Олександр НИКИФОРЧАК
Це про нього було сказано: “Трагічною була його постать, сумною була його доля, безрадісним був його кінець.” Останній Сасанід, останній шахиншах величної імперії. Він не обирав своєї долі – доля обрала його.
Те, що нас безпосередньо не стосується, для нас далеке й абстрактне. А історичні постаті, давні герої та царі взагалі нам бачаться якимись міфічними та вигаданими. Ніби й жили такі колись, але вони нам більш видаються персонажами казок чи відеоігор, а не живими (хай і давно) людьми. Ми відмовляємо їм у головному – праві на просте людське життя зі всіма його радощами та прикрощами, перемогами та поразками, не на сторінках літописів, а в житті.
А, між тим, вони жили, мріяли та страждали, мучились та насолоджувались: і царі (про них літописи писали), і простолюдини (честі в літописи потрапити часто не мали). То не казка, не міф – то життя. Людське, хоч і давно вже минуле.
Велінням долі (а головним чином бажанням сановитих вельмож мати іграшку на троні й від її імені правити державою) можна стати володарем величної імперії. От Йєздгерд ІІІ став шахиншахом. То стати правителем імперії, виявляється, не так вже й складно: потрібне лише бажання: Як стати шахиншахом – кожен зможе! Чи майже кожен…
Набагато важче (як виявляється!) народитись, щоб потім вирости, побажати стати шахиншахом, стати зрештою ним. Народитись дійсно важко – доведено Йєздгердом ІІІ. Тисяча й одна ніч чи щось на кшталт. Сплетіння легенд. Про це – прямо зараз.
Його діда – Хосрова ІІ Парвіза – вважають останнім великим імператором держави Сасанідів, навіть ім’я його значить буквально “Славетний ІІ Переможний”, але як і всі великі люди мав і “диво в голові” немаленьке – він боявся онука. І не онука по суті, а народження онука. Онука з відмітиною.
Те саме можна сказати про одного з найславетніших шахів Сасанідської імперії: Хосров ІІ Парвіз, як і належить йому за посадою, завойовував нові землі, підкорював непокірних, кріпив міць славної сасанідської батьківщини – як і заповідав йому великий Ленін та вся комуністична партія, тобто як заповідали предки та плин історичних процесів. Робив усе, аби зайняти гідне місце в літописах. Але…
Але він був живою людиною – зі всіма її слабкостями та бажаннями. Попри всю могутність та необмеженість влади він бажав побавитись з онуками. Посада шахиншаха цьому не суперечила – суперечила саме людська частина. Хосров ІІ Парвіз мав свого “таргана в голові”: він вірив, що (як переконувало пророцтво) онук його стане призвідником занепаду та загибелі Сасанідської імперії.
Ось така дилема: внука хочеться, але за державу страшно. Він і вчинив, керуючись державними помислами: заборонив синам романтичні стосунки та будь-які контакти з прекрасною половиною людства. Але…
Але Ширин, дружина шахиншаха, влаштувала своєму сину Шахріяру “вечірку” з невідомою красунею. Народився після неї Йєздгерд ІІІ. Ширин порадувала чоловіка цією звісткою. Хосров ІІ Парвіз був дійсно щасливий: як людина та – головне – як дідусь. Але…
Але онук мав відмітину – пророцтво нагадало про себе. Дід, а тепер вже точніше шахиншах Сасанідської імперії, наказує вбити онука. Але…
Але наказ виконаний не був, Йєздгерд ІІІ врятувався. Історія пішла тим шляхом, яким пішла.
Схоже на казку, на красиву оповідку? Але це історичні факти. Скрізь є місце чуду і красивій казці, навіть в сухих манускриптах історії. А історичні постаті теж були людьми – зі всіма їх радощами та прикрощами, перемогами та поразками, не на сторінках літописів, а в житті.
А пророцтво таки справдилось… І Заратустра таки ніби щось казав… Та про це…
Зараз же – щира моя подяка читачам колонки Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше – на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію.
Далі буде!
Не перемикайтесь!
