Щодо головної “перемоги” (як би я не скептично ставився до цього терміну) можна віднести ухвалення Верховною Радою низки довгоочікуваних нормативно-правових актів, серед яких, звісно, виділяється і “земельна реформа”, а також легалізація грального бізнесу. Всі ці рішення викликали у суспільстві украй неоднозначну реакцію, однак все ж є надзвичайно важливими для закріплення курсу на лібералізацію української економіки та залишення у минулому “соціалістичної спадщини”.
Очевидно, що найбільша “зрада” — це рішення Конституційного Суду щодо визнання неконституційною кримінальної відповідальності за недостовірне декларування чиновників та інших посадовців. Це відкинуло державу у питанні боротьби з корупцією на роки назад. Тепер доведеться витратити чимало часу та ресурсів, аби відновити статус-кво.
Назвіть будь-ласка подію року?
З політичної точки зору подія року — це місцеві вибори, що пройшли восени. Вони не просто забезпечили переобрання органів місцевого самоврядування, але, фактично, закріпили реформу децентралізації, зробивши її невідворотною. Передувало виборам ухвалення нового виборчого законодавства, яке дозволило провести формування місцевих рад за системою “відкритих списків”.
Те, що переважна більшість учасників голосування підтримувала не лише політичну силу але й конкретних кандидатів — це свідчення того, що суспільство, загалом, готове до цієї системи, яка, проте, залишається недосконалою. Водночас, конкуренція за кожен мандат у тих місцевих радах, де вибори проходили за пропорційною системою, була у рази вищою, аніж там, де збереглася “мажоритарка”.
Це теж свідчить про те, що нова система дозволяє залучати до політики більшу кількість громадян. Так само перед виборами відбулася реформа адміністративно-територіального устрою. Все це в комплексі визначить розвиток самоврядування протягом найближчих років.
Назвіть подію, яка на вашу думку, цього року стала ключовою?
Якщо підходити з точки зору події, яка визначила характер цього року, то це, звісно, оголошення урядом карантину у березні цього року, що було обумовлено поширенням пандемії коронавірусу.
Світова пандемія мала наступні наслідки для України: обмеження зв’язків з довколишнім світом та мобільності громадян; економічна криза та загальне падіння виробництва; соціально-економічні проблеми; перетворення теми пандемії на тему української політики.
Пандемія показала найбільші проблеми української держави, серед яких: інституційна неефективність, декларативність більшості реформ у минулому, відсутність необхідних ресусрів для вирішення ключових задач.
Які висновки можна зробити з цих місцевих виборів?
Абсолютно очевидно, що якогось чітко-визначеного переможця ці вибори нам не показали. Можна казати, що вибори завершилися перемогою “місцевих еліт”, але вони не становлять єдиної політичної сили, тож однозначного переможця у виборів немає. Загалом, можна сказати, що ці вибори стали перемогою децентралізації. Одержавши відповідні ресурси, чинні міські голови та депутати змогли їх використати для демонстрації ефективності власної роботи. Як підсумок — чинні міські голови як правило були переобрані. Таким чином, місцеві вибори послугували закріпленню децентралізації.
Щодо політичних партій, то, з одного боку, Слуга народу набрали найбільше мандатів на різних рівнях, але з іншого — ніде не сформували більшості. Водночас, у парламентської опозиції ситуація теж не блискуча. Таким чином, суспільство не захотіло переносити на місцевий рівень загальнополітичний порядок денний. Це сигнал для усіх парламентських партій, що самих загальнонаціональних брендів для успіху на виборах уже не достатньо.
Як Ви оцінюєте законопроект про відновлення електронного декларування?
Ухваливши своє останнє рішення, Конституційний Суд заклав міну під усю систему боротьби з корупцією у державі, адже вищий орган конституційної юрисдикції поставив під сумнів саму можливість кримінальної відповідальності за неправдиве декларування. Немає кримінальної відповідальності — самі декларації втрачають сенс.
Верховна Рада повинна була, з одного боку, повернути відповідальність, чого вимагали “західні партнери” та українське суспільство, але й врахувати рішення КС. Ухвалений Радою законопроект виглядає компромісним, особливо якщо порівнювати із пропонованим раніше законопроектом президента Зеленського. Він повертає відповідальність, але є суттєво м’якшим, аніж скасований КС закон.
Це означає, що проблема вирішена частково, а тому може через деякий час постати знову. Не виключено, що нас через деякий час чекатиме чергове політико-правове рішення у дусі пропонованого раніше Зеленським “перезавантаження КС”.
Що Ви можете сказати про аудит діяльності Верховної Ради?
Рахункова палата завершила перший за всю історію незалежності України аудит Верховної Ради. Звіт щодо результатів аудиту був затверджений на засіданні Рахункової палати. За 2013−2019 роки Апаратом Верховної Ради України, Управлінням справами Апарату Верховної Ради України, а також підприємствами, установами та організаціями їх сфери управління було використано 7,7 млрд грн коштів державного бюджету та майже 114 млн грн коштів місцевих бюджетів.
Аудитори зазначають, що у 2014−2017 роках кошториси Верховної Ради України не затверджувалися, а на 2013 та 2019 роки були затверджені з порушенням термінів. Загалом, аудит показав ряд недоліків, але треба відзначити, що подібні аудити не можуть вирішити найбільшу проблему — реорганізацію роботи ВР як частину реорганізації усієї держави. Аудит лише показав проблеми із використанням бюджетних коштів, але він не може оцінювати справедливість тих або інших видаткових статей.
Загалом, назріло питання щодо того, аби провести глобальну та системну реформу фінансування українського парламенту, адже питання щодо цього у суспільства лишаються дуже серйозними.
Яким в цілому був цей рік для України?
Рік був досить тяжкий через наслідки пандемії та економічної кризи. У політичному сенсі ми можемо оцінювати його як перехідний від “старої” до “нової” політичної системи. Продовжували відчуватися наслідки минулорічної “електоральної революції”, коли суспільство обрало замість старих політиків “нові обличчя”. Водночас, місцеві вибори показали, що і до останніх у суспільстві накопичилося чимало питань, а тому поки що з цієї ситуації у виграші опинилися представники “місцевих еліт”.
Таким чином, у суспільстві посилюється невдоволення новою владою, але це не означає повернення позицій представниками минулої та позаминулої влади. Це створює досить непрогнозований політичний процес, який поки що відзначається несталістю та постійною змінюваністю.
Навряд чи цей рік залишиться в історії таким, що задовольнив ключові політичні запити громадян, до числа яких належать: соціально-економічні реформи, боротьба з корупцією та підвищення ефективності державного механізму. Водночас, саме цього року були проведені такі довгоочікувані реформи як земельна. Тож цей рік цілком можна назвати перехідним від минулого до поки що не зовсім зрозумілого майбутнього.
Інтерв‘юер Володимир МУЛЯРЧУК, експерт Центру досліджень проблем громадянського суспільства
