З новим днем, мої любі
75 днів і 8 років Любові, що зробила нас всіх рідними і близькими
Вчора був День матері, свято трохи дивне для мене.
Це як 8 березня – нащо потрібен календар, щоб сказати “ти безцінна”, “я тебе люблю”, “обіцяю…”, “будь щаслива”, “будь зі мною”.
Але свято є, а я вважаю, чим більше свят, тим душевніше.
Нас з дитинства вчили, що мати, то святе. Що єдина людина, що не зрадить, то мати. Що мати завжди бажає тільки кращого.
Але постмодернізм показав нам усім, що матір – теж людина. Вона може бути роздратована, самовіддана, знесилена, любляча, налякана, нестримна, слабка, жорстока, лагідна.
Різна.
Вона може не замислюючись, віддати життя за дитину, а може лишити її на смітнику.
Вона може відмовитися він полоненого сина, а може вбити за життєдайний ковток води для дитини. Матір може забороняти робити аборт від гвалтувальників, а може прийняти всі осколки у своє тіло, закривши донечку.
Вона може знецінювати і пишатися, контролювати і довіряти.
Мені здається саме це розуміння, що не кожна матір комплектується любов’ю і материнським інстинктом за замовчуванням, і дозволяє осягнути глибину почуттів і діянь матерів.
Героїчні матері, звичайні дівчатка, стали тигрицями, що бьються на смерть і життя за дитину, птахами, що крильми затуляють від снарядів. Я навіть не можу уявити спопеляючого горя, коли матір втратила дитину, коли її вбили на очах у матері.
Мені завжди здавалося, що саме безпечне місце – це обійми мами, коли я сиділа в неї на руках, її теплий живіт, до якого я дотягувалася своєю щокою в дитинстві. Я завжди знала, а не тільки відчувала, що мама любить мене. Я завжди чула це слово, сказане до мене. Любов була у моєму житті частиною мого дитячого Всесвіту через мою маму. Це та сила, на яку я могла часто спиратися у своєму житті.
Кожна матір – героїчна людина, що ростить життя із самої себе. Причому, не тільки 9 місяців.
А бути матір’ю в такі страшні часи – це бути надлюдиною. Щоб мати змогу давати своїй дитині відчуття дитинства, яке відібрав російський загарбник, у підвалах, у чужих країнах, у чужих квартирах, під ракетними ударами, під окупацією, потрібна не мужність, ні. Цього замало.
Потрібна Любов, що має безмежну силу долати страх і відчай, безсилля і безсилу ненависть. Бо дитинство може бути щасливим лише в Любові.
Любі наші матері! Бережіть себе, будь ласка, бо ви з себе ростите майбутнє світу! Даруйте щедро свою Любов і беріть Любов Всесвіту через нас, щоб її вистачило на дитинство для ваших дітей.
І сьогодні, коли ми чекаємо, що відбудеться на тому клятому параді, яку ще дичину видасть путін, чи буде натиснута червона кнопка, важливе лишається лише одне – Любов, що між нами лине крізь усе, що зробила нас всіх рідними і близькими.
Я люблю вас, мої любі!❤️
Нехай живуть захисники Маріуполя 🙏
Віримо у наші #ЗСУ і наближуємо нашу перемогу!❤️
Все буде Україна!💙💛
Арт від Оля Гайдамака
Джерело: Facebook
