Кілька днів усі говорили-писали про Попасну й прорив біля неї – і от його, фактично, ліквідовано. Є тривожні дзвіночки в звіті Тома Купера, проте загалом ситуація тверезо-спокійна. Здається, він навіть почав вірити, що українські сили втримають Сєвєродонецьк.
СТРАТЕГІЯ
Поки я це пишу, олігархія всієї планети (цього разу без росіян), а також куплені нею політики, завершує щорічний Всесвітній економічний форум в Давосі, що у Швейцарії. Поміж тим, як насолоджуватись гамбургерами по 80 євро за штуку й поновлювати зв’язки, втрачені після двох років пандемії, вони мурмочуть щось таке як «багатосторонній колективний вплив», «унікальне колаборативне середовище, для відновлення зв’язку…» і знову, і знову про такі неважливі справи, як війна в Україні та можливий голод, який вона може спричинити в Африці та Азії, або енергетична криза чи забруднення довкілля пластиком…
Як і багато разів давніше, однією з «зірок» [на форумі] був Генрі Кіссінджер. Для молоді, що читає мене: це колишній радник з національної безпеки США (з кінця 1960-х і 1970-х років), найбільш відомий тим, що був співучасником брехні американцям про деескалацію війни у В’єтнамі, в той час як війна розширювалась на сусідню Камбоджу; відіграв важливу роль у перевороті проти президента Чилі Альєнде 1973 року; перевів збройні сили США в режим DEFCON2 (повна ядерна готовність, передетап ядерної війни) під час арабо-ізраїльської війни в жовтні 1973 року; підтримав вторгнення Індонезії до Східного Тимору….і кількома іншими….“суперечливими” справами.
Декому він може бути відомий своїми заявами про важливість нафти та конкретних людей [можливо автор має на увазі цитату “Той, хто контролює нафту, контролює нації; той, хто контролює їжу – контролює народи” – перекл.]… а мені він найбільш відомий як директор аналітичного центру Kissinger Associates, який відіграв важливу роль у залученні США до підтримки «демократизуючого» режиму Пола Кагаме в Руанді та розграбування конголезьких мінеральних багатств з 1996 року…
Але, я відволікаюся… З’явившись у Давосі, Кіссінджер «порадив», або, так би мовити, «попередив», «європейських політиків», між іншими, що варто умиротворити Путіна, задовільнивши його апетити, тобто подарувати йому частину України …
Завжди приємно, коли вас консультують такі добре обізнані люди, як Кіссінджер і, звісно, він жодним чином не намагався задобрити агресора. Що ви.
До речі, чи може хтось бути таким ласкавим і пояснити йому, що Путін таки зустрічався з різними європейськими політиками в останні 12 місяців, але насправді їх не слухав, а наполягав на переговорах із США щодо «[розподілу] сфер впливу» …?
…можливо, запитати його, чи готовий він подарувати Путіну, скажімо, Флориду, Нову Англію чи принаймні Нью-Йорк — в обмін на мир?
О, не звертайте увагу: це лише фотографія моторизованих військ російської армії з прапором 150-ої піхотної дивізії
[військове об’єднання збройних сил СРСР,
що брало участь в радянсько-фінській війні, приєднанні Бесарабії та поході на Західну Білорусь – перекл.]
(нині 150-ої мотострілецької дивізії), імовірно в районі Світлодарська…
Це [звернення], звичайно, підняло багато шуму, зокрема через нього ми дізнались, що Ізраїль, між іншим, відхилив черговий запит США (і Німеччини) на постачання до України зброї, розробленої в рамках спільного виробництва між США та Ізраїлем (читай: оплачено грошима платників податків у США). Цього разу йшлося про протитанкові керовані ракети (ПТРК) «Спайк».
Чому це має значення?
Уряд Ізраїлю мотивує свою відмову відвантажити зброю Україні «питанням власної безпеки». В дійсності ж «питання безпеки», про які йдеться, мріють про те, щоби Путін втримав Корпус вартових ісламської революції (КВІР) і конгломерат «Хезболла», щоби вони не перетворили Сирію на базу для нападів на Ізраїль.
