлюднюють відео, зняті під час активності зенітно-ракетних комплексів ПС ЗСУ. Адже кожен уривок розвідданих важливий, незалежно від того, яку інформацію він містить або хто її розкрив.
(далі буде….)
Оригінал
Переклад: Микола Ковальчук, Тетяна Саніна, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
