Володимир МУЛЯРЧУК, експерт Центру досліджень проблем громадянського суспільства
2018 рік був для України досить напруженим, але у той же час цікавим. Особливо напруженими виявились початок та кінець року.
«МіхоМайдан» та реадмісія Саакашвілі
Цей рік почався з антиурядових мітингів, які деякі журналісти ще називали «МіхоМайдан». Одним із лідерів цієї акції був колишній президент Грузії, лідер «Руху Нових Сил» Михайло Саакашвілі. Також у протестах брала участь «Самопоміч», «Батьківщина», «Свобода» та інші опозиційні партії. Спочатку учасники акції вимагали скасування депутатської недоторканості, проведення виборчої реформи – вибори за відкритими списками, створення антикорупційного суду. Потім однією з головних їхніх вимог став імпічмент президенту Порошенку. У грудні 2017-ого та лютому 2018-ого року відбулось декілька «Маршів за імпічмент».
Відзначимо, що під тиском вулиці влада почала виконувати частину вимог мітингуючих – у червні Конституційний суд визнав конституційним президентський законопроект (№7203) про скасування недоторканності народних депутатів, щоправда, з 2020 року. У вересні депутати прийняли за основу і в цілому законопроект №7203 і визначила порядок подальшої роботи над документом. Ще у листопаді минулого року депутати у першому читанні підтримали проект Виборчого кодексу №3112-1, який передбачає запровадження пропорційної системи з відкритими регіональними списками. «За» несподівано проголосували 226 депутатів. Втім, коли відбудеться голосування у другому читанні не відомо. Станом на липень 2018 р., за словами спікера Парубія до законопроекту було подано аж 4 500 депутатських правок. Також почалося створення антикорупційного суду. Прогнозують, що він почне працювати вже наступного року.
На довго залишитися в Україні після прориву українсько-польського кордону Саакашвілі не вдалося. Генеральна прокуратура звинуватила колишнього президента Грузії у тому, що той отримав близько пів мільйона доларів від олігарха Сергія Крченка на фінансування акції протесту та відкрила кримінальну справу. Крім того, були навіть опубліковані записи розмов Саакашвілі з Курченком, який переховується в Росії. Вже 12 лютого Саакашвілі був вивезений до Польщі за процедурою реадмісії. Нині він живе у Нідерландах – батьківщині своєї дружини.
Затримання Саакашвілі у ресторані «Сулугуні»
У перші місяці після антивладних протестів соціологічні опитування показували зниження рейтингу президента Порошенка, який весною-літом за результатами деяких досліджень не потрапляв у другий тур. Крім лідера «Батьківщини» Юлії Тимошенко його обходили колишній міністр оборони Анатолій Гриценко та Святослав Вакарчук. Але владі вдалося уникнути нових масштабних акцій протесту.
Співпраця з НАТО та американські «Javelin»
Весною Україна отримала від США летальну зброю. Це були протитанкові ракетні комплекси «Javelin», призначені для ураження бронетехніки, танків, вертольотів і гвинтомоторних літаків, що заходять на посадку.
Протягом всього року Угорщина блокувала засідання Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів та голів держав, вимагаючи змін до «Закону про освіту», але попри це для нашої держави відбулось декілька важливих подій. Влітку саміт Північноатлантичного Альянсу офіційно підтвердив євроатлантичні прагнення України стати членом НАТО. У документі відзначається, що незалежна, суверенна та стабільна Україна, яка твердо дотримується принципів демократії та верховенства права, є запорукою євроатлантичної безпеки. Крім того, під тиском США Угорщина не стала блокувати формат зустрічей НАТО – Україна – Грузія, який дозволив продовжувати діалог.
Восени Верховна Рада розпочала внесення змін до Конституції, які фіксують, що вступ до Північно-Атлантичного Альянсу є незаперечною метою України. 22 листопада народні депутати підтримали у першому читанні відповідний проект змін до Основного закону. «За» проголосували 311 депутатів. Позитивний висновок щодо цих позицій вже дав Конституційний суд. Залишається затвердити дані зміни на наступній сесії парламенту, яка розпочнеться у лютому.
Запровадження на місяць воєнного стану
Також однією з найважливіших подій року стало запровадження в 10-ти українських областях воєнного стану. У неділю, 25 листопада російські прикордонні кораблі напали на два українські броньовані артилерійські катери «Бердянськ» і «Нікополь» та рейдовий буксир «Яну Капу», які здійснювали плановий перехід з порту Одеси до порту Маріуполь Азовським морем. Ввечері того ж дня було скликане екстрене засідання РНБО, на якому було прийнято рішення запропонувати президенту Порошенку ввести воєнний стан на 60 діб. Для запровадження воєнного стану спікер Андрій Парубій 26 листопада скликав позачергове засідання Верховної Ради. Того ж дня Порошенко підписав указ про запровадження воєнного стану терміном на 60 діб, але вже через декілька годин заявив, що проситиме Раду запровадити воєнний стан терміном на 30 днів і не по всій території України, як планувалося спочатку, а лише в окремих областях.
