Олександр Дубінський, weekly.com.ua
Цікаве та симтоматичне інтерв”ю, що дає можливість глянути на економіку країни через “Юлині окуляри”. “Юлине” не є 100% правдивим, але ознайомитися із критикою дій НБУ із боку проурядового експерта завжди цікаво. Адже ми маємо розуміти, що жодна із сторін не є носієм правди та об”єктивності. Ми ж живемо в Україні напередодні виборів, а не “ідеальній країні”.
Вікторе Івановичу, як ви вважаєте, чи остаточно Україна подолала кризу?
В. С. Ми її ще до кінця не подолали, тому що за теорією криза вважається подоланою тільки тоді, коли вдалося досягнути докризового рівня виробництва. У першому півріччі минулого року падіння виробництва склало 27,5%. Отож ситуація в економіці залишається складною і криза в Україні надовго.
Але ж порівняно з травнем червневий обсяг промислового виробництва зріс на 3%. Чи можна сказати, що падіння припинилося і ми перейшли в стан рецесії?
В. С. Падіння української економіки сьогодні можна порівняти з тією кризою, яку ми пережили в дев’яності роки в період розпаду СРСР. На жаль, це падіння може виявитися не межею, бо, незважаючи на зростаючий попит на українські товари (насамперед, металургію) за кордоном, визначальною залишається внутрішньополітична ситуація. Зараз ми вступаємо в смугу чергових виборів, які за традицією можуть стати дуже деструктивним фактором для економіки.
Ці вибори визначать шляхи економічного розвитку країни на довгі роки, тому боротьба за владу буде надзвичайно напруженою. Уже зараз видно, що Україна не самостійна у своїй зовнішній політиці, й основна боротьба за вплив у регіоні ведеться між Росією і США. Відповідно усередині країни ситуація може розвиватися за доволі складними сценаріями. Про це свідчить і те, що на вибори вирішив піти і чинний Президент, перемога якого неможлива без застосування якихось украй сильнодіючих засобів, спрямованих на дискредитацію інших учасників перегонів.
Яких саме?
В. С. Таким засобом, зокрема, може стати Національний банк, що управляє грошовою і кредитною політикою. Політика Віктора Ющенка зрозуміла — він оголосив її привселюдно: за допомогою підконтрольного НБУ Президент намагається максимально посилити грошову політику й не допустити здешевлення кредитних ресурсів для підприємств, фінансування дефіциту бюджету за рахунок емісії. Можливо, таким шляхом Президент хоче спровокувати кризу неплатежів в економіці, стимулювати новий виток банкрутств у банківській сфері, загостривши при цьому проблеми з бюджетними виплатами. Так можна легко дискредитувати уряд, функція якого полягає у своєчасному проведенні бюджетних платежів, виплаті зарплат і пенсій. У такий спосіб можна спробувати продемонструвати неспроможність уряду. Цього можливо домогтися, тому що при бажанні Національний банк може деструктивно впливати на економіку, і я припускаю, що НБУ знову використають у політичній боротьбі.
Якщо відкинути політичний фактор, наскільки погана ситуація в економіці?
В. С. Щоб відповісти на це запитання, необхідно оцінити три фактори, які впливають на фінансову ситуацію в країні: стан платіжного балансу, монетарну політику й суспільну довіру до системи влади. Співвідношення цих факторів і визначає стан економіки України, якщо не брати до уваги будь-яке зовнішнє втручання у хід справ.
Щодо платіжного балансу, то його дефіцит вдалося різко скоротити — за підсумками першого півріччя 2009 року дефіцит склав $657 млн., у той час як у першому півріччі 2008 року було $7,1 млрд. Скорочення в 11 разів відбулося в основному за рахунок різкого скорочення імпорту при меншому, але теж скороченні експорту. Як наслідок дефіцит торговельного балансу за підсумками півріччя становить 1,1 млрд. проти 8,4 млрд. у першому півріччі минулого року. Це, звісно, не є свідченням подолання кризи, тому що відбувається всього лише вирівнювання співвідношення експорту й імпорту, причому економіка закріплюється на більш низьких рівнях виробництва. Дуже важливим є стан фінансового рахунку платіжного балансу. Якщо за підсумками першого півріччя 2008 року приплив капіталу в Україну становив $9,3 млрд., то за перші шість місяців цього року відбувається відтік капіталу за кордон. Україні перестали давати зовнішні кредити, скоротилися інвестиції, збільшилися виплати за зовнішніми боргами. Дефіцит фінансового рахунку платіжного балансу склав $6,6 млрд. Таким чином, дефіцит зведеного платіжного балансу за підсумками півріччя склав $7,288 млрд. Покривати його ми можемо тільки за рахунок резервів Національного банку, що й відбувається — ми проїдаємо свої резерви. Це свідчить про те, що не йдеться про стабілізацію в економіці, і зараз ми лише отримуємо відтермінування вироку, який виносить нам криза, — економіка просто зачепилася за край прірви, і як тільки НБУ втратить можливість витрачати резерви на підтримку курсу гривні, вона полетить вниз.