Ех… Шановні ізраїльтяни, час повернутись до реальності: КВІР/Хезболла вже багато років контролює парадержаву в Сирії, Асад повністю залежить від спонсорства Тегерану. Отже ніщо, окрім відвертого вторгнення в Сирію (а хто ж захоче зав’язнути у такій авантюрі) може коли-небудь витурити їх звідти і таким чином запобігти….чи, насправді, врятувати Сирію від того, аби вона не перетворилась на ще один Ліван (із Хезболою, яка більша у 10 разів).
Іншими словами – це абсолютно безглузде виправдання, хоча й таке типове для нашого часу: засунь голову глибоко в пісок, дитинко, і проблема зникне…
Але, не хвилюйтеся: ЗМІ, як зазвичай, проігнорують поведінку Ізраїлю, а в соціальних мережах завжди знайдуться люди, що підберуть виправдання для цієї біднесенької манюсінької країни, а також критикуватимуть німецький уряд за “нічого неробіння” або “гальмування”.
Ах, так… «гальмування» і «Сирія»… я вже згадував, що за останні три місяці російська армія та повітряно-космічні сили вивели значну частину своїх військ та літаків із Сирії?
Чому це має значення?
Що ж, у понеділок, 23 травня, Ердоган оголосив, що, оскільки США та Росія не виконали своєї обіцянки утримати об’єднання РПП [Робітнича партія Пакістану], СДС [Сирійські демократичні сили] та ЗНО [YPG, Загони народної оборони – перекл.] за 30 км від сирійсько-турецького кордону, він має намір розширити контрольовані Туреччиною території в північній Сирії. У цьому «північно-західному кутку» Сирії Туреччина — разом із численними неурядовими організаціями та без обіцяної ЄС фінансової підтримки, опікується щонайменше 3-ма мільйонами сирійських біженців…. на додачу до 3-ох чи 5-ти мільйонів сирійських біженців усередині Туреччини.
Через це Ердоган націлиться на підтримання безпеки Айн-ель-Ісси, Манбіджа і Тель-Ріфаата. Звісно, назва жодного з цих міст вам нічого не говорить, тому дозвольте мені зауважити, що останнє було населене переважно арабами-сунітами, доки підтримуване США/НАТО об’єднання РПП/ЗНО/СДС не провело там етнічну чистку та не розграбувало його до останнього цвяха, ще в 2015 році…
Через кілька годин після заяви Ердогана турецька армія розгорнула кілька моторизованих і механізованих підрозділів вздовж кордону з Сирією, а потім додаткові підрозділи всередині Сирії, особливо в районі Аль-Баб. «Яка несподіванка» – вчора з’явилося повідомлення про обстріл турецької військової машини на південь від Афріну: відтоді з’являються повідомлення про обстріли турецькою армією Сідона, Муаллька, Айн-ель-Іса, шосе М4, Акіба та кількох місць на північ від Манбіджа…
Щодо останніх новин: Анкара має намір завтра обговорити ситуацію в Раді Безпеки ООН: якщо з цього нічого не вийде… подивимось. Справа в тому, що для таких людей, як я, хто вважає Ердогана ніяким переговорником, незрозуміло, чи він намагається скористатись заклопотаністю США та Росії подіями в Україні, виведенням Росії військ із Сирії чи жагучим бажанням США та НАТО отримати Фінляндію та Швецію (і навпаки)…
Зовсім не дивно, що, враховуючи всю нескінченну західну, російську та ізраїльську зарозумілість і невігластво, а також військове втручання КВІР, ситуація в Сирії, має всі шанси перетворитись… на… бардак.
