У другій частині свого ретроспективного звіту про тенденції війни в Україні Том Купер зосередився на «живій силі» армії рф (вочевидь, ще буде третя частина про ЗСУ). Певну меланхолію навіває його перелік, скільки ще «м’яса» росія може нагнати на фронт, проте й темпи нищення ворога, які він наводить, доволі вражають.
В цій частині матеріалу хочу обговорити найважливіші моменти, що стосуються дій та досвіду збройних сил російської федерації (ЗСрф) упродовж останніх кількох тижнів їхньої війни в Україні.
Примітка: загалом, станом на серпень 2022 року важко описати стан наземних військ з обох боків, не вживаючи слів «стомлені», «виснажені», «нестача особового складу», «критичний брак підготованих (навіть не заїкаюся про «вмілих») сержантів та молодших офіцерів», «потреба відпочинку та реорганізації» і т. д. В сучасній війні домінує вогнева міць (так чи інакше, обстріл сковує ворожий маневр), тому коли інтенсивні бойові дії тривають так довго, як ця війна (вже п’ять з половиною місяців), вони не лише небаченими темпами поглинають боєприпаси та техніку, але й вкрай швидко та найперше виснажують людських істот. Іншими словами, солдати з обох боків зараз уже не просто «смертельно втомлені», але й виснажені емоційно. Втім, на цьому подібності між російськими та українськими вояками закінчуються.
НАЗЕМНІ ВІЙСЬКА: РОСІЯ
На тлі всіх українських, західних та навіть окремих російських звітів (сказати б «заклинань») про «труднощі путіна з компенсуванням значних втрат своєї армії та пошуком нових добровольців, аби воювати в Україні», маю враження, що з тою проблемою справилися: тобто кількісно війська в них є досить.
Справа в тому, що упродовж останніх 22 років кремлівський дурень розбудував величезну мережу парамілітарних організацій, з яких можна намобілізувати собі купу контрактників. Ясно, що це йому було потрібно, щоб самому втриматися при владі, проте зараз ці організації стали в пригоді.
А що то значить «величезна мережа»?
Найперше, є ті, кого я називаю «путінські паздарани» – тобто росгвардія [паздарани – оригінально неформальна назва бойовиків Корпусу вартових ісламської революції, пов’язана з районом Тегерана – перекл.]. А це десь із 340.000 осіб, що мають доступ до зброї, поза межами юрисдикцій міноборони й міністерства внутрішніх справ рф. росгвардія підконтрольна лише путіну. Ясно, що нікого там особливо не тренували для виконання бойових завдань – членів організації, головним чином, використовували для різноманітних воєнних інсталяцій. Утім, у росгвардії є й бойові підрозділи (включно з окремими частинами для спецоперацій).
Ще є ті, що називають себе «русскім казачєством». Їх додатково до 600.000 осіб – багато вже зараз на службі в армії рф, яка має свої «казачьи» підрозділи, підготовчі бази і т. д.
Далі додайте «союз десантників росії», що об’єднує близько 300.000 відомих своєю «готовністю» ветеранів. Упродовж останніх місяця чи двох усі втрати тактичних груп ВДВ доволі швидко «заповнювалися» ветеранами 5-, 10- чи 15-річної давності.
А ще є 40.000 бійців ОМОНу (який контролює росгвардія) і 40.000 СОБРу…
…й ще більш як 600.000 росіян працюють у сфері приватної охорони.
…от ми й маємо всю картину.
Тому зрозуміло, що кремлівському дурневі не потрібна «загальна мобілізація» – навіть якщо такої «вимагають» окремі його пропагандисти. Бо попри справді гігантські втрати перших п’яти місяців війни (агентурна розвідка стверджує, що загинуло вже понад 70.000 росіян), армія рф може й надалі вербувати охочих у кількостях, необхідних для продовження боїв.
(До речі… В українських та західних медіа якось прошмигнула інформація, що українці «втрачають 200 солдатів за день». Насправді, це стосувалося кількох найважчих днів червня, проте російські медіа та мережі зразу кинулись фантазувати про 30 загиблих українських солдатів на одного російського.
