Як пише сам Купер, «можете вважати, що в мене депресивний день» – звіту небагато, більше – його міркувань про погану підготовку контр-наступу, відсутність розвідданих, чіткої стратегії і т. д. Як завжди в таких випадках – дістають всі: західні політики (найбільше), наші генерали, наша розвідка – словом, це дуже роздратований монолог, але такі «виступи» Купера, як ми помітили, трапляються незадовго до реальних успіхів ЗСУ. Хай би так було й цього разу.
Почну зі швидкого огляду найновіших подій на полі бою. Потім спробую їх проаналізувати і пояснити свої міркування на цю тему…
Ракетна війна
Рано вранці 16 червня (одразу після чергового звірячого удару по цивільних у Дніпрі) росіяни випустили по Києву шість «гіперзвукових» ракет «кінжал». Дехто каже, що ракети випустили не з МіГ-31. Але тоді як? Вони з землі й летіли в балістичному режимі? Невідомо. Так чи так, ПС ЗСУ заявили про збиття всіх шести. Як бувало й раніше, уламки завдали чималих матеріальних збитків і поранили щонайменше трьох осіб. Приблизно в той самий час росіяни запустили кілька «шахідів», намагаючись уразити низку радарів ПС ЗСУ в районі Дніпра, а потім використали «прогалину» в радіолокаційній мережі українців і вистрелили шістьма «калібрами» по Києву. ЗСУ стверджують, що й ці ракети було збито.
Битва за Донбас
Район Купʼянська-Сватового… тихо.
Сіверський напрямок… росіяни і зараз намагаються здійснювати невеликі атаки під Білогорівкою (тією, що на Сіверському Дінці). Безуспішно.
Бахмут… ЗСУ роблять спроби продертися через північно-західні околиці міста — в Берхівці та Ягідному, а також на південному заході — до Кліщіївки…
Також на сході відбулося багато невеликих локальних атак і контратак…
Південь України
На заході ЗСУ минулої ночі закріпилися в Лобковому, а потім, як повідомляють російські джерела, не тільки відбили численні контратаки, а й просунулися до західних околиць П’ятихаток.
На південь від Оріхова ЗСУ проклали довгу стежку через російські мінні поля аж до Новоданилівки і далі, спинилися на півдорозі до Роботиного.
Також бої вже 5-6 днів точаться за Новопокровку, що на південний схід від Оріхова: українцям необхідно було пройти довгий шлях через російські мінні поля, а потім здійснити піхотний штурм російських позицій всередині села…
На південь від Великої Новоселівки українці відбили численні контратаки росіян на Макарівку і почали просуватися далі в напрямку до Урожайного. Можливо, навіть досягли його східних околиць. Далі на схід ситуація в Новодонецькому залишається незрозумілою, але, схоже, ЗСУ наступають у напрямку Керменчика…
А тепер увага: пам’ятаєте, що я багато разів навесні і влітку минулого року писав про «співпрацю» російських БПЛА «орлан» і самохідних гаубиць МСТА-С? Пам’ятаєте, я казав: «орлани» де-факто не працюють в холодну погоду і під час дощу? Так от, настало літо, і хоча минулі 2-3 дні погода хмарна і з невеликими дощами, вона «достатньо хороша» для БПЛА. Отже, «орлани» повернулися. Справді, як виявилося, окрім мін, головною новою проблемою для ЗСУ стала не пара «орлан + ПТРК», а пара «розвідувальні БПЛА «орлан»/ «zala» + ПЗРК «ланцет»/ударні вертольоти Ка-52.
По суті, «орлани» і «zala» використовують для розвідки позицій української артилерії, ППО та засобів радіоелектронної боротьби, після чого по них вдаряють цілі хвилі «ланцетів», а за якими прилітають Ка-52 (і час від часу Мі-28).
Як і торік, ЗСУ досі не мають рішення для «орланів», а для «ланцетів» й поготів. Безумовно, встановлені на пікап кулемети КПВТ досить ефективні проти них, однак їх замало і вони занадто розкидані: й нема жодного шансу, що ЗСУ зможуть купити достатню кількість таких кулеметів. Також у ЗСУ недостатньо систем радіоелектронної боротьби, щоб блокувати їх «по-справжньому». Власне, у сфері радіоелектронної боротьби ситуація де-факто «безнадійна».
Тож через «ланцети» артилерія ЗСУ змушена постійно рухатись (інакше потрапить під їхній удар. А коли вона рухається, то стріляти не може. І тому нерідко буває так, що підрозділи, які наступають на російські позиції, не отримують необхідної (й обіцяної) артилерійської підтримки.
…І знову ж таки: жодне рішення поки не зяє на горизонті, бо навіть українські системи ППО (як цей радар Р-18 та РЕБ (як цей рідкісний «Буковель» перебувають під жорстким тиском комбінації «орлан+zala+ланцет+Ка-52».
