На початку квітня цього року Кабмін схвалив Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні. Цей віртуальний документ українська влада має намір втілити за три роки.
Про шанси реалізації реформи децентралізації, її суть, переваги та недоліки читайте в інтерв’ю «Вголосу» із львівським політологом Юрієм Шведою.
Відповідно до цієї концепції українська влада протягом 2014-2017 планує повністю переформатувати органи місцевого управління. Поясніть докладніше, як це може виглядати на практиці?
Перш, ніж прийняти будь-яке рішення, повинна визріти його доцільність, необхідність та стратегічне бачення того, чого ми хочемо, до чого хочемо прийти, а потім воно вже матеріалізується у вигляді якихось концепцій, програм, деталізується законопроектами і т.д.
Попередні 20 років незалежності України у нас все відбувалося у напрямку централізації, зосередження влади в руках центру і збільшенні його повноважень. Можливо, на етапі становлення країни як незалежної держави, на етапі формування інститутів державності така централізація певною мірою була виправданою. Тоді треба було сформувати цілісну державу, яка могла контролювати територію. Але з часом централізація набрала гротескних форм, коли всі місцеві проблеми вирішувалися в центральних органах.
Звісно, добре, якщо б ми мали дійсно ефективну центральну владу, але так не є. Бачимо, що появився монстр, який «викачує» гроші з регіонів та працює сам на себе, не вирішуючи проблем на місцях. Така централізація поставила на грань питання про те, що вона є неефективною, тому давайте відходити від центру і міняти систему відносин центру та регіонів на користь регіонів. Якщо ми хочемо побудувати ефективну державу, то треба почати із перерозподілу повноважень між центром та регіонами. Децентралізація – це вимога часу.
Наскільки реальним є втілення такої реформи за три роки?
Навколо цієї реформи дискусія триває давно, ще від початку незалежності. Ця тема завжди присутня на порядку денному.
Децентралізація базується на перерозподілі повноважень і головне – ресурсів між центром та регіонами. Є речі, які можуть реалізуватися лише з центру, але більшість речей належать до повноважень місцевої влади. Відповідно, для реалізації цього вона повинна мати відповідні ресурси. А не так, що ми збираємо тут, віддаємо туди, а потім їдемо і просимо назад.
Думаю, що провести повноцінну зміну відносин, які формувалися десятиліттями, за три роки нікому не вдасться! Однак закласти основи для таких змін – можливо та необхідно. Для цього потрібна лише політична воля.
Що для цієї реформи повинен зробити центр, а що місцеві органи влади, громади?
Ми маємо побудувати модель відносин між центральними органами та регіонами. Ця проблема актуальна, про це свідчать нинішні політичні події. От ідея федералізації є відповіддю на виклики та проблеми, які нині існують. Але вона, в першу чергу, має політичний підтекст, бо під ідеєю федералізації є не проблема ефективного розвитку регіонів та взаємин центру та регіонів.
Тому концепція, яку запропонував Уряд, є одним із кроків, який віддасть частину повноважень тим органам, які формуються на місцях громадою. Але цього не достатньо, треба змінювати й систему формування ресурсів на місцях. Якщо це відбудеться, то, думаю, будуть якісні зміни в областях. Якщо ми чітко знатимемо, скільки ми заробляємо, на що ці кошти можуть бути потраченими, то тоді комунальна політика стане політикою пов’язаною із вирішенням соціально-економічних проблем на місцях.
Чи буде вигідною децентралізація новій владі?
Кожен, хто приходить в Україні до влади, приносить ідею децентралізації. Це ідея, яка приваблює, але після того, як людина опановує вертикаль, що дає їй можливість керувати ресурсами, корелювати повноваженнями, не дуже легко себе такого може позбавити.
Нинішня система вигідна для центральної бюрократії, але вона є неефективною, а сьогоднішні події показали її кричущу кризу. Тому ставлення до реформи відносин центр-регіони є своєрідним лакмусовим папірцем готовності влади використовувати владу для людей, а чи для себе. Якщо влада реально зацікавлена в ефективному державному управлінні й вирішенні злободенних проблем людей, вона приступить до реформування системи організації влади, якщо ж вона є антинародною за своєю суттю, то все робитиме для того, аби нічого не змінювати.
Багато хто каже, якщо б ця реформа була проведена раніше, то такого розвитку подій, які відбуваються сьогодні в Україні, могло і не бути?
Погоджуюся. Навколо цієї проблеми є і політичні спекуляції. Хоча треба розуміти, що існує кілька різних варіантів децентралізації чи федералізації. Наприклад, США – це федеративна держава, де є високий рівень концентрації центральної влади, хоча кожен штат там є достатньо самостійним у вирішенні своїх проблем. У Німеччині теж достатньо сильними є органи центральної влади, але не скажу, що вона має загрози державності, проте там високий рівень суб’єктності федеративних земель. Тобто варіанти федерального устрою є різними. В Україні, прикриваючись ідеєю федералізації, намагаються зробити все так, щоб кінцевим результатом став розпад держави.
Тому, розуміючи політичну мету цієї концепції, – вона не прийнятна, але концепція перерозподілу повноважень, збільшення самоврядування, збільшення самостійності регіонів через перерозподіл влади та ресурсів є необхідно.
Чи влаштує та заспокоїть децентралізація Схід?
Думаю, що це питання назріле і воно гостро поставлене в політичній площині. І лозунги про федералізацію, які начебто мають бути записаними в Конституції, свідчать про гострий характер цієї проблеми. Якщо її не вирішувати, то це не означатиме, що ми її знімемо, а це означає, що вона залишиться латентною і набиратиме таких форм, що при першій же ситуації вистрелить. Це свідчить про кризу взаємин. Треба змінювати систему.
Зараз на Сході йдуть розмови про проголошення федеративного устрою, то, очевидно, що в ситуації напруженості та в ситуації, коли існують зовнішні впливи ця проблема має політичний підтекст. Ініціатором цього, думаю, в першу чергу, виступають регіональні еліти. Після революції їхній вплив на центральну владу та Україну загалом – обмежився. Сьогодні мало б постати питання про те, що вони повинні втратити владу, тому ідея федералізації піднімається ними для того, аби надалі залишатись на своїх місцях.
Децентралізацію влади, розширення повноважень областей, а також територіальних громад – це все добре, а які ж, на вашу думку, існують недоліки цього процесу?
Можливо, я буду тут оптимістом, бо вважаю, що низка проблем була б знятою, якби вони вирішувалися на локальному рівні, і якщо б під це були надані ресурси. Нині влада хитро на цьому спекулює. От центр каже, що регіони низку проблем вирішуватимуть самі: займайтеся соціалкою, ЖКГ, але коли під це немає достатньої кількості ресурсів, то вирішення проблеми так і немає.
Крім того, під такі повноваження повинна бути й нова якість місцевої влади, яка захоче, а головне – зможе ефективно вирішувати поставлені перед нею проблеми. Аби не вийшло так, що влада перейшла від рук одних шахраїв до інших.
Як бути областям, які з економічної точки зору є слабшими?
Якщо є чітка система розподілу коштів, коли, наприклад, регіон 40% залишає собі, а 60% – віддає, тоді кожна область буде шукати способи власного наповнення. Тоді з’являються економічні стимули для ефективного господарювання. Мені здається, що така модель буде ефективною і тому, що закладає основи для самостійності та відповідальності.
Марія Богак, «Вголос»
