Київ. 30 квітня 2015 року (Maidan Press Center). Після тих подій до Майдан Прес Центру приїжджали одеські майданівці, які побували в кривавому вихорі. Вони розповідали про загибель друга, про озброєних сепаратистів, про провокації проросійських молодиків, про допомогу майданівців тим, хто потрапив у полон вогню. Потім наші одесити пішли на фронт: один із них продовжував рятувати людей на прифронтовому операційному столі, кілька – воювали в «Айдарі».
Минув рік. За інформацією ООН, загинули вже понад шість тисяч українців. У той час, коли почався відлік смертей на сході, на травневі свята 2014-го через амбіції східного царька пішли з життя й 42 одесити.
Вашій увазі – погляд на торішні одеські події від DW.
На Куликовому полі – безлюдно, лише бездомні собаки лежать на асфальті. На Будинку профспілок видно сліди торішньої трагедії: сажа на стінах і вибиті вікна. Будівля, колишній обком компартії, нагадує фортецю. Під час зіткнень в Одесі 2 травня 2014 за товстими стінами шукали захисту близько 400 осіб. 42 знайшли смерть, пише DW.
Багато з них задихнулися або загинули від опіків, деякі вистрибнули з вікон і розбилися. Це був фінал багатогодинного протистояння проукраїнських і проросійських активістів, в ході якого були вбиті шестеро осіб. Сотні людей отримали поранення. Одесити згадують ті події як найчорніший день в новітній історії міста.
Провокація, що вийшла з-під контролю
Біля центрального входу в Будинок профспілок про жертви нагадують фотографії, квіти, вінки та свічки. «Це найсильніша травма, – каже журналіст і очевидець Сергій Дібров. – Це суперечить традиціям міста, тут не прийнято застосовувати силу». Дібров входить до «Групи 2 травня» – об’єднання журналістів, активістів з обох сторін та експертів, які провели своє розслідування. Їхній висновок: сталася провокація, яка вийшла з-під контролю.
Такої ж думки дотримується і Урс Швінґер, німецький підприємець, який живе в Одесі. «Того ранку я був на вокзалі і був шокований: звідти виходили люди з вогнепальною зброєю», – говорить Швінґер. У деяких з них він помітив георгіївські стрічки. Бізнесмен вважає, що проросійські сили хотіли влаштувати в Одесі «другий Донецьк». Він обурюється тим, що у ЗМІ «багато говорять про фінал, але мало про те, з чого все почалося». На його думку, «ситуація вийшла з-під контролю, але все почалося з проросійської провокації».
Перша жертва на Дерибасівській
Сьогодні в центрі Одеси, на Дерибасівській вулиці, лунає музика, городяни відпочивають у кафе. Про торішню трагедію нагадують лише бетонні блоки, якими перегороджена вулиця, і проукраїнські активісти з синьо-жовтими прапорами, що постійно чергують поруч.
Щоб зрозуміти одеські події минулого року, потрібно пригадати, в яких умовах вони відбувалися. У травні 2014 в Україні неспокійно. У містах на сході озброєні люди з російськими прапорами захоплюють адміністративні будівлі. В Одесі цього немає, але проросійські активісти, так званий «Антимайдан», розбили наметовий табір на Куликовому полі. Все це відбувається напередодні так званих «референдумів» у Донецьку та Луганську про відділення від України, виборів президента України і мера Одеси.
На 2 травня в Одесі заплановано футбольний матч. Перед його початком кілька тисяч уболівальників і звичайних городян влаштовують в центрі марш «за єдність України», але їх атакують проросійські активісти. У хід йдуть каміння, пляшки, палиці та вогнепальна зброя. «Першими зброю застосували прихильники Куликового поля», – говорить Дібров. Першою жертвою протистояння стає проукраїнський активіст.
«Їм запропонували, вони послухалися»
Після цієї смерті обидві сторони застосовують вогнепальну зброю. Проукраїнські активісти починають гнати своїх опонентів через весь центр до Куликового поля.
У цей момент там знаходиться кілька сотень проросійських активістів. «Прибігли закривавлені хлопці з «Антимайдану» і кажуть: треба ховатися в Будинку профспілок, тому що йдуть вбивати і спалювати», – згадує одна з них, 74-річна Світлана Абакамович. Те, що людей зазивали в Будинок профспілок, відзначає і Світлана Підпала, учасниця «Групи 2 травня», яка опитала понад 100 свідків. «Багатьох об’єднує такий психологічний фактор, як виконання наказу», – говорить вона. – Їм запропонували – вони послухалися». Лідери проросійських активістів, які закликали заходити в Будинок профспілок, за деякими даними, залишили Україну.
Смертельний «камін» у фойє Будинку профспілок
Світлана Абакамович перебувала на третьому поверсі, коли будівля почала горіти. Вона кілька разів втрачала свідомість, дістала отруєння і опіки обличчя, але вижила. У Будинку профспілок застосовувався якийсь газ, впевнена жінка: «Якби була пожежа, горіли б волосся і одяг».
Версія про застосування газу з’явилася вже в перші години після трагедії, але ні «Група 2 травня», ні офіційне слідство не знайшли цьому доказів. «Вcі постраждали від пожежі, застосування спецзасобів не було», – говорить Володимир Саркісян, експерт-токсиколог з «Групи 2 травня». За його словами, пожежа виникла у фойє, де прихильники «Антимайдану» спорудили дерев’яну барикаду. Причиною загоряння офіційне і неофіційне слідство називають застосування обома сторонами пляшок із запальною сумішшю. «Сказати, де і від чиєї пляшки почалося загоряння, зараз в принципі не можна», – говорить Саркісян. За його словами, вогонь і дим поширилися особливо швидко через «ефект каміну», коли подув вітер. В умисний підпал він не вірить.
Одне з головних питань – без відповіді
Схожого висновку дійшла й Генеральна прокуратура України. Ситуація «вийшла з-під контролю», сказано в заяві, опублікованій незадовго до першої річниці трагедії. Всього обвинувачення пред’явлено 21 учаснику заворушень, половина з них – під вартою. 13 підозрюваних в організації та участі у заворушеннях ховаються. Про причетність до подій в Одесі російських спецслужб в повідомленні Генпрокуратури не сказано, хоча про цю версію багато говорили раніше.
Одне з головних питань, на яке Сергій Дібров і його колеги не знайшли відповіді, – чому міліція не діяла? «Причина – багаторічна деградація всіх державних органів», – вважає журналіст. Не всі в Одесі готові повірити, що основна причина трагедії – збіг обставин. Одні звинувачують Москву, інші – Київ. Деякі припускають, що українська влада нібито хотіла використати конфлікт у своїх політичних інтересах, але не очікувала такої ескалації насильства. Прямих доказів цього поки ніхто не пред’явив.
