Усі ми бачили численні відео, які демонструють захоплення росіянами українських позицій. Деякі з них стають джерелами інформації для «військових картографів», які мапують швидкі зміни на полі бою. І це нервує Тома Купера. Бо що ми бачимо на відео? – росіяни захопили українські позиції. А що відбувається насправді? Що залишається «за лаштунками»? І чи варто отак одразу відправляти позицію, на якій закарбувався росіянин, у «сіру зону»? Відповіді на це питання присвячено більшу частину нового допису.
Усім привіт!
Насамперед, повідомлення: я мушу припинити давати посилання на свої дописи у Facebook. Мене там кожні 1-2 хвилини «тимчасово блокують» лише за те, що я намагаюся увійти в свій обліковий запис та побачити реакцію читачів. Нічого більше. Я вже втомився скаржитися – нуль реакції. Схоже, власнику Facebook важливіше заробити ще один мільярд, блокуючи людей за ідіотськими алгоритмами штучного інтелекту, ніж розвивати платформу, корисну для всіх. Тож, користуючись нагодою, рекомендую всім повністю перейти сюди – тобто підписатися на мій блог на Substack (це безкоштовно), – щоб не пропустити жодної публікації.
Повертаємося до важливих речей…
Як повідомлялося, учора [14 червня] вранці українці атакували авіабазу «морозовськ» на росії декількома дронами (за попередніми даними, було застосовано до 70 БПЛА). Потім хтось купив супутникові фотографії, і ось які результати вони показують:
▪️ Влучання в технічний ангар з двома Су-34 усередині.
▪️ Влучання у Су-34, який стояв перед цим ангаром.
Також маємо влучання у склад боєприпасів у шебекіному (білгородська область), де, за повідомленнями, зберігалися снаряди до систем ТОС-1. А ще минулої ночі стався потужний дроновий удар по одному з промислових об’єктів біля ростова-на-дону… блін, не можу показати вам відео, бо не можу відкритий той пост, який мені відправили у Messenger – який належить Facebook, ідіотські ШІ-алгоритми якого блокують мене…
Ще одна новина: 13 червня росіяни розпочали велику механізовану атаку з (повністю зруйнованої) Мар’їнки на Георгіївку – село на захід від Мар’їнки.
Загалом вони використали 28 БТР-82, БМП та МТ-ЛБ. Наскільки відомо, 46-та окрема аеромобільна бригада ЗСУ розбила 13 одиниць техніки, що рухалася на Георгіївку по трасі О0510.
Маю що сказати по цьому та ще декількох випадках за останні пару днів. Люди, коли дивляться оприлюднені ЗСУ відео, дивуються: як це так, що росіяни «вільно розгулюють по українських позиціях»?
…тобто у районах, позначених як «підконтрольні Україні» на купі карт, опублікованих військовими картографами в соціальних мережах?
…і як це так, що українці викопали окопний комплекс, а тут якась російська машина приїжджає, вивантажує війська – а там нікого немає?
Ну, шановні, усі ці відео мають одну і ту саму проблему. Вони ніколи не показують те, що сталося до або після, лише 2, 5, 10, 15, можливо 60 секунд – і нічого більше. Тож глядач не в курсі, що сталося в інші 86 340 – 86 395 секунд цього дня у даному районі. Реально, дуже мало показують навіть те, що робиться ліворуч чи праворуч від кадру. Та й, поклавши руку на серце, – хіба всі ми, «спостерігачі війни», є експертами з онлайн-відеоаналізу зі, скажімо, 15-річним інтенсивним досвідом у цій сфері?
Найважливіша частина того, що відбувається «під час» кожної такої російської атаки, – це те, що стається ПЕРЕД її початком. Коли росіяни збираються штурмувати українські позиції, вони їх бомблять і бомблять, бомблять і знову бомблять. Скидують плануючі бомби КАБ, обстрілюють з артилерії, б’ють з реактивних систем залпового вогню – а потім повторюють всю цю процедуру знову. Вони роблять це 2-3 рази на день, сім днів на тиждень, кілька тижнів поспіль. Окрім цього, вони запускають по українських позиціях понад 100 дронів на день. «Вінцем» будь-якої такої великої атаки є обстріл з ТОС-1. Причому не з однієї установки, а з цілої батареї.
Тож ось вам своєрідне «правило №1»: до того моменту, коли росіяни фактично атакують, а потім українці фільмують цю атаку з якогось дрону, росіяни обстрілювали територію протягом годин, днів і тижнів.
Більшість командирів батальйонів і бригад ЗСУ засвоїли цей урок: вони виводять свої війська і дозволяють росіянам бомбити, обстрілювати та бити дронами. Бо немає сенсу в тому, щоб воїни гинули ні за що. Винятки з цього правила дуже рідкісні.
І це таке собі «правило №2»: з усієї бригади ЗСУ – а це (зазвичай) 4, 5, 6, 7 або 8 батальйонів – лише одна рота або близько того є «передовою» та розгорнута на позиціях на лінії фронту перед росіянами. Решта бригади «у тилу», за 200, 500, 1000, 5000 метрів за лінією фронту. Одні відпочивають 2-3 дні, інші тримаються напоготові. Звісно, нічого з цього не показують на відео.