Коли хочете, можете вдатися до онлайн-психоаналізу і сказати, що у мене сьогодні «депресивний день», але, поклавши руку на серце: і це, звісно, «абсурд», однак наразі, не маючи за спиною високотехнологічної індустрії, ВСрф, фактично, ведуть цю війну — і виживають — завдяки більш сучасним засобам, ніж ЗСУ.
Український радар Р-18 під час влучання «ланцета» якихось 3-4 дні тому. Дрон-камікадзе здетонував, влучивши в колоди, і його вибухова хвиля пройшла під вантажівкою, що перевозила радар, і будьте певні: це був не найприємніший досвід для екіпажу…
..принаймні, ЗСУ, схоже, змінили артилерійську тактику: замість того, щоб розгортати її «поетапно», як на початку цього наступу (коли це було схоже на «2 дні обстрілу одних цілей, потім 2 дні обстрілу інших цілей»), зараз артилерія переважно розгорнута в режимі «безпосередньої підтримки». Завдання з ураження росіян глибше поза лінією фронту тепер виконують М142 і М270 за допомогою РСЗВ.
Підсумок: навіть маючи фактичну перевагу у вогневій потужності та точності своєї артилерії над російською, ЗСУ не можуть повною мірою використати цю перевагу, оскільки їм бракує ефективної протиповітряної оборони. Котра все ще зайнята захистом Києва, Одеси, Дніпра, Харкова…
…. що спонукає мене до ще глибшого аналізу. Я вже писав про те, як я розумію російську стратегію останніх кількох місяців. Вочевидь – і це підтвердив пудінг в одному зі своїх останніх публічних виступів – вона має на меті виграти час: виграти час, щоб мобілізувати ще більше військ необхідних для заміщення втрат, побудувати додаткові укріплення і так «пересидіти» своїх суперників у цій війні, поки їм не набридне воювати і втрачати, і/або підтримувати Україну… і це, головним чином, коштом оборони та локальних контратак..
Відтак, було цікаво спостерігати, як через кілька годин після публікації мого аналізу, в соціальних мережах з’явилися оцінки, що ЗСУ «фактично» намагаються «спровокувати» саме таку поведінку ВСрф: тобто намагаються витягнути свої великі підрозділи з укріплених «ліній оборони» на відкриту місцевість.
Поклавши руку на серце: це цілком можливо. Принаймні, це не буде чимось новим, якщо стратеги намагатимуться перехитрити один одного. Однак я на це не «куплюся» – гадаю, тому є чимало причин.
Найперше – і не соромтеся мене поправити, бо я б тільки тішився, якби міг помилятися – в тому, що робить зараз уряд у Києві щось не помітно жодної серйозної довгострокової стратегії. Ще менше її в тому, що роблять його численні «союзники» на Заході. Звісно, є офіційна мета визволити кожен клаптик української землі (й це рішення, без сумнівів, підтримує більшість населення, що залишилося в країні). І жодних перемовин не буде, доки росіяни не заберуться. А ще є священні обітниці, принаймні від Вашингтону, Берліну та Лондону, що підтримка надходитиме доти, доки буде потрібно… що в цих трьох випадках означає 1000% впевненість – до наступних виборів…
Все це дуже часто повторюють й тому позиція цілком зрозуміла. Але питання, як досягти цих цілей на полі бою? Шляхом топтання на місці, вагань і стриманості?
Звісно, нам зараз скажуть, що це «таємниця», проте в мене, натомість, враження, що «там» таки не знають, що робити.
…принаймні я не можу собі уявити, як досягнути бажаного (запізнілим) постачанням застарілої зброї, запаси якої до кінця року точно закінчаться…
І стан справ ще погіршується, бо ж західні політики, здається, поняття не мають – ні в стратегії, ні в сучасних воєнних технологіях. О, наші славні керівники це «ефективвні менеджери для здобуття короткострокових прибутків»: вони не лідери, а лише адмінісратори. Вони майстри лежати тихо і хвилюватися через реакції пудінґа. Ні вони, ні їхні радники не мають власних ідей, а тим більше, рішень, а тому – не здатні на автономну діяльність: та вони навіть й не намагаються перехитрити пудінґа. Надто залякані його шантажем, щоб на таке зважитися. Та вони далі свого носа не бачать: як у тому випадку, коли попередній директор авіакомпанії урізав кошти на випробування «Боїнгу 737 Max» і літаки почали розбиватися, а люди – гинути. Та й по-барабану: доки його звільнили, він встиг нахапати пару мільйонів, а потім відсудив ще більше, бо, бачте, його звільнили…
Тому не дивно, що НАТО плететься не на «два», а на «цілих п’ять» кроків позаду: вони все ще організовують постачання застарілої зброї й боєприпасів, які мали надійти 8-9-10 місяців тому; там все ще не думають надавати Україні найновішу зброю, що варто давно було б зробити – та ще й у великих кількостях. Але ж то вимагає бачити трохи далі своїх носів. Утім, зважаючи на фактичну неможливість реформувати такі інституції, як Пентагон чи Штаб-квартиру НАТО в Брюселі, зміни в яких не відбуваються десятиліттями, нічого зі сказаного не дивує. Там повсюди засіли люди, що звикли циндрити мільярди, купуючи старі технології, та ще й недостатньо компетентні, аби хоч щось пертати в сучасній військовій справі.
