Друга частина найновішого звіту Тома Купера додає деталей про переможну контратаку 3-тьої штурмової бригади ЗСУ під Бахмутом: вдалий маневр реально заставив російські підрозділи панічно тікати. Втім, Купер застерігає від ейфорії – таких перемог має бути набагато більше. Так само застерігає не торочити про «великий контрнаступ» і дати генералам та бійцям ЗСУ робити свою справу.
Привіт усім!
Як і обіцяв учора, розкажу детальніше про одну з найсвіжіших контратак українців у Бахмуті.
Мабуть, ви вже знаєте з соцмереж, що пріґожин скаржиться на втечу «деяких бійців 72-гої бригади [ВСрф]» і втрату кількох квадратних кілометрів території. Також цей кадр жорстко критикує «вишестоящі органи» в москві й заявляє, що «ваґнєру» довелося рятувати їхні шкури. Ви, мабуть, чули і про те, що [українська] 3-тя штурмова бригада розбила 72-гу і «значно просунулася вперед»
То що ж відбулося, коли і де?
КОНТЕКСТ
Після місяців критичної нестачі артилерійських боєприпасів і важкої піхотної зброї, українці нарешті отримали все, чого потребували. І багато. Тому минулі 4-5 днів вони стріляли «скільки хотіли»: за необхідністю, там, де було треба, не економлячи.
Крім того, ЗСУ проводили ротацію деяких підрозділів: якісь виводили з Бахмута, якісь туди вводили. Я вже писав, що військове командування намагається недовго тримати кожен підрозділ у місті. Але такі потужні бойові одиниці, як 93-тя механізована і 3-тя штурмова бригади бʼються тут уже чотири і три місяці відповідно [насправді 93-тя в Бахмуті з серпня 2022 року — перекл.] й виводять на ротацію лише окремі батальйони (або їхні частини).
Натомість росіяни за минулі пʼять місяців взагалі не виводили свої підрозділи на ротацію: вони весь час залишалися в місті, завербованих вʼязнів витрачали десятками тисяч, у місто навіть вводили додаткові підрозділи. В результаті «полки» і «бригади» зменшилися до розмірів роти (200-300 солдатів), а бійці виснажилися. Але генерали не припиняли на них тиснути, аж поки не зрозуміли, що ці люди більш ні на що не здатні. Тож близько тижня тому, після новин про панічні відступи різних побитих підрозділів, росіяни таки замінили кілька з них.
Тепер у Бахмуті й на околицях міста утворилося три головні зони зіткнення:
– Траса 0506 на північ від Хромового; там стоять по батальйону з 92-гої механізованої бригади, а росіяни атакують трьома полками ВДВ;
– комплекс на західних околицях руїн Бахмута: дитяча лікарня, поштове відділення №1 і квартал приватних будинків на північ (плюс «цитадель», як її називають росіяни, — пагорб на захід) та території на північний схід; від ЗСУ ці території захищають батальйони з 125-тої та 241-шої бригад ТрО плюс один батальйон Президентської бригади Національної гвардії (тим часом 93-тю вивели); з боку росіян атакують переважно вагнерівці;
– південно-західні околиці Бахмута, зокрема траса 0504, «той самий» пагорб під Кліщіївкою та канал Сіверський Донець — Донбас; із боку українців там воюють частини 3-тьої та 5-тої штурмових бригад плюс 80-та повітряно-десантна; з боку росіян тут воює (якщо брати загальне число солдатів) ціла дивізія ВДВ плюс залишки двох мотострілецьких бригад.
ПОДІЇ
Обидві сторони мають за ціль завдати удару по ворогу під час виведення на ротацію виснажених підрозділів та заведення нових. Проблема (для росіян) полягає в тому, що “раптове пожвавлення” української артилерії стало для них дуже прикрою несподіванкою (а це що? ще один рекорд росармії зі жбурляння танкової башти?): після того, як українці місяцями стримували свій артилерійський вогонь, росіяни просто відвикли, що можуть бути тією стороною, яку так рясно поливають артилерійським вогнем – ще й таким точним.
Такою-точно прикрою несподіванкою стало для них і те, що 3-тю штурмову відправили на зачистку контрольованого росіянами плацдарму на захід від каналу Сіверський Донець – Донбас. Його тримала 72-га мотострілецька бригада (ЗСрф). Українці атакували з двох боків (орієнтовно із заходу на схід та з півдня на північ). Спершу вони підірвали одну чи дві БМП, що перевозили частини новоприбулого російського батальйону, через що російська піхота у паніці пустилися навтьоки. Командир російської бригади мерщій кинув свій другий батальйон на лінію фронту, однак він також потрапив під артобстріл та зазнав атаки піхоти, тому теж запанікував – і втік через Канал. Сектор російського фронту завширшки 2 кілометри і завглибшки 500 метрів посипався.
