Нашому Світу людей давно пора позбавитись від страху. Ця теза абсолютно слушна. Позбавитись від страху бути собою. Від страху та жахіття маніпуляцій задля досягнення абсолютно міфічних цілей. Світ, який вільний від страху має бути прекрасним та дуже комфортним для життя.
Але в першу чергу необхідно позбавити себе від страху щодо припинення існування росії. Особливо цей сакральний жах написаний поміж рядками виступів та дописів у різноманітних лауреатів та номінантів. Вони не уявляють собі Світу без росії і прагнуть проманіпулювати настроями. Роблять вони це, напрочуд елегантно граючи словами та свыдомо використовуючи семантичні пастки.
Росія, явище не зовсім етнічної природи. Це скорше культурний феномен. Це специфічний світоглядний комплекс колективної ідентичності, що проявлений у заперечені суспільної користі від волі-свободи. Штучний, а тому тимчасовий. І час його актуальності «виходить на пси».
Культурний феномен «росія», у людських формаціях може бути проявленою де завгодно. В будь-якій країні чи в будь-якому етнічному середовищі. Але час присутності цієї ментальної химери в Українському культурному просторі, вичерпаний остаточно. Лишилось прийняти цей факт та припинити боятись жити далі без росії в голові.
Проте … підстаркуваті ловуряти-номінанти бояться зовсім не росії. Вони традиційно бояться України, яка проявлена через Українство. Традиційно їм набагато ближче Україна, що проявлена через русь-російянство. Змішування етнічних груп в один котел колективного знецінення та відверта маніпуляція унікальними кодами ідентичності призводить до неминучого використання дуже старезних інструментів соціальної регуляції стосунків.
Пастка суто технологічна. Міфологеми трьохсотрічної давнини, які дали змогу явити у Світ людей «національні держави» і досі розглядаються ними як вельми актуальні та дієві. Але ж історія раз за разом демонструє, чим закінчуються оці бздури щодо «політичних націй» та намагання уникнути відповідальність за ідіотські рішення «національних лідерів».
В Україні не може бути побудованим колективний простір співжиття на підставах чужої-ворожої культурної платформи. Попри гроші, бажання, страхи і все решту активних просувателів міфологеми «росія у вишиванці». В Україні це можливо лише через повне та остаточне винищення носіїв Українства.
Але … й тут невдача має спіткати завзятих «російських українізаторів». Українство … штука також світоглядна. І на відміну від колективного безумства мертвих стосунків із криміналізації волі-свободи, має в основі абсолютно живу прив’язаність до людської суті.
Українцем (як і росіянцем) може бути кожен. І приналежність тут не через мову, віру та армію (вєру, царя та отєчєство). Лише через сакральну чуттєвість до Волі-Свободи. Через позбавлення страху бути реальною людиною. Через прийняття себе справжнього та відповідальності за власні дії. Через користування єдиним зв’язком із трансцендентним, через інструмент людяності – сумління, в якості головного орієнтира правильності. Через примат Принципу свободи – не розпоряджатись чужими життями без їх згоди.
Треба позбуватись страху жити далі без росії. Позбуватись залежності від «абщєствєнного мненія», від інформаційних вкидів «носітєлєй правільності» та від примарної домінації «нравствєнних орієнтіров», що породжуються явно не кращими представниками суспільного простору. Тим більше, що усі ці химери не приживаються в Україні, аж ніяк.
Росія … не така вже й страшна штука. Треба її лише сприймати як один з етапів дорослішання людей. Не треба боятись вийти з дитячого садочка, де за тебе усе рєшають такі самі діти, що з маніакальною серйозністю зображають з себе вихователів.
Автор: Олександр Новохатський
Джерело тут