Майте на увазі і завжди пам’ятайте, що задовго перед тим, як було зняте якесь відео, сталося багато речей.
Потім, під час його зйомки, відбувається багато інших речей, які теж ніхто не показує. Як тільки українці – які постійно спостерігають за російськими позиціями з безпілотників – побачили, що росіяни розпочинають штурм, вони запускають свої ударні дрони (зазвичай FPV), приводять у бойову готовність свою артилерію – і відкликають свої війська з позицій назад, у будь-яке інше місце. Це щось типу «правила №3».
Зараз інколи трапляється таке, що росіян розбивають FPV-дронами, артилерією та мінами ще до того, як вони досягають українських позицій. Потім ви бачите відео, де їх техніка підривається на мінах, коли вони їдуть полями, які відділяють їх позиції від українських. Інколи росіяни трапляються на українських позиціях приблизно у той самий час, коли українці повертаються туди, і тоді ви можете побачити ось такі відео (за останній тиждень їх з’явилося два): Bradley 47-мої окремої механізованої бригади «Маґура» розбиває два чи більше БТР-82, вщент забитих російськими солдатами …
…Але інколи росіяни бувають спритні, і – як у випадку зі штурмом Георгіївки – принаймні частина їх колони «доживає» до потрапляння на українські позиції, перш ніж українці повернуться туди.
…Існує 100+ інших змінних для кожного з цих «трьох основних правил», але найчастіше те, що відбувається, є комбінацією всього сказаного.
При цьому не менш важливо, що відбувається опісля, – як у випадку відео вище, на якому було показано підрив російського транспорту. Іноді вцілілі російські солдати біжать назад на свої позиції; іноді, підкоряючись авторитету командирів, вони сунуть уперед і продовжують наступ на українські позиції. Буває, що їм вдається вчасно досягти – поки не зайнятих – українських позицій; буває, що ні.
Щонайменше «вражаючим» аспектом цієї війни є «найновіша» версія російської тактики – посилати у бій штурмові групи, більшість з яких знищують. Я вже збився з рахунку, скільки було розповідей за останні 7-10 днів, коли той, хто вижив, розповідає, що з 20 солдатів його штурмового загону він єдиний залишився у живих, або що він – один із 2, 3, 5, 7 поранених, кому пощастило вийти з поля бою.
Зауважте: раз за разом стається так, що російські штурмові групи йдуть потоком – годинами, навіть днями – і завжди залишається крихта тих, хто вижив. Тоді вони осідають на зруйнованих українських позиціях або заповзають під знищену техніку… і все. Опинившись там, вони не рухаються. А оскільки вони там, то номінально позиція «під їхнім контролем». У дійсності це не так. Вони просто сидять і нічого не можуть зробити, бо як тільки вони висовуються – їх обстрілюють з мінометів чи навіть артилерії.
Як я вже казав, за останні кілька тижнів російські соцмережі рясніють історіями тих, хто пережив такі атаки. Більшість детально описує, як вони виживали в якійсь ямі 3, 5 і більше днів. Буквально «ховалися». Нічого не робили, тільки сиділи, ховаючись від українців. Але ж – агов, ми тута. І поки вони там є, росіяни можуть казати, що вони «наступають», «захопили ще одну позицію». А українці – не можуть сказати, що справді контролюють цю позицію.
Те, що буде далі, залежить від багатьох різноманітних факторів. Якщо ЗСУ вони трошки обізнані з ситуацією, мають необхідні снаряди, FPV тощо – настає наступний етап. Командир української бригади або батальйону направляє свої війська на «зачистку» – організоване повернення на свої позиції. І все, гаплик – або рідше захоплення в полон (бо відносно небагато росіян здаються) – кожному росіянину, який ховається всередині якоїсь зруйнованої позиції, комплексу траншей, залишків будинку чи під підбитою машиною. Ось нещодавній приклад, десь на півночі Харківської області
Зважайте, що операції «зачистки» є надзвичайно проблематичними і займають багато часу. Плюс вони можливі лише за умови, що українці мають необхідну артилерійську, мінометну і дронову підтримку ТА ПІДГОТОВЛЕНИХ БІЙЦІВ (не впевнений на 100%, що це стосується усіх підрозділів ЗСУ) для координованого вибивання російської артилерії та операторів FPV. Тоді піхота може висунутися і зачистити якусь позицію. Якщо ні – то позицію втрачено, і росіяни «знову просунулися». Навіть якщо це означає «нічого вони не просунулися», або принаймні «це лише на пару днів».
…тож навіть якщо якась позиція, яку ви бачите на конкретному відео, була втрачена – майте на увазі, це не означає, що вона «втрачена назавжди». Іноді так, іноді ні.
У випадку з Георгіївкою ЗСУ вже два дні намагаються зачистити в селі вцілілих росіян. На жаль, ця ділянка фронту не славиться «домінуванням» артилерії та FPV-дронів з українського боку. Навпаки. Отже, це займе час, і результат наразі складно передбачити. Побачимо, що вийде.
…тим часом військові картографи спрощують ситуацію, оголошуючи село «сірою зоною». А потім люди дивуються, «як це вони втратили дану позицію»…
Переклад: Катерина Соболева
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
