Віталій КУЛИК
Коментуючи анонсований телеміст між російським та українським телеканалами, президент України Володимир Зеленський звернувся до президента Російської Федерації Володимира Путіна із пропозицією провести переговори у Мінську за участю їх обох, а також президента США Дональда Трампа, прем’єр-міністра Великобританії Терези Мей, канцлера Німеччини Ангели Меркель та президента Франції Емманюеля Макрона. Український глава держави запропонував обговорити питання про те, «чий Крим і кого там немає на Донбасі». Передусім слід зазначити, що ідея про переговори президентів України та Росії за участі лідерів США і провідних європейських країн не є чимось унікальним і новим. Тому що це і є перемовини у форматі «Будапешт+», про який говорили й інші українські політики та експерти, наголошуючи на необхідності залучення Сполучених Штатів до переговорного процесу з Росією щодо Донбасу та перетворення Вашингтону на повноцінного офіційного, а не кулуарного гравця. Наразі існує три рівні переговорів по врегулювання ситуації на Донбасі: на рівні Тристоронньої контактної групи у Мінську (вона, у свою чергу, поділяється на гуманітарну, безпекову, економічну й інші підгрупи), переговорний формат ОБСЄ у Відні на рівні консультацій, а також «нормандський формат». Зеленський пропонує, залишивши всі наявні, створити ще й четвертий формат – розширений, із залученням США та Великої Британії. Однак, як на мене, зараз не надто зручний час для США і Великобританії, аби входити в переговорний процес по Донбасу, тому що у них самих наразі спостерігається нестабільна внутрішньополітична ситуація, і є ознаки кризи. До того ж, у США розпочинаються вибори. Відтак дії Дональда Трампа набувають ознак електоральної логіки: він в разі початку таких переговорів, у першу чергу, буде намагатися отримати піарівський ефект, а не довгограючі домовленості. Можливо, відбудеться просто зустріч, після якої Трамп зможе махати меморандумом про те, що він начебто допоміг зрушити з місця переговорний процес між Росією і Україною. І, до речі, Росії це може сподобатися… Може повторитися історія, схожа на ту, що ми спостерігали між Дональдом Трампом і Кім Чен Ином. Переговорний процес між Штатами і КНДР справді відбувається, але відбувається він виключно в інтересах Пхеньяна, який долає міжнародну ізоляцію і виходить на новий рівень відносин із сусідами, в тому числі регіональними гравцями. Трамп при цьому отримує тільки піарівські дивіденди, коли демонструє, що саме він розпочав денуклеаризацію Північної Кореї. Хоча це не відповідає дійсності… Щось схоже може відбутися і у нас на Донбасі, якщо співпадуть цілі – тактична мета Трампа і стратегічна мета Путіна. З іншого боку, європейські гравці не будуть зацікавлені в тому, щоб перетворитися на фон передвиборчої кампанії Трампа. Тому не думаю, що Меркель і Макрон будуть у захваті від ідеї про запрошення Трампа до участі у переговорному процесі. Хоча залучення США (як держави або американських інституцій, зокрема, Держдепу) до переговорного процесу, безумовно, було б величезним плюсом для нас. Але слід зважати на те, в якому форматі Штати будуть входити в подібний процес. До того ж, не варто забувати, що інколи заяви Трампа і Державного департаменту США – дисонансні, особливо стосовно України. Зараз у європейців немає єдиного бачення моделі щодо врегулювання ситуації на Донбасі У будь-якому разі, для початку потрібно з’ясувати у Сполучених Штатів, чи хотіли б вони долучитися до цих переговорів, якщо так – у якому форматі. Також потрібно поцікавитися у Євросоюзу, як європейські лідери ставляться до такої ідеї. Наскільки я розумію, зараз у європейців немає єдиного бачення моделі щодо врегулювання ситуації на Донбасі, тож навряд чи вони підтримають пропозицію про таку розширену зустріч за участі Мей та Трампа. Крім того, питання – як все-таки поставиться до цієї ідеї