Олександр НИКИФОРЧАК
Універсальна фраза. Її авторство приписують і імператору Марку Аврелію, і філософу Катону, і ще багатьом. Вона стала приказкою, вважається девізом лицарів, тих же тамплієрів. Її універсальність в тому, що “повинен” кожен розуміє по-своєму, а “що буде” знімає відповідальність, адже майбутнє нам не відоме та й як воно оцінить наші діяння теж.
То які критерії того “повинен”? Хто вирішує? Ми самі, суспільство, Вища сила?
Відповідний фон: https://youtu.be/enenWXk_1q0 і спробуємо розібратись, чи слідував наш герой цьому девізу та як він його розумів. І, головне, наша епопея пошуків таємничого скарбу продовжується!
Офіцер королівського морського флоту, герой битв, що став піратом, набувши й тут слави та багатств. Чому так склалась його доля? Що слугувало поштовхом такого розвитку подій?
Доля нашого героя, як мовиться, ледь не до останнього знаку після коми повторила долю іншого англійця, про якого було тут: Глянь на море, сині хвилі — там удача жде тебе.
Ледь – бо фінал був діаметрально протилежний: Дрейк став національним героєм, шанованим і досі, а Александр Грехем (пірат Беніто Боніто, або Кривавий Меч) з ганьбою закінчив життя, слугуючи в якості головної ланки гірлянди піратів, повішених на реях корабля іспанців.
Першу частину девізу вони виконували однаково, а от “що буде” відрізнялось. Спробуймо знайти різницю.
Роль Александра Грехема та його брига “Девоншир” у Трафальгарській битві 1805, коли англійський флот розгромив об’єднані флоти Франції та Іспанії вирішальна, так говорять перекази. Але в цій битві загинув адмірал Гораціо Нельсон, головнокомандувач та по сумісництву головний “двигун” кар’єри Грехема, якому протегував. При “роздачі слоників” – почестей та нагород – командир “Девоншира” був обділений та недооцінений. Він затаїв образу. Чи не першопричина це подальшого трактування Грехемом “що повинен”?
За однією з версій Александр в гніві веде свій корабель до берегів Південної Америки з наміром стати корсаром і таким чином здобути трофеї, якими (а головне – славою та почестями) його було обділено після битви. Біля берегів Панами він абордажем захоплює іспанський галеон “Релампаго” з вантажем золота, яке мало бути доставлено в Іспанію.
Про подальший розвиток подій розповіла Мері Уелч, яка стала примхою долі подружкою Беніто Боніто-Грехема, було попереднього блогу Таємничий скарб. “Кривавий меч”, нові надії. Скарб корабля “Релампаго” було заховано на острові Кокос (щоб скарб Ліми не сумував на самоті, мабуть), потім нові битви з іспанцями, нова піратська здобич. Врешті фортуна відвертається від Грехема-Кривавого Меча і нова сходинка його кар’єри – ланка вже згаданої гірлянди піратів.
Насправді, все було не так. Александр Грехем ще 13 років служить в королівському флоті, почуття обов’язку “що повинен” розуміє правильно. Але доля ставить його перед вибором. Тут, думаю, він таки не так зрозумів “що буде”, ось те, власне, трактування девізу.
1818 року бриг “Девоншир” під його командуванням відправляють з метою наукових досліджень до берегів Південної Америки. Там до капітана доходять чутки про звезення з внутрішніх районів Мексики до Акапулько величезного вантажу золота для відправки в метрополію. Спокусу перебороти він не зміг. Частину команди, що залишилась вірною присязі, він висадив в Панамі, з рештою йому вдалось захопити ці коштовності. Але не абордажем галеона “Релампаго”, а на суші, переодягнувши команду в іспанські військові мундири. Золото спокійнісінько повантажили на корабель і відпливли. Не проливши й краплі крові!
Далі – піратська доля: битви, абордажі, багата здобич. Яку він клав на депозит у найнадійнішому банку (на його переконання) – острові Кокос. І закономірний фінал: теж повішений разом з командою тією ж таки гірляндою, але не іспанцями, а англійцями, 1821, матеріали суду над Грехемом (чи радше Беніто Боніто), героєм флоту (чи радше злочинцем-піратом) є в архівах англійського королівського суду, людиною, що по-своєму трактувала такий поширений девіз Марка Аврелія (тамплієрів? – теж скарби любили ховати).
А от тепер запитання: чи багато з нас здатні боротись з спокусами та правильно трактувати: “Роби, що повинен, і будь, що буде”?
Наразі вже я повинен сказати: “Будь, що буде” та додати ложку дьогтю в нашу таку чудову (бо все в ній – факти), що серед кораблів-учасників Трафальгарської битви бриг “Девоншир” не значиться. Хоч Грехем – реальна історична особа, як я писав – є судова справа.
Та й ніби (розповідають бувалі скарбошукачі) не возив Беніто Боніто своїх “золотовалютних резервів” на острів Кокос, йому вдалось (чомусь Мері Велч про це змовчала, був, мабуть, резон) вирватись з оточення іспанців і вивезти скарб “Релампаго” до Австралії, де заховати. Хоч від долі не втечеш – Грехема таки схопили англійці. А скарб цей в Австралії звуть “скарбом острова Акул”. Так, ще скарб, але то вже інша історія – про юнгу та тату… Суцільні таємниці й таємничі скарби!
А все чому? Бо скарб, особливо таємничий, огорнений покровом таємниць, чуток та міфів, які ховають правду. Його й знайти тому важко. Зірвемо цю завісу – знайдемо й скарб. Переберемо тонни вигадок – матимемо зерна істини. Все просто: міфи окремо, факти окремо. Непогана справа. Для наступних зустрічей.
Бо зараз, традиційно, хочу подякувати читачів моїх Блоги про монети та Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше – на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію.
Далі буде!
Не перемикайтесь!
