«Ми живемо в епохальній кризі. Я вважаю, що ми ще не на дні, навіть не в середині цієї кризи. Я все більше й більше думаю про це. Я переконаний, що культурний, інтелектуальний та політичний сценарій ще не розкрив весь свій потенціал. Ми повинні вважати, що знаходимося наприкінці Третьої світової війни».
Війна, про яку говорив Доссетті в інтерв’ю 1993 року, була більш руйнівною або щонайменше такою ж руйнівною, як дві інші, тому що вона велася лише злом в ім’я зла, між однаково злими силами, хоча й з меншим кровопролиттям. Але ця війна, згідно з усіма свідченнями, ще не закінчена, вона набула інших форм, і ми знаходимося на ній, не маючи можливості побачити її кінець.
Ми знаходимося в стані планетарної війни проти вірусу, ми є учасниками тисяч громадянських воєн, що розділяють народи зсередини, і залучені, щоб ми про це не думали, у війну в Україні як привід для білої світової війни, тобто війни, яка ведеться насамперед у мові та в умах людей.
Можливо, однак, що Доссетті мав рацію і що ця нескінченна війна якимось чином збігається з кінцем, що кінець, так би мовити, завжди триває. «Ми зіткнулися із виснаженням культури, – додав він, – я не бачу появи нової думки ні зі світської, ні з християнської сторони. Ми всі нерухомі, зациклені на сьогоденні, яке намагаємось якось залатати».
Сили, які воюють, насправді не можуть запропонувати ні порятунку, ні правди: лише постійна нависла загроза хвороб і смерті, а також ненависть і війна кожного проти всіх. У цьому сенсі вони знаходяться в кінці, і жорстока планетарна громадянська війна, яку вони ведуть, є формою їхнього кінця.
Переклад – Олександр ТИМОФЄЄВ
Оригінал тут
