Після перемоги Євромайдану та втечі Віктора Януковича пройшло рівно вісім років. Головними ідеями Революції гідності була євроінтеграція України, свобода, демократія та боротьба з корупцією. Коли народ вийшов на Майдан, це було обурення від злочинів та свавілля режиму Януковича, команда якого вважала, що може робити все, що завгодно і ніякої відповідальності за свої злочини не понесе. До того ж, тут не останню роль відіграв й менталітет українців, які не люблять диктаторів, тиранів й узурпаторів влади.
Серед народу, який стояв на Майдані Революція гідності сприймалася по різному. Одні були налаштовані безпосередньо проти режиму Януковича, старої системи, проти олігархів та зловживань з боку влади, інші боролися за європейське майбутнє, проти вступу України до Митного союзу, про який тоді заговорив прем’єр-міністр Микола Азаров.
Всі знали, що Янукович та його команда цинічно обкрадали країну, адже його влада була неймовірно корумпованою, а наслідки її чотирьох річного правління кожен українець й зараз відчуває на собі. Ніхто за роки незалежності не причинив Україні стільки шкоди як Віктор Федорович Янукович, який не лише обкрадав цю країну, а ще й вчинив державну зраду, закликавши Путіна ввести російські війська, після того як ганебно втік з країни.
Головною проблемою після перемоги Майдану стало те, що народ не зміг сформувати таку політичну силу, яка б представляла його інтереси і відповідала цінностям Революції гідності. Тому вийшло так, що хоча до влади прийшли опозиційні, проєвропейські сили, але вони теж буди пов’язані зі старою, олігархічною системою. Через три роки після Євромайдану, як і після «Помаранчевої революції», народ так само виявився розчарованим новими лідерами, які іноді ставлять власні політичні, фінансові амбіції та інтереси вище інтересів народу.
Тепер багато хто каже, що у всіх бідах винна колишня українська влада, яка погано боролася з корупцією, що звісно послаблює довіру не лише серед народу, але й європейських партнерів. Так, дійсно в чомусь методи політичної боротьби залишаються тими самими як і колись, і провинаколишньої влади у тих проблемах, з якими зіштовхнулась Україна, теж є. Олігархи як були, так і залишились, правда, дещо не в такому складі, як за Януковича.
До цих пір наша країна знаходиться на 120 місці за рівнем корумпованості серед держав світу, і нинішню владу теж часом звинувачують у спиранні на корумпованих політиків та вдаванні до різних заохочень корупційного характеру для ухвалення політичних рішень, щоправда, без реальних доказів цього.
Серйозне розчарування у колишній владі призвело до того, що до влади прийшов не досвідчений шоумен Володимир Зеленський, який позиціонував себе як позасистемний політик та обіцяв рішуче боротися з корупцією. Але і зараз корумповані сили намагаються взяти реванш. Так, яскравим прикладом цього є прийняття КСУ рішення щодо скасування електронних декларацій для чиновників, що підштовхнуло президента до іншого неконституційного рішення – розігнати усіх суддів КСУ.
Однак, не слід забувати, що у нинішній ситуації багато в чому винні й зовнішні чинники, такі як Російська Федерація, яка відразу після перемоги Майдану розпочала агресію проти України. У Європейському союзі, насправді, бояться не стільки української корупції, як війни на Сході. Сам ЄС, завдяки зусиллям тієї ж Росії, переживає непрості часи. Там приймають велику кількість сирійських мігрантів, через, що значною популярністю почали користуватися євроскептики та праві популісти, але останнім часом їхня популярність поступово йде на спад.
Що роботи тепер? По-перше, треба розуміти, що у тому, що до влади після Майдану прийшли політики старої системи насправді немає нічого дивного. Саме вони очолювали протести проти президента Януковича. Потрібно формувати нові політичні сили з активістів Майдану і молодих політиків, що зараз теж відбувається. Не варто відкидати успіхи країни. Сказати, що позитивних змін в нашій країні за три роки не відбулось – неправильно. На жаль, багато людей помічають лише погане. Самі вони не прагнуть змін, але хочуть лише отримати все готове.