Звісно, ви тут не для того, аби читати мої роздуми про цинічність реальної геостратегії. Тож дозвольте мені повернутися до поля битви в Україні…
ПОВІТРЯ ТА МОРЕ
«вишестоящі органи» спромоглися перезавантажити два свої підводні човни калібрами 3M54 у Севастополі, а згодом знову відправили їх атакувати Україну з моря. Що ж то були за атаки? Вранці 25 травня три «Калібри» влучили по заводу «Мотор Січ», який виробляє двигуни для БПЛА у Запоріжжі.
Сукупно чотири ракети долетіли до міста, але одна була збита над місцевим торговим центром: будівля знищена вщент, загинула людина…
Це вже навіть не сарказм, радше щирий подив: якщо «вишестоящі органи» щоденно повідомляють про масові збиття українських безпілотників, то навіщо ж бити по заводу з виробництва двигунів для них?
Знов я зі своїми нескінченними питаннями про неважливі речі…
В той час як Київ інформує про вчорашнє перехоплення українськими ВПС ще одного залпу «Калібрів», при чому два снаряди на рахунку МіГ-29.
Серед решти відзначимо розгортання бомбардувальників російських ВКС Ту-22М3 з метою враження «тактичних цілей» на Донбасі «високоточними ракетами» — див. Х-22 «Буря». Це підтверджує чутки, що ВКС й не думають потикатися в небо до значно важчих українських ЗРК (фактично весь український повітряний простір).
Звісно, росіяни відразу спробували все спростувати: ось їх Су-25 над Херсоном, а це над Сєвєродонецьком/Лисичанськом (як понад понад кущами, то значить вже в небі на думку оператора).
Жарти жартами, але ВКС весь час розшукує українські підрозділи протиповітряної оборони, намагається відстежити і знищити.
Того й було задіяно Ту-22М3.
З цього можемо зробити два висновки:
а) український Генштаб розглядає ситуацію на Донбасі, особливо в районі Лиману, як досить критичну, вартою переміщення важчих ЗРК (особливо С-300) ближче до лінії фронту;
АБО
б) ситуація досить безпечна для подібних маневрів.
Тому очікуємо подальших кроків російської кампанії з «придушення протиповітряної оборони противника» найближчими днями.
Зокрема тому, що, за словами Києва, російські ВКС у своїх попередніх намаганнях зайшли настільки далеко/невдало, що скоро розгортатимуть проти передових українських ЗРК свої стратегічні бомбардувальники Ту-95 і Т-160.
Заява цікава ось чому:
а) ВКС не направляв таку авіацію для ураження аналогічних цілей навіть на початку війни, коли це реально мало сенс (дійсно: знищити більшість українських немобільних радарів раннього попередження – це зробив би всякий);
б) минуло кілька днів, якщо не тижнів без повідомлень про будь-які удари ракет Х-101 та/або Х-555;
в) до сих пір подібна зброя використовувалася для враження ключових об’єктів, таких як аеропорти, заводи та мости – всього статичного, але аж ніяк не мобільних систем протиповітряної оборони.
До речі, за даними Управління розвідки Міністерства оборони України, росіяни вже витратили 60–70% своїх «високоточних» балістичних і крилатих ракет, а замісить 2-4 наводок по одному українському об’єкту маємо наразі 8-12. Звісно, половину цього лишимо пропаганді, але на основі перехресних досліджень з основних українських медіа і соцмереж можемо назвати їх «високу точність» геть іншими буквами.
От вам бажане, а ось, погляньте, реальність. Так буває, коли заплановані 3-14 днів потім доводиться вести «вічно»…
БИТВА ЗА ДОНБАС
Становище українських військ в Лимані залишається критичним. Українські сили, у складі підрозділів 3-ої танкової та 57-ої моторизованої бригад, 128-ої гірської бригади та 15-го полку Національної гвардії, стримують наступ БТГр, в якій три російські мотострілецькі та одна механізована дивізії, а також кілька сепаратистських підрозділів (я дуже мало знаю про ці частини «луганської народної республіки»). Станом на зараз немає сумніву, що агресори зайшли глибоко в місто.