Росія. Прес-секретар російського президента Дмітрій Пєсков відповів дуже обережно, пообіцявши, що Кремль вивчить пропозицію. Москва має з’ясувати, наскільки вона доцільна, з точки зору російських інтересів. Тож обережне ставлення Росії до цієї пропозиції Зеленського пояснюється тим, що у Кремлі почали вивчати плюси і мінуси такого переформатування переговорного процесу. Якщо Москва не побачить можливість використати у своїх інтересах таке переформатування, вона від нього відмовиться. А далі буде реалізовуватися політика, спрямована на ескалацію і примус України до миру. Саме тому зараз відбуваються всі ці обстріли на донецькому напрямку і затишшя на луганському, звідси – і флешмоби про автономію, в яких беруть участь Пасічник і Пушилін, звідси – всі фейкові ідеї про те, що Зеленський має зустрітися з «керівниками» окупаційних адміністрацій Донецька і Луганська. Тобто йде гра на загострення і створення нових викликів для Зеленського. Звідси – і спекуляції щодо «телемосту». Я думаю, що Росія обере лінію руху на загострення і ескалацію, а не пошуку нової моделі переговорного процесу. Загалом, маю сумніви щодо ефективності заяви Володимира Зеленського. Так, це добра політична заява для внутрішнього споживання. Вона добре зайшла. Хорошим було виконання. Мені сподобалося, як це було зроблено Зеленським. Але ж також є і зовнішньополітичні розклади. І в цих розкладах подібна ініціатива не буде зустрінута однозначно позитивно, і зовсім не факт, що її почнуть обговорювати на міжнародних майданчиках. Для цього потрібна кропітка робота українських дипломатів, експертів, формування громадської думки у західних країнах, «човникова дипломатія». А це – складний і тривалий процес, який мав би бути заточений на результат. Поки що ми бачимо тільки заяву Зеленського і заяви ньюзмейкерів партії «Слуга народу», але ми не бачимо роботи дипломатів, експертів, формування майданчиків, інформаційного порядку денного в європейських країнах, роботи у США з лобістами. Якщо всього цього не буде як супроводження даної ініціативи (взагалі, як правило, відбувається така робота, а потім лунає заява), то це буде лише піар-крок президента як реакція на телеміст, не більше. А в цілому, започаткування переговорів у розширеному форматі – це питання не Путіна й Зеленського. Тут – питання в інших гравцях, наскільки вони будуть готовими до такого кроку. Для Зеленського і Путіна такі переговори не будуть великою проблемою, але ж має бути щось у сухому залишку у вигляді міжнародного документа (меморандуму, протоколу, домовленостей, причому конкретних домовленостей по секторах – політичне врегулювання, економічне, безпекове тощо). Поки що ми бачимо лише певні обережні ініціативи Києва, спрямовані на зменшення тиску економічної блокади на ОРДЛО, що справді позитивно було сприйняте жителями окупованих територій. Але це може не сприйматися Російською Федерацією, яка не зацікавлена у половинчастих рішеннях. Тому не думаю, що рішення про подібну зустріч у розширеному форматі дасться Москві так просто і швидко. Все впиратиметься в те, чого у Москві хотітимуть отримати в підсумку. Просто зустріч Путіна із Зеленським? Це не в інтересах ні Росії, ні України. Хоча, звичайно, це було б цікаво… І ще пару слів про реакцію білоруського президента Олександра Лукашенка, який з ентузіазмом зустрів пропозицію Зеленського і одразу заявив, що готовий надати переговірний майданчик. Це пояснюється тим, що для самого Лукашенка це – можливість поговорити із Трампом та європейськими лідерами. Це – певні можливості для Білорусі вирішити свої внутрішні та зовнішньополітичні проблеми: санкції, тиск, вихід на нову якість спілкування із ЄС та США, відірватися від дуже міцного паска, яким тримає Росія Білорусь. Все це – в інтересах Лукашенка, тому, звісно, він буде зацікавлений у проведенні таких переговорів саме у Мінську.
Джерело: УНІАН