Цим, власне кажучи, і викликаний хаос навколо кредитів МВФ: зрозуміло, що резервів НБУ недостатньо, причому частина з наявних валютних запасів країни перебуває в неліквідній формі — у збанкрутілих американських банках або в цінних паперах, які в нинішніх умовах дуже складно продати.
Ви впевнені, що насправді НБУ не має резервів?
В. С. Точну відповідь на це питання може дати тільки НБУ. Але якби в розпорядженні Нацбанку було стільки валюти, скільки він декларує у своїх звітах, питання з отриманням траншів Міжнародного валютного фонду не стояло б так гостро. Те, наскільки гостро стоїть питання про одержання чергових, навіть невеликих, траншів МВФ — у розмірі $1–2 млрд., свідчить, що запасів центробанку недостатньо навіть для поточної підтримки курсу гривні. За наявності істотних запасів валютних резервів влада б не йшла на такі серйозні поступки Міжнародному валютному фонду й Світовому банку…
У цьому зв’язку варто нагадати, що Україна вже отримала $10,9 млрд. з $16,4 млрд. кредиту МВФ за програмою стенд-бай, номінальні резерви НБУ завдяки цьому досягли $29,6 млрд. Дуже велику радість у НБУ викликала інформація про те, що у вересні МВФ виділить Україні ще $2,4 млрд. понад кредит стенд-бай за рахунок розподілу додаткових квот для країн — членів фонду (Україна є членом МВФ і має право на частку в залучених фондом коштах). Безперечно, це хороша новина. Але якщо ми підрахуємо, якими темпами витрачається допомога МВФ, вийде, що вистачить її лише на те, щоб протримати відносно стабільний курс гривні тільки до президентських виборів і, можливо, ще два-три місяці після них. Якщо ми ставимо за мету протриматися до виборів, то політика проводиться, безумовно, правильна. Якщо ж ми говоримо про необхідність розвивати країну й далі, тут необхідно шукати шляхи, які дозволять нам подолати кризу. Але щоб знайти їх, спочатку доведеться відповісти на питання, що стало причиною кризи. На мою думку, причина була і є в стрімкому нарощуванні зовнішніх боргів — з 2005 року, за час президентства Віктора Андрійовича Ющенка, зовнішній борг України (державний і приватний) збільшився більш ніж утроє — з $30 млрд. до 100 млрд. У цьому й полягала основна помилка, яка привела Україну до кризи. Очевидно, що жодна країна не може існувати, вдаючись до постійного нарощування зовнішніх боргів. Тому радикальна зміна внутрішньої політики неминуча.
Це була помилка влади чи її свідома політика?
В. С. Вважаю, це була продумана політика, основну роль у якій грав Національний банк. Контроль за потоками капіталу — у його владі, і саме чиновники НБУ повинні були у свій час обмежити приплив спекулятивних капіталів і заборонити кредитування у валюті всередині країни, знаючи світову практику й потенційну небезпеку перекладання валютних ризиків на бізнес і громадян країни.
Але, по суті, валютне кредитування у 2004 році відновив тодішній голова Нацбанку Сергій Тігіпко. При чому тут теперішній голова Нацбанку?
В. С. Мені про це нічого не відомо.
Добре, яка ж тоді мета політики нарощування зовнішніх боргів нинішнього Президента?