Питання, чи зможуть українці підтримувати постачання свого гарнізону й чи захистять його від масованих артилерійських обстрілів і таких потужних авіаударів, які були 23 та 24 травня… Видається, що не зможуть: повідомлення цього ранку вказують, що українські частини відступають у південну частину міста, а звідти – в напрямку Сіверського Дінця.
Далі на схід… від 20 травня український гарнізон у Сєвєродонецькому котлі – в складі 4-ої бригади сил швидкого реагування (з якої, напевне, залишився хіба що полк), 17-ої танкової, 79-ої та 95-ої десантно-штурмових бригад і 111-ої бригади тероборони на півночі та північному сході, а також 24-ої механізованої бригади на півдні – був підсилений підрозділами 1-ої бригади спецназу, 80-ої ДШБ, 128-ої гірської бригади, батальйонами «Донбас» та «Стугна». Можливо, додалися також Грузинський легіон та окремі підрозділи кількох артилерійських бригад.
Бачите, це закриває будь-які дискусії про «український відступ».
Ну, справді, прибуття нових підрозділів означає, що ситуація на цьому напрямку, й зокрема вздовж дороги Т1302, не просто виправлена – її стабілізовано. 76-та дивізія російських ВДВ (вочевидь, БТГр 106-го полку ВДВ) залишається заблокованою у Володимирівці. Два дні тому ситуація була кризовою, коли частини ВДВ – а також механізовані БТГр, що їх підтримували, – рвонули на північ [від Попасної – перекл.], з метою досягти Яковлівки й обігнути з флангу оборонні рубежі 24-ої механізованої на північ від Володимирівки. Результатом стало тимчасове блокування дороги Т1302 між Яковлівкою та Білогорівкою.
Проте, в процесі розгортання того наступу російські війська зазнали таких шалених втрат від української артилерії та протитанкових ракет, що вчора в другій половині дня [25.05] змушені були відступити до Василівки. Цього ранку [26.05] вони вже відкотилися до Врубівки… Українці використали цю можливість, щоби перекинути принаймні один (хоча, напевне, «більше») конвой з припасами до Лисичанська. Станом на сьогодні [26.05] Т1302 залишається «відкритою для руху», хоча цивільним не рекомендують нею користатися (краще їдьте через Сіверськ, якщо це вам дійсно потрібно).
Судячи з її власних заяв у соцмережах, саме 80-та ДШБ відіграла вирішальну роль у зупиненні росіян: між 20-им та 25-им травня її оператори систем «Стугна-П» розлупашили мінімум 10 БМП-2/3, БТР-82 плюс кілька МТ-ЛБ [багатоцільовий бронетранспортер-амфібія – перекл.] і один чи два танки.
Очевидно, що то не аж так «багато», проте… якщо знищити таку кількість техніки в правильний момент і в правильному місці – це може все змінити. Щобільше, хоча росіяни мають – чи хваляться, що мають – «дофіга» військ і бронетехніки, ці втрати їм все одно відчутні. Врешті, вже доведений факт, що в цій війні вони втратили більш як 700 головних бойових танків – тобто щось біля третини від всієї кількості танків, які вони мали станом на початок конфлікту. Як наслідок – вчора в Мелітополь прибув поїзд, навантажений архаїчними танками Т-62М [виведеними з консервації – перекл.].
Але не переживайте: путінфани вже пояснили, що в такий спосіб генерал армії дворніков просто перерозподіляє танки в дрібніші підрозділи, щоб могти ними довше битися в цій війні… ну й, звісно, Т-62М кращі за Т-72, а шо..
Нарешті, обидві сторони зараз посилено використовують безпілотники, що скидають боєзапас (головним чином, мінометні заряди, але також і саморобні вибухові пристрої): хоча від них не така шкода, як від артилерії, проте вони помножують втрати техніки (для росіян) і живої сили (для українців). Направду, як ця війна триватиме так і далі ще кілька місяців, і тим, і тим варто відростити собі третє око – щоб постійно моніторило небо вгорі…
Переклад: Ярослав Кляшторний, Тетяна Саніна, Ростислав Семків
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
