Олександр НИКИФОРЧАК
Своїм вибором імператор Костянтин не залишив нам вибору. В історії він залишився Великим. Чи був вибір – в нас і у нього? Як можна судити – історична особа велика чи не так і сильно?
Хай музика https://youtu.be/EW8fI6N6szs буде фоном наших роздумів.
Правителі давнини одержують титул “Великий” зазвичай по смерті, з плином часу та по оцінці його діянь потомками з історичних джерел (але згадаймо як пишеться історія: В полоні неоднозначності. Галерій та Жертви «чорного піару». Ліциній. Максимін Даза). Ті ж володарі, що ще за життя резервували собі це звання здебільше великі лише у власних честолюбних мареннях та з підлабузництва підданих і оцінка їх історією вельми неприваблива здебільшого.
Костянтин Великий свій титул заслужив, але яка була вартість цього для нього? Чи правильний вибір він зробив?
Імператор Костянтин став чемпіоном нашого шоу – битви наступників тетрархії за владу. Про це було в попередніх дописах, повторюватись не варто, думаю. Та певні моменти згадати варто. На шляху до влади було все: і приборкання власної гордині – відмова від титулу августа до пори, яким його проголосили війська по смерті батька Констанція I Хлора; і тимчасові союзи – з Ліцинієм (перемога над яким потім зробила Костянтина одноосібним володарем) та тестем по другій дружині Максиміаном Геркулієм (якого довелось пізніше стратити через інтриги та змови); і навіть родинні стосунки (що ми можемо знати про особисті переживання імператора, коли на догоду владним інтересам ту таки другу дружину Фаусту та сина від першої Мінервіни Кріспа – а її доля достеменно не відома – довелось стратити?).
Існує більш драматично-романтична, ніж історично правдива версія, що саме через цю страту та боязнь покарання за неї від давніх язичницьких давньоримських богів Костянтин Великий і зробив християнство державною релігією.
Ще є версія, що невиліковному важкохворому імператору пообіцяли зцілення саме від християнського бога. І це, швидше всього, теж більш пізня міфотворчість певних піар-істориків для своїх цілей. Як там було – але Костянтин прийняв хрещення лише перед смертю, все життя проживши язичником.
Теж красиво виглядає твердження, що Костянтин почав схилятись до християнства ще в часи боротьби з Максенцієм, сином Максиміана Геркулія. Нібито йому наснився ангел, що пообіцяв перемогу під знаменами з монограмою Христа. Теж красива легенда, думаю, адже монет з таким сюжетом у Костянтина нема, зате у його наступників вони (реверс – зображенням імператора, що тримає вексиліум з монограмою ХР) дуже часті. Використовували легенду для власної пропаганди.
Найімовірніше все простіше – Костянтин бачив зростаюче навіть попри гоніння поширення християнства і зіграв на упередження. Як говориться: якщо не можеш перемогти щось – то це потрібно очолити.
Костянтин зробив те, що і так мало статись – узаконив релігію, яка набирала силу і, можливо, трішки пізніше, але стала би панівною. Він зорієнтувався в обстановці, ставши в нагороду Великим. То чи мав він вибір?
За Костянтина остаточно завершила своє існування тетрархія – прогресивна як на той час система влади. Але поряд з плюсами – система розподілення та передачі влади між августами-цезарями, вона мала суттєвий недолік – підвладні тетрархам землі були фактично автономні. Костянтин, перенісши столицю в Константинополь та зосередивши владу в одних руках, об’єднав державу в одне ціле та зміцнив владну вертикаль.
Хоча і це питання, по суті, теж було поза можливістю вибору – або єдина держава, або окремі царства тетрархів під їх особистою орудою, лише номінально єдині.
Отакі перехрестя вибору були перед Костянтином Великим. Чи правильно він обрав? І чи не завелику ціну заплатив за це? Маємо можливість подумати…
А я, традиційно, хочу подякувати читачам моїх Блоги про монети та Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше – на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію.
Далі буде!
Не перемикайтесь!
Фото і колаж – Олександр Никифорчак