В. С. Висловлю свою думку. Вважаю, політика різкого нарощування зовнішніх боргів була пов’язана з бажанням правлячих сил скоріше відірвати Україну від східних сусідів, зокрема Росії. Тому що той, хто є кредитором країни, і визначає її політику — це чітко засвідчує ситуація з кредитом МВФ. Саме експерти фонду вирішують, якою повинна бути монетарна, бюджетна, податкова, митна, тарифна й соціальна політика нашої країни, причому це не викликає жодного обурення у верхах. Зауважу, якщо йдеться про нарощування боргів перед західними кредиторами або міжнародними організаціями, які, по суті, теж представляють інтереси західних кредиторів, то в майбутньому боргова залежність приведе й до необхідності попрощатися з частиною національного багатства й власності для погашення боргів. Таким шляхом, зокрема, пішла Аргентина — і після кризи вся аргентинська земля, придатна для землеробства, уже належить іноземцям. Причому після обвалу національної валюти скупили вони її за безцінь. Сьогодні ми йдемо тим же шляхом.
Ви сказали, що з наявними валютними резервами курс гривні можна утримати відносно стабільним тільки до виборів. А далі що?
В. С. Після виборів можлива докорінна зміна економічної політики держави, яка і повинна дати відповідь на питання, як Україна збирається долати кризу. Ця політика визначатиметься вектором, який обере новий президент.
Можливо, якщо вибори виграє проамериканський кандидат, ми підемо шляхом скасування мораторію на продаж земель, аби залучити сюди іноземні інвестиції і протриматися ще кілька років. Благо, Україні вже давно визначено місце в глобальному поділі праці як аграрно-сировинної держави з примітивною промисловістю. Для збереження такої орієнтації економіки проамериканському уряду достатньо буде підтримувати наявну ліберальну економічну політику з відкритими кордонами для переміщення товарів і капіталу — тому що в умовах відкритої конкуренції вітчизняна економіка нездатна на розвиток.
У випадку ж перемоги проросійського кандидата, на мою думку, можлива докорінна зміна зовнішньої політики, у результаті чого Україна перейде до режиму жорсткого економічного протекціонізму. Він може проявлятися в утворенні регіональних економічних союзів (на кшталт Єдиного економічного простору) і підтримки внутрішнього виробництва, що буде перенацілене на потреби колишніх партнерів по СРСР.
У будь-якому разі це колонізація.
В. С. Так, і в цьому зв’язку я з великим задоволенням слухав виступ Президента Ющенка на святкуванні Дня незалежності України. Він сказав, що Україна — це постколоніальна країна. А мені здається, що ми — неоколоніальна країна, причому основна система колонізації тут буде розвиватися набагато пізніше. Як кажуть, відчуйте різницю.
До речі, а до якого типу кандидатів ви віднесли б Юлію Тимошенко, у команді якої працюєте, — до прозахідного чи проросійського?
В. С. Навіть попри те, що Юлія Володимирівна — жінка, і в кожній жінці є загадка, а інші кандидати — чоловіки, і загадок у них немає, не думаю, що зараз хтось ризикне спрогнозувати, який вектор зовнішньої політики обере той чи той кандидат. На мій погляд, Тимошенко — зважений політик, що, будучи прагматиком, зможе балансувати між Заходом і Сходом.
Ви в це вірите, чи кажете так, бо залежите від неї за посадою?
В. С. Ні, я вірю в це. У Тимошенко гарне чуття, і я впевнений, що вона завжди буде вести політику якогось балансування, особливо в ситуації, коли країна перебуває між двома протиборчими силами.
Хоч яку зовнішню політику обере новий лідер країни, колосальний зовнішній борг залишається незмінним. Що робити з комерційними підприємствами, котрі заборгували закордонним кредиторам величезні суми? Чи правильно поводиться уряд, переводячи комерційні борги в державні?
В. С. Переведення комерційних валютних боргів у державні було й залишається, напевно, найбільшою помилкою влади. Адже якщо ми говоримо про те, що комерційні банки щомісяця виплачують іноземним кредиторам майже $1 млрд., а припливу валюти до країни немає, то механізм одержання валюти для проведення зовнішніх виплат може бути тільки один — комерційний банк отримує від Національного банку гривневий кредит рефінансування, а потім виходить на валютний ринок і купує за наявні гривні валюту. Найчастіше продає її теж Національний банк. У результаті подібних операцій його золотовалютні резерви скорочуються, і він змушений звертатися до МВФ за кредитом для їхнього поповнення. У такий спосіб комерційний валютний борг переходить у державний і лягає на плечі громадян.
