Домой Стратегия Емоції міста. Чому зараз актуально говорити про психогеографію?

Емоції міста. Чому зараз актуально говорити про психогеографію?

74

Традиція створювати середовище, яке може впливати на почуття і поведінку людей, зародилося ще до народження цивілізацій і до виникнення письмової комунікації та будівництва міст. Архітектура оточує нас кожного дня і безпосередньо впливає на все, що ми робимо, відчуваємо і думаємо. Вона відіграє в житті людини особливу роль.

За допомогою комбінації форми, кутів, матеріалу і кольору будівлі виявляється вплив на свідомість людини, що формує його соціальну поведінку. Створюючи будівлю, архітектор повинен спиратися не тільки на його естетичні складові, але і на те, як відіб’ється це на людині. В цьому випадку, важливо планування міста.

Перші міста почали з’являтися приблизно 7 тисяч років тому. В мегаполісах шматочки живої природи цінуються особливо високо, а близькість до них підкреслює соціальний престиж містянина. В незнайомих містах нас тягне до садів, скверів та історичних локацій. Виникає питання, чому людина віддає перевагу тим або іншим природнім умовам, — і з Античності воно займає розум різних мислителів. 

Не так давно, приміром, нідерландський етолог Ніко Тінберґен висловив цікаву тезу, що «ключова мотивація при виборі місця проживання у тварин — бачити, але не бути в полі зору» [цит.]. Певно, те саме і у людей міста. — На думку американського географа і біолога Джея Епплтона, який вивчав вибір середовища проживання у птахів, вовків тощо, з огляду на всі досягнення сучасної архітектури, людина міста як і раніше дотримується тваринних покликів, природніх імпульсів, які змушують містян вибирати одні місця та уникати інших. 

-ads-

Фактично, йдеться про те, що такий вибір місця життя є універсальним, адже він ґрунтується на психології людини, на залежності місця і нашого комфорту. Теорія огляду і укриття Епплтона змотивувала інтерес до біологічних та еволюційних обґрунтувань візуальних переваг у всіх галузях, від мистецтва до дизайну інтер‘єру та ландшафтної архітектури. Як говорив головний архітектор «червоного терору» Іван Фомін, звівши будинок НКВС (сьогодні — СБУ) в Києві, про своє творіння: 

«Я хочу, щоб кожний перехожий відчував душевний трепет» [цит.]. 

Чи можна уявити, що зміст міста — це потік, який походить від фізичних обмежень у вигляді вулиць, мостів, підземних переходів, бульварів тощо, що спрямовують наш рух уперед! 

В густонаселених містах дуже мало місця для створення особистого простору поза будинком. А якщо місця в приміщенні замало? Або що відбуваєтсяь з нами, коли функції вітальні чи кухні беруть на себе інші міські простори, наприклад, торгівельні центри, ресторани, кав’ярні і паби. В місті панує німа абстрактність штучного середовища і немає необхідності створювати особисті стосунки.

 Наприклад, у Страсбурзі трамвайні зупинки стали чудовим місцем побачень. А японський архітектор Тойо Іто він позначив такі групи, як «міські кочівники». Він спостерігав за тим, як люди тягнуться до культурних символів в містах, з якими відчувають резонанс. 

Трамвайна зупинка, м. Страсбург

На підтвердження гіпотези Епплтона говорять дослідження психолога Михая Чиксентмихаї, які показали, що наші відчуття добробуту і щастя походять від освоєння навколишнього середовища й від упевненості, яку дарує знання меж, в рамках яких ми скеровуємо свою енергію. Цю енергію може каналізувати по-різному: в альпінізмі, у грі з дітьми, у викладання філософії — у будь-чому, що дозволяє людині перебувати «тут і тепер» і «втрачати відчуття місця й часу, отримуючи натомість глибоке задоволення». 

Анонімність великого міського простору знімає необхідність бути локальним, тобто фізична структура міста встановлює (або ж долає) рамки, що можуть фізично обмежувати, спонукати та спрямовувати дії містянина до сфокусованого спілкування, і тим самим звільняти людину від «когнітивного перевантаження» (навіть у формі, про яку говорив архітектор Фомін). 

Так місто стає театром, а людина у ньому одночасно є і актором, і глядачем щоденної урбаністичної вистави. 

Німецький архітектор Герман Матезіус, працював дипломатом в посольстві Німеччини в Лондоні і написав цікаву книгу — «Англійський будинок», де пропонує в своєму тритомнику — історію житлової архітектури Англії. На його думку, в період ХІХ-ХХ століття особливості архітектури дозволили Англії успішно і економічно розвиватися, ніж Німеччина. Чому?

Матезіус вбачав, що причиною — є планування англійського будинку, і, зокрема, комфортне та природнє розділення інтимного простору і більш публічних локацій, призначених для прийому гостей. А в німецьких будинках, навпаки, були влаштовані таким чином, що гості були змушені переходити з однієї прибраної для показу кімнати в іншу, і при цьому, кожна сцена повинна бути ефектніша за попередню. 

Але місто як і будинок мають бути спроектовані таким чином, щоб люди не лише могли зустрітися, але і знайти одне одного. Іноді нам може зустрітися місто, будинок або квартира, в яких можна відчути гармонічні співпереживання з нашими спогадами. Можливо відчували або помічали за ким не будь , наприклад, у великому ТРЦ, що змінюється поведінка чи настрій? Дизайнерська філософія подібних локацій, як елемент оформлення, для посилання емоцій, які пробуджують відвідувача довще залишатися, це стосується й казино, нав‘язують бажання найшвидше туди повернутися.

