З новим днем, мої любі
82 дні і 8 років ми вчимося бути дорослими
Війна прискорила час. Прискорила і зупинила. Така ось квантова фігня, малята.
Багато хто з нас міг не помічати війну 8 років. Адже вона не постукала нам в двері, а вмикалася через екран, або луганські і донецькі номери на дорогах.
Спочатку був жах і біль, були волонтерські збори, госпіталі і кожен день борти з пораненими. Ми рахували їх кожного дня.
Ми збирали одяг, цигарки, їжу і смаколики для наших поранених і для біженців. Я вперше побачила тоді цих людей. Людей, що втратили свої життя.
І шалений біль і гнів з розтріляними під Іловайськом.
А потім сталося “люді усталі ат вайни”, потім ми почали звикати, що Крим російський, що схід окупований.
Викревлений світ, де весь час порушують гидотні мінські домовленості і гинуть українські військові, гинуть мирні жителі, став нашою дійсністю.
Але тепер все змінилося. Війна прийшла в кожен дім України. І в будинки Європи вона теж прийшла через наших біженців, через страшні розповіді, через жахливі кадри і новини.
Ракети, обстріли, тривожні валізи, підвали, дві стіни коридорів, переселенці.
Тепер неможливо закрити очі, нікуди відвернути голову, бо ракеті дістають до всіх.
Одного ранку я глянула на своє обличчя не мимохідь, а роздивилася незнайомий вираз. Я бачу на обличчі свого чоловіка нові спогади, що з’явилися занадто швидко, в одну мить.
Обриси, що намалювала зморшками війна на наших обличчях, як відлуння наших сподівань.
Ми всі дорослішаємо на цій війні разом. А дорослішання, в першу чергу, це відповідальність. За себе, за наслідки, за майбутнє. Відповідальність за світ.
Всесвіт втомився натякати. Він вирішив кОпнути.
Всесвіт натиснув кнопку і розплановані життя зупинилися.
Щоб ми більше не казали, що в нас немає часу на екзистенційне, в нас з’явився час на карантині. Але висновки не зроблені.
І війна перекреслила призупинені плани.
Прийшла пора дорослішати, світе.
Потрібно повернути відповідальність за життя, за Землю, делеговану владам.
Ми відповідаємо за цю війну. За жах і біль, що коїться у світі у всіх на очах. І не тільки в нашій країні. Це не природньо, це жахливо що діти можуть померти від виліковних хвороб, люди голодують, страждають без води і в мирні часи.
Те, що ми робимо з Природою, це злочин всього людства.
Війна весь жах інтенсифікує, концентрую, пришвидшує і від неї не можна відвернути голову і закрити вуха.
Щоб ми побачили нарешті, що час прийшов змінитися.
Ми всі, що створювали цей світ своїми діями і бездіяльністю, відповідаємо за нього. Своїми “най буде”, “какая разніца”, “все бессміслєнно”, “нічого не змінити”, “я нє магу павліять”, “ми люди маленькі” ми штовхали світ до безодні. Хтось завзятіше, хтось споглядаючи.
І знайшовся народ, що втратив свою живу сутність, і вирішив, що світ йому щось винен. У росіян великі плани на цей світ. Але вони не сумісні з життям.
Наші героїчні ЗСУ кожного дня доводять їм це.
Ми відчуваємо, як змінився простір навколо і в середині нас. Ми відчуваємо свою силу, бачимо на що здатні. Ми вже повірили в себе, що можемо змінити світ і зробити його Людяним. Наповнити світ Любов’ю і Життям.
І це вже не зворотньо, бо так багато стало тих, хто здатен діяти, хто діє з Любові, щоб продовжити живе і знищити мертве.
Тепер ті, хто не хоче, не вірить не зможуть затягнути справжніх в болото зневіри і минулого.
Вони можуть просто дивитися, як на їхніх очах світ стає інакшим. Або стати поруч, продовжувати тримати один одного за руку.
Бо Воїни Світла існують.
Нехай живуть захисники Маріуполя 🙏
Тримаймося і наближуємо перемогу разом з ЗСУ!
Обіймаю вас, всім серцем ❤️
Все буде Україна!💙💛
extraction_the_military_of_Mariupol
saveazov
Арт від Марта Пітчук
Джерело: Facebook