Не можна виправдовувати таку політику держави, тому я вважаю, що потрібно сміливо йти на банкрутство тих банків і комерційних підприємств, які не можуть самостійно генерувати необхідний для повернення боргів потік валюти або домовитися про реструктуризацію своєї зовнішньої заборгованості. Дуже багато позичали банки, будівельні компанії — і держава не повинна відповідати за ці борги. Чомусь уряд США з легкістю збанкрутував банк Lehmann Brothers і нічого не компенсував його іноземним кредиторам.
Чому ми на це не йдемо?
В. С. Для бізнесу це був би прийнятний варіант, оскільки він завжди готовий збанкрутувати, вивести активи й почати справу під новою оболонкою. Але, як ми вже казали раніше, політика нарощування зовнішньої заборгованості в Україні була зведена в ранг державної. І тепер впливові західні кредитори вкрай зацікавлені в тім, щоб Україна погасила всі комерційні борги, переклавши їх на бюджет. Таким чином, держава (а саме бюджет) буде зобов’язана закордонним фінансовим групам завжди, що неминуче приведе до скорочення витрат казни на фінансування соціальної сфери, науково-технічних галузей, оборони й т.п. Результат — збереження спеціалізації української економіки як низькорозвиненого аграрного виробництва з вкрапленнями брудного металургійного й хімічного виробництва.
Що ж робити з проблемними комерційними банками, які набрали зовнішніх кредитів? Їх теж потрібно банкрутувати?
В. С. Ті, які не можуть погашати свої зовнішні борги, необхідно банкрутувати. Згадаєте, адже програму рекапіталізації комерційних банків, коли уряд взявся погашати як комерційні, так і приватні борги, придумали міжнародні фінансові організації. І основне завдання, яке ставилося перед програмою рекапіталізації, було зовсім не повернення вкладів населенню, а виплата зовнішніх боргів цих фінустанов. Коли Міністерство фінансів відмовляється від рекапіталізації банку, котрий заборгував зовнішнім кредиторам понад $1 млрд., це викликає в іноземних експертів негативні емоції…
Та все-таки як бути з вкладниками, якщо банкрутувати проблемні банки?
В. С. Якби в Національному банку хтось переймався проблеми вкладників, гроші їм уже давно б повернули. Той же Надра Банк отримав від НБУ рефінансування у розмірі 10,5 млрд. грн. (3 млрд. грн. заблоковані за рішенням суду), чого з головою вистачає для виплати всіх депозитів фізичним особам. Те ж стосується Укрпромбанку й інших фінустанов, яким видали багато мільярдів гривень, що були витрачені на погашення зовнішніх боргів. Якби держава піклувалася про вкладників, вона б перевела їхні гроші в держбанки під забезпечення кредитами рефінансування. На жаль, для НБУ вкладники сьогодні не на першому місці, бо це лише громадяни України. Нацбанк захищає інтереси вкладників закордонних банків, які дали кредити банкам українським. Повторюю, тому що це державна політика.
Охарактеризуйте, будь ласка, іншу сферу державної політики, а саме бюджет і його дефіцит. Чи справедливі побоювання, що тиск уряду на НБУ з метою проведення емісії гривні для фінансування підготовки до Євро-2012 викличе стрибок інфляції й зростання курсу долара?
В. С. Монетарна політика й політика бюджету зараз стають основною темою в боротьбі за посаду президента на прийдешніх виборах. Чинний Президент заявляє, що в уряду слабка бюджетна політика, через яку Нацбанк змушений викуповувати за емісійні гроші облігації уряду. Мовляв, це веде до неконтрольованого зростання інфляції і курсу. У світлі цього давайте глянемо на цифри про зміну кількості коштів в економіці за сім місяців поточного року: через те, що швидкість обігу грошей і депозити у фінансовій системі зменшилися, скоротилася і грошова маса в обігу — на цілих 43,471 млрд. грн., або на 8,4% від початку року, тоді як за планом грошова маса повинна була на 8% збільшитися. Це свідчить про те, що монетарна політика НБУ залишається дуже жорсткою — кількість грошей в обігу не збільшилася ні завдяки величезним сумам кредитів рефінансування, які Нацбанк видав комерційним банкам (приблизно 120 млрд. грн.), ні завдяки викупу урядових облігацій, яких у портфелі НБУ від початку року додалося на 24,7 млрд. грн. Більше того, НБУ вилучив з банківської системи набагато більше коштів, ніж дав уряду, — за допомогою депозитних сертифікатів залучив у банків 51 млрд. грн.