  В ТРЦ «Ocean Plaza» (м. Київ) є свій унікальний простір, своя атмосфера, симетрія, натуральні елементи, а також фірмові магазини: Puma, New Balance, Jack Wolfskin, Цитрус, Cropp тощо, які постійно пропонують знижки; п‘янкі аромати від Brocard і L`Occitane; милі ресторани, кав‘ярні, шикарна ювелірна зала, і, звичайно, родзинка ТРЦ — це акваріум.

Криті торгові комплекси зовні виглядають, як правило, непроникними і безликими, і криються в них чудеса, ніби приховані від зовнішнього світу. І коли відвідувач попадає всередину ТРЦ, він занурюється в повністю ізольоване з певним мікрокліматом середовище. Коридори магазинів часто мають звивисту форму, або як у вищезгаданому ТЦ — це коло або прямокутник, як у Dream Town.

Звісно, що всіх покупців не можна назвати шопоголіками, але існує така собі мережа мозкових структур, які приймають рішення, коли ми відвідуємо той чи інший молл, маючи дизайнерівські інтенції, і цим користуються маркетологи, щоб певна мережа стимулювала і підвищувала ймовірність незапланованої купівлі. Хоча зараз існують нові технології, які дають можливість ефективно виявити стан і перевагу покупця, і це — геолокаційні системи, які є в кожному смартфоні чи в іншому гаджеті.

Після відвідування книгарні, магазину одягу, ТРЦ, ресторану чи СПА-салону, навіть і заклади вищої освіти, часто приходять сповіщення і просять дати відгук про той чи інший заклад. Так само і фітнес-браслети, смарт-годинники збирають детальну інформацію про те, як і де ми ходимо пішки, бігаємо або рухаємося на велосипеді. Провайдери мобільного зв‘язку можуть продавати інформацію, яка збирається з смартфонів клієнтів.

Польський психолог Міхаель Дебек визначив, що люди віддають перевагу шумним і людним центрам ніж спокійним. А дизайн і планування магазинів, всупереч поширеній думці, дуже мало впливають на привабливість ТРЦ [цит.]. А сам по собі, дизайн впливає не тільки на присутність натовпу в громадських локаціях, але і на задоволення від місць, де є розваги. Наприклад, оцінка виконання гри оркестру залежить від форми концертного залу [цит.].

Вважаю, що архітектори можуть підтримувати культурні місця, такі як бібліотека, творчий хаб, букіністичні магазинчики, звичні місця для зустрічі тощо, і при цьому використовуючи незабудований простір міста і проміжки між новобудовами, та пропонувати дизайн, а не диктувати його. Архітектурна терапія хворого міського простору. Як писав німецькій філософ Вальтер Беньямін: «Жити — значить залишати сліди» [цит.]. 

В дизайні соціальних просторів необхідно також рахувати, що людям некомфортно знаходитися поруч з іншими. «Тиснява — повсюдний аспект міського життя, і люди заповнюють простір чимдалі густіше» [цит.]. Наразі, це стосується і соціальної дистанції. А ось культурний антрополог Едвард Голл першим ввів концепцію особистісного простору, або «наукове дослідження культурних норм прийнятною соціальної дистанції» [цит.].

Також урбаніст Чарльз Монтгомері в своїй книзі «Щасливе місто» говорить про неохідність нового підходу до проектування міста. Він вважає, що місто повинно стимулювати афіліативну поведінку мешканців, за допомогою громадських просторів, щоб знайти дружні зв‘язки, а також зелені зони і такі житлові квартали, які будуть допомагати помістити нас в такі обставини, де ми скоріше будемо перебувати в доброму і позитивному стані [цит.].

Ольвія, місто щастя

Французький етнограф Марк Оже вводить поняття «не-місце»: концентрація міських просторів, переміщення населення. «Не-місце — це і спорудження, які забезпечують прискорений круговерть вантажів і пасажирів (швидкісні магістралі, транзитні вузли, аеропорти), і самі транспортні засоби, а також великі торгові центри і місця довготривалого перебування, що прихистили в себе біженців нашої планети.

Ми живемо в столітті, парадоксальному і в цьому відношенні також: в той час, коли нарешті становляться мислимими єдність і зв‘язність всього земного простору за рахунок посилення великих міжнародних мереж, становиться все голосніше голос всіляких подробиць: від тих, хто бажає залишитися один на своїй землі, не ділити її не з ким, до тих, хто бажає знайти собі родину; а якщо б консерватизм перших і місіанство останніх були змушені говорити на одній й ті ж мові — це мова землі і коренів» [цит.]. 

Світ гіпермодерна, як його описує Оже, не співпадає з нашим, в якому ми живемо, і на який ми ще не навчилися дивитися. Нам потрібно заново осмислити простір. Особливо це стосується і «кам‘яних джунглів».

Архітектори повинні нести відповідальність перед суспільством, турбуватися про те, щоб будинок добре виконував свою мету і гармонічно вписувався в навколишній ландшафт, крім того, повинні мати психологічний підхід, і такий досвід допоможе їм виконати свої обов‘язки. Найважливіша частина всієї цієї системи — звичайні люди, мешканці міста!     

В оформленні використано фото автора (2020, Київ, вул. Велика Васильківська).

Андрій КУЛИК, аспірант Інституту філософії НАН України імені Г. С. Сковороди, модератор Інтернет-видання «PolitCom»

Частина тексту розміщена на Koine

Предыдущая статьяПетро Олещук: «Головною «перемогою» року є «земельна реформа», тоді як головною зрадою – рішення КС щодо визнання неконституційною кримінальної відповідальності за недостовірне декларування чиновників
Следующая статьяНовости из США. Воскресенье, 3 января 2021.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь