З новим днем, мої любі
57 днів ми живемо одне життя на всіх
Маріуполь в нашому серці стікає справжньою кров’ю. 💔
Надія, ще є трохи надії. Вона як перетин буття, від того що неможливо до справжнього не-буття.
Вірю у світ, вірю в людину, віру у диво.
Нехай живуть захисники і мирні Маріуполя! Всі, хто ще лишилися жити! Нехай наша любов захистить їх! Нехай зброя і мужність #ЗСУ врятують їх! Нехай єдність і добра воля світу врятують їх! Нехай всі сили небесні врятують їх! 🙏
Таке життя крихке і недосконале. І так ми прагнемо вберегти життя, що кращі з нас віддають за це своє. 💔
Прекрасний дарунок божий, дарунок Всесвіту – життя, що дозволяє плинути Любові.
Хочу сказати оду неідеальности.
Неідеальність, як прояв життя і любові.
Ти не будешь з крихкого, тендітного прояву життя стамескою зрубуввти недосконалість, щоб добитися ідеальності, гладкості буття.
Життя саме тут, у недовершеностях, у недосконалостях.
Якби ви знали, як я переживаю, коли читаю всі ці сварки з приводу хороших і поганих біженців, хто більший патріот і більше зробив, хто правильний, той, хто лишився, чи той, хто поїхав, чи з приводу мовного питання.
Ця недовершеність нашого життя буяє і квітне. Бо живе торкається до живого. І часто раниться об живе.
Так, я не довершена!)) Я не можу відпустити, хоча розумію, ця недовершеність нашого суспільства – це життя і розквіт.
У ідеальному створінні, у ідеальному витвору мистецтва немає життя, його потрібно поставити на постамент, у рамку і заборонити в ньому будь-яку діяльність, будь-яке життя, будь-які зміни. Бо довершеністю потрібно милуватися здаля, щоб не зіпсувати, не замаститм ненароком проявом життя.
Дубові поли просто старіють і набувають зморшок, а імітація просто псується.
Потерті дерев’яні меблі, штукатурка з тріщинами, шари фарби на дверях, пожовклі сторінки у книзі – це історія родини, або країни навіть, історія цівілізації. Бетон чи камінь у тришинах – це ознаки пережитого, набутого досвіду, ознаки життя.
Затертий нашийник на моєму Дживсу – це тепла історія нашого домовласництва, прогулянок чарівним Лісом, моєї справдженої мрії дитинства, а не якась там занедбаність.
Чи хочу я замінити цей подертий повідок, чи нашийник? Ні, але мушу, бо вже ниточки 😁
Все що ми переживаємо зараз, назавжди тріщинами, шрамами лишиться в нас. Кожен дотик недосконалого життя.
Як філософія і майстерність кінцугі – де тріщини підкреслюють золотом, як прояв життя і продовження буття.
Обіймаю вас, мої любі! ❤️
Наближуємо нашу перемогу! Молимось за Маріуполь!🙏
Все буде Україна!💙💛
Джерело: Facebook