(…саме тому мене просять «звідти» підписувати мої книжки «людям, яким треба провітритися» або «людям верхи на мітлі»).
Тоді як хтось може чекати, що Вашингтон, Пентагон, Брюсель, Берлін, Лондон, Париж, Амстердам і т. д. швидко адаптуються до хоч якихось змін? Та ще 8-10 місяців тому там мали б зрозуміти, що ЗСУ та ПС ЗСУ не зможуть контратакувати, як у них не буде ефективної ППО, щоб прикрити головні міста й виробничі майданчики, вже не кажучи про прикриття підрозділів на фронті.
…й це все ще більше відгонить абсурдом, якщо знати, що потреби українців були чудово зрозумілі ще в березні минулого року…
…що знову мене повертає до питання жертв російської агресії, війни на знищення та масових звірств. Я й далі не розумію, хто там кого контролює в Києві. Чи, скажемо так: я не певен, що уряд має достатній контроль над різними ланками процесу – особливо, над спецслужбами.
До слова, от уже 15 місяців від часу російської прогулянки до Херсону та на південь Запорізької області, а Київ і досі не може назвати, хто в цьому винен… А от ще: за останні два тижні ЗСУ просунулися на 10-15 км. через мінні поля, висіяні росіянами вздовж лінії фронту, проте – так видається – вони не зовсім розуміють, як далеко ті поля простягаються чи які ще оборонні споруди там наставили, щоб їх захистити (нехай російські генерали всі поголовно некомпетентні п’яниці, проте вони таки знають, що незахищені мінні поля – безглузді). ЗСУ просто не мають достатньо розвідданих, хоча зібрати їх треба було ще кілька місяців тому. Зрозуміло, що ситуація ще погіршується, бо росіяни висівають додаткові мінні поля своїми системами дистанційного мінування «зємлєдєліє».
Ну, звісно, ЗСУ намагаються компенсувати цю нестачу «польовою розвідкою»: всю минулу зиму українські розвідгрупи намагалися з’ясувати, як заміновані російські позиції. Але ж це стосується хіба території на 5-10 км. вглиб, не далі. А ще стало відомо, що більша половина українських спецпризначенців, які спеціально натреновані для такої роботи, провели цілу зиму як звичайна піхота в Бахмуті.
Ну, добре… але ж хіба це не робота ГУР МО все оце знати? Хіба ж не можна було, залучаючи засоби розвідки НАТО, останні 6-7 місяців систематично фіксувати, чим займаються російські інженерні війська? Й це при тому, що купа дослідників відкритих джерел (OSINT) постійно тріщали в усіх мережах, що там зводять фортифікації…
…ще раз: щойно я починаю думати про ГУР МО, «запашок» мені не подобається.
…але якби ж цим все обмежувалося. Ось інший приклад: українські БПЛА значного радіусу дії й далі використовують, щоб атакувати нафтозаводи за 100-200 км. від кордону на території росії. Так, відео з «ударами по росії» виглядають «сексуально». Але який сенс у цих атаках? Хтось взагалі фіксує їхню ефективність? Бо я зараз в цьому сенсу не бачу. Щось не видно, щоб у ВСрф були «проблеми з пальним». Відповідно, БПЛА використовують для якихось побічних цілей, а вони, натомість, вкрай потрібні на фронті.
«Вражає», правда?
А тим часом, на фото, яке літає мережами от уже кілька днів, чи не найефективніша російська зброя – штурмові гелікоптери Ка-52 – чудово собі стоять рядочком на доступному всім вітрам аеродромі в Бердянську, всього лише… ну, десь за 110 км. від найближчих позицій ЗСУ. Чи по ньому вже вдарили? Наскільки знаю, ні. Били тільки по порту та ближчих до нього складах.
Це все про «стратегію» й, відповідно, «підготовку операцій». Будь ласка, більше мене про таке не питайте. Жодна стратегія не проглядається і тому нема й «підготованих операцій»: ЗСУ провадять «розвідку боєм», на ходу шукаючи шляхи через російські позиції.
Запевняю вас: я не чекаю, що Зеленський сотворить чудо. Він не є знавцем стратегії чи сучасних воєнних технологій і може тільки покладатися на своїх радників. А в західних «президентів» та «канцлерів» я втратив віру ще хто зна коли: вони повністю безпорадні. А що ж радники Зеленського? Що там його генерали та інші «експети»? Надто зайняті справою «дайте нам F-16»?
Так, звісно, всі вони справжні патріоти, але, як кажуть у нас в Австрії, «риба псується з голови». Тому «декому» потрібно негайно призадуматися й реорганізуватися, а Україні – врешті-решт – потрібно дати те, що їй справді потрібно. І то негайно (бо й так «із запізненням на кілька місяців»), і вже ж не оті «сексуальні винищувачі-бомбардувальники»…
Переклад: Дарина Постернак, Ростислав Семків, Аноніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