Довідавшись про це, командири вагнерівців у Бахмуті – і без того знервовані через регулярні нарікання пріґожина на «міністерство інтриг» («вищестоящі органи» у москві), брак боєкомплекту та застереження щодо «українського контрнаступу на флангах їхньої атаки на Бахмут» – дійшли висновку, що українці от-от просунуться аж до Кліщіївки. Вочевидь, у них не було інакшого вибору, окрім як припинити штурми на заході Бахмута й перекинути щонайменше одну зі штурмових груп вагнера – підсилену принаймні однією групою ВДВ – до Каналу, аби спинити українське просування та стабілізувати лінію фронту.
Вочевидь, коли війська – на марші, вони підставляються під удар на відкритій місцевості. Ба більше, закріпившись на позиціях, і російська 72-га мотострілецька, і українська 3-тя штурмова зупинилися та самі окопалися. Відповідно, ті групи вагнерівців та ВДВ влетіли прямісінько на засідку. Результат?
Процитую одного з українських військових, що брав у цьому участь: “вагнери влаштували майстер-клас з бігу”.
Деякі українські джерела заявляють про знищення аж 500 росіян, однак 3-тя штурмова записала собі в актив щонайменше 64 (до 87) вбитих росіян і 5 полонених, знищила або захопила одну чи дві БМП, кілька мінометів та основний передовий склад БК 72-ї мотострілецької, а також дісталася Каналу.
ЗАСВОЄНІ УРОКИ
Якщо ви хочете запитати мене щось на зразок «Це вже український контрнаступ?» чи — оце найгірше — «Цей контрнаступ закінчить війну?»… ох, нещастя моє… будь ласка, дайте мені спокій. Це була просто «контратака на випередження», яка пройшла дуже вдало.
Звичайно, вона виявила у росіян багато слабких місць. Показала, що їхні «регулярні» підрозділи заледве можуть — чи й зовсім не можуть — тримати бойові порядки, коли на них наступають добре забезпечені, добре керовані й добре навчені українські війська. Також показала, які тепер знервовані російські командири під Бахмутом.
Але показала й те, що росіяни можуть дуже швидко «перекидати свої резерви за лінією фронту». Загалом, у ширшому контексті, ця сутичка має не аж таке велике значення. Важлива тільки «чорна скринька», яку я називаю «системою путіна», а саме дві речі:
а) перебування путіна при владі та
б) «дотримання командирами («вдв», «всрф», «ваґнер» тощо) процедур».
Перша річ очевидна, бо в росії — за великим коштом — значення має лише той, хто головний у москві й «пітєрі» (санкт-петербурзі). Друга річ залежить від того, чи діють командири відповідно до отриманих наказів, незважаючи на наслідки. Якщо діють, їх шануватимуть і нагороджуватимуть, незалежно від результатів. Хай скільки росіян загине: не має значення. Ані найменшого. Власне кажучи, якщо «загинуло багато росіян», це «доводить», що командири і їхні підрозділи «воюють», «стараються», що вони виконують накази.
Наразі вже цілком ясно, що нова атака нічого в цій системі не змінила — як не змінили всі попередні успіхи українців у захисті чи в наступі. Щоб щось таки змінилося, росіяни мають зазнати набагато більше важких поразок.
Насамкінець, прохання до всіх — не зважайте на журналістів, лідерів думок у соцмережах чи серед громадськості або на дурнуватих промовців у Вашингтоні чи інших схожих місцях — припиніть нарешті мріяти про «український контрнаступ», про його «вирішальність», «переможність» та іншу несусвітню маячню, якої ви собі навигадували. Результати цієї невеликої української атаки «чудово» демонструють наслідки настирного поширення серед людей усіх цих марень про «контрнаступ».
Прошу, та зрозумійте ви нарешті: це не футбольний матч і точно не Суперкубок, під час якого «одна гра вирішальна для всього сезону» — тож наявність інтернету (чи «інших різновидів присутності в засобах масової інформації») не дає нікому права поміж спортом і куховарством віддаватися (та ще й прилюдно) вологим мріям про «тактику», напрями, перспективи й результати атак — ще до того, як щось насправді відбудеться.
Це війна.
З біса серйозна справа, у якій дуже багато людей убивають, калічать чи ламають іншими способами, постійно, день при дні. Тож усю свою любов до сенсацій, похвальби і «лайків» у соцмережах запхайте собі в те місце, де не світить сонце: наберіться терпіння, позакривайте роти й не заважайте «*оханим генералам» ЗСУ робити свою справу так, як вони хочуть, і тоді, коли вважатимуть за краще.
Переклад: Микола Ковальчук, Антон Шигімага, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