Однією з причин внесення даних змін було те, що президентський указ у першому варіанті не підтримав партнер по коаліції «Народний Фронт» та більшість представників опозиційних фракцій, які вважали, що це завадить вчасному старту передвиборчої компанії. Одним із найважливіших заходів, здійснених під час воєнного стану було обмеження в’їзду росіянам чоловічої статі віком від 16 до 60 років. Також були проведені військові навчання для резервістів. 26 грудня Президент Порошенко заявив про завершення дії воєнного стану. Не продовження воєнного стану він пояснив наближенням президентських виборів. У той же час, за словами Порошенка, за час воєнного стану оборонні можливості ЗСУ та інших підрозділів сектору оборони «отримали абсолютно інший вимір», «проведена величезна робота зі скорочення термінів бойового злагодження, щодо доукомплектації за рахунок (резерву) першої черги, поставки нової воєнної техніки».
Втім, в експертному середовищі цей воєнний стан нерідко називали «гібридним». Директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик вважає, що реальних дій було недостатньо. Він підкреслив, що навіть в регіонах, де його було запроваджено, спостерігались акції протесту, політична агітація, страйки, що є прямим порушенням закону.
Створення автокефальної православної церкви
Найважливішою подією 2018 року звісно став Об’єднавчий собор українських православних церков, який відбувся 15 грудня у Софійському соборі. Учасники собору встановили статут та обрали предстоятеля Православної церкви України. Ним став Епіфаній (Думенко), якого ще називають «правою рукою» патріарха Філарета. А Кафедральним собором ПЦУ визнано київський Михайлівський Золотоверхий собор.
Об’єднавчий собор у Софії Київській
Цю подію називають епохальною, оскільки тепер українці мають власну православну церкву, яка не залежить від Москви та визнана Вселенським патріархом. Нагадаємо, що раніше створити єдину помісну православну церкву намагалися багато українських політичних лідерів – Павло Скоропадський, Симон Петлюра, Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Віктор Ющенко, але вийшло це лише під час президентства Порошенка. Вже 6 січня 2019 року ПЦУ має остаточно отримати Томос про автокефалію. Досить важливу роль у цьому процесі відіграв Президент Порошенко, який вів переговори із Вселенським патріархом Варфоломієм. Одним із головних чинників, який допоміг успішно завершити цей процес ЗМІ нерідко називають втручання представників американської влади.
У РПЦ постійно намагались дискредитувати процес створення в України єдиної помісної православної церкви. Зокрема, поширювали інформацію, що Варфоломій І нібито отримав хабар від президента України. 24 грудня під час зустрічі з дітьми Вселенський патріарх дотепно пожартував з цього приводу, сказавши: «Хоча Російська церква звинувачує мене в тому, що я взяв гроші за надання цієї автокефалії, насправді я отримав не гроші, а багато цукерок і солодощів з заводу Порошенка».
Про що говорять останні соцопитування?
Останнє соціологічне дослідження фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та Центру Разумкова показує, що після створення єдиної Помісної церкви рейтинг Петра Порошенка виріс і він знову проходить до другого туру президентських виборів. Так, за чинного президента готові проголосувати вже 13,8% українців, тоді як за лідера «Батьківщини» Юлію Тимошенко – 16%. Далі йдуть Володимир Зеленський – 8,8%, Юрій Бойко – 8,4%, Олег Ляшко – 6,9% Анатолій Гриценко – 6,8%, Євген Мураєв – 3,1%, Олександр Шевченко – 2,9%, Святослав Вакарчук – 2,6%, Андрій Садовий – 2,4% та інші. Не визначилися з кандидатом серед тих, хто готовий брати участь у виборах – 13,1%, ще 3,3% закреслили б усіх кандидатів у бюлетені. У другому турі Тимошенко готові підтримати 22% опитаних, тоді як Порошенка – 16%. Найбільше шансів перемогти екс-прем’єра у другому турі наразі мають Зеленський та Гриценко, тоді як Порошенкові найлегше було б виграти у Юрія Бойка – 19,5% проти 14%.
Слід відзначити, що приблизно вдвічі впав рейтинг музиканта Святослава Вакарчука. Якщо вкінці 2017 – на початку 2018 року за нього були готові проголосувати 8-10% виборців, то тепер лише близько 3-4%. Частина молодих виборців, які були готові підтримати Вакарчука відійшли до Зеленського. Це пов’язано із тим, що співак до останнього тримає інтригу з приводу своєї можливої участі у виборах, тоді як народ хотів почути чітко «так», чи «ні». Лідеру «95 кварталу» Володимиру Зеленському пощастило більше, бо його прізвище дещо пізніше з’явився у соцопитуваннях. Тому, він міг не поспішати з офіційною заявою і зробив її вже під час свого новорічного звернення, яке транслювалося на каналах, які належать Ігорю Коломойському.
Помітно впав президентський рейтинг у лідера «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка. Його шанси пройти до другого туру суттєво зменшились, хоча ще влітку він мав рейтинг 10%. Тим не менш, Гриценко зберігає непогані шанси потрапити до Верховної Ради. Завдяки об’єднанню з менш рейтинговими політиками, такими як Віктор Чумак, Микола Томенко та Микола Катеринчук, «Громадянська позиція» може отримати додаткові 1-2% голосів, які допоможуть пройти прохідний бар’єр і все ж таки потрапити в парламент.
Тож, нас чекає надзвичайно цікавий та інтригуючий рік – буде обрано нового президента, парламент, сформовано нову коаліцію та уряд. Головне для багатьох українців – щоб не змінився зовнішньополітичний курс країни й продовжувалися реформи.