Іронічно, що все якраз навпаки: українці втрачають 20-25 солдатів щодня, а от в росіян – по 300 убитими й важкопораненими. І так від самого початку війни. В сепаратистів втрати особливо катастрофічні: їх просто вистрілюють цілими натовпами. Але оскільки належної реєстрації ніхто не веде, то й командири не знають точно, скільки осіб вони втратили – можуть взагалі не зафіксувати, що хтось десь служив і загинув).
Тобто кількість для кремлівського дурня та «вишестоящих органів» у москві – не проблема.
От якість – так. Переважна маса тих, що прибули в Україну впродовж останніх кількох тижнів віком 40+ і аж ніяк не в «добрій формі». Ну, але ЗСрф поповнює ними ряди й повертає батальйонні групи на поле бою. В найгіршому випадку російський генштаб робить із 3-4 колишніх БТГр два або й один «новий» підрозділ. Звісно, таким підрозділам бракуватиме належної комплектації, проте в росіян так ведеться від початку війни. А взагалі це й не важно: щойно підрозділ «реформують», то зразу посилають назад на фронт. Під Харковом та Херсоном зараз отримані саме отакі «реформовані» підкріплення.
Єдина царина, де росіянам вдається «тримати якість» (а то й «поліпшувати» її) — це в секторі приватних військових компаній (ПВК). Багато які з них прямо пов’язані з регулярними частинами ЗС рф (навіть розміщуються в їхніх військових частинах) і роками набирають найманців із їхнього числа. Інші компанії шукають собі рекрутів у лавах ГРУ, ФСБ і ВДВ. Не дивно, що за даними агентурної розвідки, такі компанії, як «вагнер» і «редут» / «редут-антитерор» / «антитерор» кожна мають по сім БТГр, які воюють зараз в Україні, а «туран» — щонайменше одну, а то й дві. Це 15-16 БТГр тільки від приватних компаній — на цей факт на Заході чомусь мало звертають увагу, а тим часом що більше знижується якість і ефективність ВДВ та регулярної армії, то швидше зростає важливість ПВК — це можна було побачити і в Лимані, і в Попасній, і останнім часом у Пісках.
За минулі п’ять місяців було по-справжньому «захопливо» спостерігати, як клоун у кремлі та його улюблені генерали не розуміють ефективності української артилерії: тому упродовж кількох минулих тижнів ЗСУ вдавалося відносно легко громити російські підрозділи ще до того, як ті могли дістатися лінії фронту. Не дивно, що я вже кілька тижнів читаю в багатьох російських (і сепарських) джерелах, що більшості їхньої піхоти не вдалося навіть разу вистрілити по українських солдатах, як їх уже встигала розпанахати артилерія ЗСУ. Подібні скарги звучать у російських ЗМІ й від танкістів, адже в більшості боїв, що відбуваються на відстані понад 2000 метрів (поза зоною дії їхніх гармат), велику кількість танків підбивають задовго до того, як вони встигнуть відкрити вогонь. І дійсно, кілька російських танкових екіпажів вже скаржилися на «відсутність боїв танк проти танка»…
З чим російська армія — а особливо сепаратисти із формувань «лнр» і «днр» — мають велику проблему, так це із заміною втрат серед сержантського та молодшого офіцерського складу. Ще в квітні-травні — під час боїв за Рубіжне (те, що на північ від Сєвердонецька) — втрати у підрозділах сепаратистів з «лнр» досягли таких масштабів, що у великій кількості їхніх взводів і рот не залишалося командирів: не залишилося лейтенантів, які могли би виконувати роботу. Відтоді ситуація тільки погіршилася, оскільки — особливо під час боїв за Сєверодонецьк і Лисичанськ — командири російської армії були схильні кидати піхоту сепаратистів уперед, як «гарматне м’ясо» або «засіб розвідки українських позицій», а власне [російські] війська слідкували позаду.
У зв’язку з цим росармія запустила низку прискорених курсів для молодших офіцерів: навчання нових сержантів скоротили до кількох тижнів, а лейтенантів – до чотирьох місяців.