Їжа і достаток грошей є для них є найбільшою цінністю. Хтось досі мріє про повернення Януковича, думаючи про стабільність, про старий курс валют і т. ін. Таких людей, на жаль, не так вже й мало, і саме вони найлегше піддаються на різний політичний популізм та спекуляції. Натомість за позитивні зміни потрібно боротися, а не чекати поки до влади прийде людина, яка все сама зробить.
Насправді роботою над цими змінами займаються окремі журналісти, активісти та політики, які живуть іншими цінностями, ніж значна частина нашого населення, яке перебуває в депресивному настрої та відчуває апатію до політики.
Тепер ми спробуємо назвати ті позитивні зміни, які відбулися протягом останніх трьох років. Перша позитивна зміна колишньої влади – це безумовно швидке реформування збройних сил за допомогою західних партнерів та волонтерів. Так, було створено близько 250-ти тисячну контрактну армію, але зараз з цих 250-ти тисяч залишилось тільки близько 170 – 180 тисяч.
До позитивних змін варто віднести те, що солдати мають гідну зарплатню, яка втричі більша, ніж три роки назад. Україна повністю почала відходити від стандартів радянської армії. Було скасовано позаблоковий статус України і об’явлено курс на зближення з НАТО та ЄС. Нова воєнна доктрина України визнає Російську Федерацію головною загрозою нашої держави.
Інша позитивна зміна – це декомунізація – знесення ідолів Леніна по всій території України, прощання з усім, що нагадувало злочинний комуністичний режим, заборона Комуністичної партії, перейменуванні міст, сіл та вулиць навіть на підконтрольній Україні території Донбасу.
Хтось скаже, що декомунізація потребує зайвої витрати грошей і краще було б спрямувати ці кошти на якісь інші цілі, але це не так. Декомунізація – це прощання з радянським минулим. Це дуже важливо для наступних поколінь. Зрозуміло, що цей процес треба було провести ще 10-15 років назад, тільки волі тодішньої влади на це не було.
Також не можна не сказати про реформу з децентралізації влади, яка передбачає збільшення самостійності органів місцевого самоврядування та виділення більше коштів на потреби місцевих бюджетів, проходять об’єднання територіальних громад та вибори до них.
Хоча опонентиколишньої влади критикують й цю реформу, говорячи, що вона не достатньо прозора та сумніваючись у ефективності використання грошей на містах, але сам старт цього процесу вже є дуже позитивним моментом. Взагалі, реформу децентралізації треба було починати шість-десять років назад. Згадаємо, як «Партія регіонів» обіцяла дбати про регіони України, але заради їхнього добробуту, насправді, нічого не робилося.
Але головним досягненням Революції гідності, насправді, є незалежність України від Російської Федерації. Уявімо, що було б в нашій державі, якби Янукович залишався б досі президентом. По-перше, про інтеграцію у європейські структури не було б і мови взагалі, Україна вже знаходилася б на завершальних етапах інтеграції до Митного союзу, де була б разом з Росією та Білоруссю, і вибратися звідси було б неймовірно важко. Україна б майже повністю втратила свою незалежність і нею керував би особисто Володимир Путін через своїх маріонеток.
Президентські вибори, які мали б відбутися у 2015 році були б сфальсифіковані на користь Віктора Федоровича, без шансів для кандидата від опозиції, як це завжди й відбувалося. По-друге, про реформи й боротьбу з корупцією не було б навіть і мови. Не було б електронних декларацій для чиновників, децентралізації влади, реформування збройних сил, декомунізації. Нова влада змогла провести виборчу реформу, земельну реформу та обіцяють нарешті реформувати суди.
Звісно проблеми є і їх досить багато. Ці проблеми накопичились протягом останніх двадцяти років. Тому, вирішити їх буде досить складно без політичної волі зверху. Нинішній президент Володимир Зеленський на посаді президента лише півтора роки. Він намагається вийти з під сфери впливу олігархів, але йому часом бракує політичного досвіду.
Однак, надії на краще майбутнє ще є, але треба бути готовими до того, що ця боротьба триватиме десятиліттями. І все ж таки я впевнений, що рано чи пізно Україна все ж таки стане членом ЄС та НАТО.