Отже, висновуємо, що в економіці в умовах кризи й за наявності політики, яку проводить Національний банк, перестав працювати грошовий мультиплікатор, коли гроші відтворюють гроші (депозити — кредити — депозити — кредити). Вилучення гривневих депозитів з банків і придбання за рахунок гривні величезної кількості валюти зменшує кількість грошей в економіці, що призводить до зниження цін, або дефляції, що ми спостерігали в липні. Це свідчить про те, що центробанк як захід подолання кризи вибрав скорочення попиту, у той час як розвинені країни попит намагаються всіляко стимулювати, діючи за теорією Кейнса: збільшення попиту — збільшення робочих місць — збільшення виробництва.
Тож чи загрожує нам емісія гривні?
ВІКТОР СУСЛОВ: НАД ПРІРВОЮ В БРЕХНІ
В. С. Ні, тому що кількість грошей в економіці скоротилася, відповідно зменшилася купівельна спроможність громадян, а разом з нею й обсяги виробництва товарів народного споживання. Економіку підтовхнули до подальшого падіння.
Наприкінці минулого року в уряді звучали доречні ідеї про фінансування різних інфраструктурних проектів, реальних закупівель і т.п. за рахунок емісії — використовуючи надруковані гроші для стимулювання виробництва, ми могли б підштовхнути економіку до розвитку. Але політика НБУ плюс політика міжнародних фінансових організацій, які нав’язували нам свої підходи до управління економікою, привели до того, що ці ідеї залишилися нереалізованими, а Україна опинилася на другому місці в Європі після Латвії за обсягами падіння ВВП.
Якщо немає емісії, платіжний баланс відносно стабільний, чому падає курс гривні?
В. С. Тому що сформовано величезні девальваційні очікування населення. Економічних передумов для девальвації гривні — ні з боку стану платіжного балансу, ні з боку монетарної політики — дійсно немає. Однак сучасні грошові системи засновані на довірі й стабільних системах влади. Поточне зростання курсу засвідчує, що немає довіри до влади. І незважаючи на жодні сигнали, які подає громадянам Нацбанк, уряд, Президент і економіка, — їм не вірять. Люди поспішають конвертувати зароблені гроші у валюту, щоб зберегти заощадження від інфляції і подальшого зростання курсу. Населення щомісяця купує $1–1,5 млрд., і цей процес триватиме, поки влада не зможе довести, що їй можна довіряти — тобто її слова перестануть розходитися з ділом. Наразі ж ціна нашої незалежності точно визначається динамікою курсу. І наше майбутнє визначається здатністю перемогти політичну кризу.
Як потрібно реформувати систему Нацбанку, щоб повернулася довіра населення до його дій?
В. С. Необхідно розділити дві функції, які зараз об’єднані в НБУ: банківський нагляд і монетарна політика. Банківський нагляд НБУ, Держкомісія цінних паперів і Держфінпослуг будуть об’єднані в один так званий мегарегулятор фінансових ринків, а монетарна політика залишиться прерогативою центрального банку, як це й прийнято в країнах з ринковою економікою.
Ми зараз активно працюємо над відповідним законопроектом, що буде поданий до Верховної Ради в найближчі місяці. Благо, підтримка двох найбільших фракцій парламенту (Партії регіонів і БЮТ) йому може бути забезпечена, тому що попередні консультації вже проведені.
Тобто, БЮТ і ПР хочуть розділити вплив на фінансовий ринок ще до виборів?
В. С. Думаю, усе буде підготовлено до президентських виборів, а реалізовано після. У січні 2009 року країна довідається ім’я нового президента. Практично одночасно припиняться повноваження голови НБУ.
Якщо представники названих вами основних політичних сил країни поділять між собою посади голови НБУ як органу винятково монетарної політики і голови органу нагляду за ринками фінансових послуг, це буде логічно й добре для країни. Нинішня монополія на фінансових ринках буде замінена системою противаг.
Якщо на виборах переможе Тимошенко, ви плануєте зайняти посаду голови НБУ?
В. С. Мені цікаво бути причетним до створення сучасної й ефективної системи регулювання фінансового сектору, а посада — не головне.
https://weekly.com.ua/ukr/?art=1252512302