Майте на увазі: за російською доктриною більше і не потрібно, адже молодші офіцерські звання мають другорядне значення. У росії «генерали» мають думати та керувати підрозділами в бою (звісно, не обов’язково з передової), а нижчі офіцери зобов’язані стежити за тим, щоб війська виконували накази.
Що насправді «склеює» російську лінію фронту, так це артилерія. Безсумнівно і там відчуваються наслідки зношення — настільки сильні, що після заміни більшої частини 122-міліметрових одиниць (через втрати під час контрбатарейного вогню, знос, але також через нестачу снарядів такого калібру) генштаб був змушений замінити 152 мм самохідні артилерійські установки на буксировані установки того ж калібру. Саме тому збільшилась кількість таких штук, як Гіацинт-С та 2С7.
Зараз точні дані про втрати російської артилерії фактично недоступні. Звісно, в Інтернеті є хтось, хто підраховує кожну втрату, задокументовану за допомогою фотографій або відео, як-от блог Oryx . Однак величезну кількість втрат серед російських артилеристів так ніколи й не буде документовано. Більше того, російська військова документація, захоплена ще наприкінці березня, показала, що танкові частини російської армії зазнали більших втрат, ніж задокументовано Oryx. Таким чином, щонайбільше, такі [Інтернет] розвідки можна використовувати лише «щоби прикинути» приблизну кількість. Проте кількість російських артилерійських одиниць, які Oryx вважає «знищеними»… вибачте, цього таки занадто мало
Так чи інакше: якщо артилерія ЗСУ, безсумнівно, завдає все більших проблем [російським військовим], то російська артилерія все ще залишається домінуючим фактором у цій війні. Якщо є якісь сумніви, запитайте в українських цивільних та військових на Харківщині, військових на Донбасі чи мирних жителів Миколаєва. Ця перевага відчувається ще сильніше через те, що для протидії великим атакам росії ЗСУ тим часом відвела всю свою артилерію з «менш загрозливих» секторів. Тобто є великі ділянки лінії фронту, де взагалі немає української артилерії.
Оскільки поставки США та НАТО залишаються мізерними, це навряд чи зміниться найближчим часом. Навпаки, відомо, що росіяни тим часом зібрали принаймні одну, якщо не дві повні артилерійні бригади, витягнувши з запасу самохідні гаубиці 2С7 калібру 203 мм із 94-го арсеналу поблизу Омська (див. фото нижче). Не дивно, що у Пісках вони наочно продемонстрували, на що здатні, зосередивши вогонь двох-трьох артбригад на вкрай вузькій ділянці лінії фронту: тільки лиш 1 та 2 серпня випустили 6–7 тис. снарядів по площі близько 1000 на 300 метрів (у такому випадку не виживає ніхто).
Нарешті, на відміну від ситуацій у лютому-квітні, нині такі концентрації добре підтримуються БПЛА та передовими артилерійськими спостерігачами (ПАС), які підключені до штабу та артилерійських підрозділів за допомогою «додатку» з дослівним перекладом «Єдина система управління тактичним підрозділом» (ЄСУ ТЗ).
Для простоти я скорочую позначення цього додатка як UTCS (Uniified Tactical Control System). По суті, це одна з підсистем автоматизованої системи тактичного управління «Constellation», яка керує вищими командними вузлами росармії — від Національного центру управління обороною (НЦУО), через штаб «Південь» у Ростові-на-Дону до штабу об’єднаних сил озброєння армії — використовується для управління всіма підрозділами, які беруть участь в операціях в Україні (ще одна така підсистема використовується для управління роботою протиповітряної оборони, але це вже інша історія). UTCS не менш важливий, оскільки він виявився дуже гнучким і дуже ефективним у координації роботи БПЛА та артилерійських підрозділів: на щастя українців, аналогів цієї системи немає ні у танкових, ні у мотострілецьких, ні у повітряно-десантних військах росармії.
Переклад: Тетяна Саніна, Ростислав Семків, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
