Якщо схематизувати цей допис Тома Купера, то вийде приблизно таке: росія витрачає купу грошей на ракетні удари, не вражає жодних військових цілей – лише об’єкти енергетичної інфраструктури, проте упродовж дня чи двох українці все відновлюють. А також українська ППО збиває все більше ворожих ракет. Що тут скажеш? Слава ППО! Слава ЗСУ! Слава Україні!
СУРОВІКІН ТРАТИТЬ МІЛЬЯРД ДОЛАРІВ НА ПОВІТРЯНІ АТАКИ
Сьогодні спробую охопити події кількох минулих днів. Знаю (принаймні мені відомо), що у цій війні відбулися важливі зміни на кількох фронтах, і збираюся писати про них, не хвилюйтеся. Проте зараз хочу ще раз зосередити увагу на тому, що відбувається в повітрі — війну літаків та ракет. Бо переконаний, що ці події мають потенціал сильно вплинути на загальний перебіг війни в Україні. Поки що, схоже, цього не сталося, але такого впливу не можна відкидати, особливо коли йдеться про довгострокову перспективу.
15 ЛИСТОПАДА
Удень 15 листопада росія здійснила одну з найпотужніших атак крилатими ракетами за весь час війни. Це сталося якраз під час візиту в Київ директора ЦРУ Білла Барнса (за день до того, у понеділок, він зустрічався в Анкарі з очільником ФСБ сєрґєєм наришкіним). Барнс мав зустріч із президентом України Володимиром Зеленським.
Я майже точно впевнений, що повітряну операцію розробив і провів генерал росармії сєрґєй суровікін. Схоже, в цій війні він грає роль «довіреної особи путіна»: йому путін довіряє більше, ніж навіть шойґу те ґєрасімову (або іншим генералам), і суровікін має «прямий доступ до президента». Це підтверджують російські соцмережі, засвідчуючи, що суровікіна цілковито підтримують кадиров і пріґожин, а ці двоє — найважливіші союзники путіна, що в нього ще залишилися.
(Якби мене спитали, чому так, я зізнався б, що уявлення не маю. Можливо, просто через те, що «суровікін солідно виглядає»; або, що не скаржиться, а просто робить усе, що може, у нинішній ситуації… або просто тому, що в суровікіна такі ж «брудні» руки, як і в самого путіна…).
Атаку розпочали кілька бомбардувальників Ту-95М із 121-шої та 182-гої гвардійських важких бомбардувальних авіаційних дивізій, а також бомбардувальники Ту-160 184-тої гвардійської полтавсько-берлінської важкої бомбардувальної авіаційної дивізії [здуріти, які фантазії в путінських називальників дивізій! – ред.]. Ці літаки випустили крилаті ракети Х-101 і Х-555, вочевидь, зі своїх «звичних» місць над Каспійським морем.
Офіційний Київ також згадував про участь 52-гої гвардійської важкої бомбардувальної авіаційної дивізії. Але цей підрозділ має на озброєнні бомбардувальники Ту-22М, тому, якби вони були залучені, то випускали б старі ракети Х-22 (або Х-32, трохи покращений варіант ракет, яких у росії дуже мало). І я досі не знайшов підтверджень про перехоплення/збиття Х-22/32 або їхні влучання того дня.
Також у цій атаці брали участь кілька кораблів Чорноморського флоту росії: вони стріляли крилатими ракетами 3М54 «Калібр».
За рухом російських важких бомбардувальників і російськими військовими кораблями у Чорному морі уважно стежать розвідувальні сили НАТО, тому про пуски ракет були завчасні попередження. Розвідка НАТО стежила за російськими бомбардувальниками ще до того, як почалося активне протистояння в Україні, але зараз спостереження ведеться ще активніше.
Чому?
Бо російські судна можуть мати на борту ядерні боєголовки, тож НАТО не спускає з них ока.
У вівторок, після попередження НАТО, українську ППО було приведено в режим готовності ще до того, як по країні зазвучали сирени — близько 15:40 за місцевим часом [у Києві сирена пролунала близько 14:20 — перекл.]. Виходить, масштаби російської атаки не застали українців зненацька, бо за наступні 15-20 хвилин тривоги поширилися на 11 областей із 24.
Саме тому кількість зафіксованих смертей була мінімальна: люди мали вдосталь часу пройти в укриття.
Поки ракети летіли в бік України, ВКС росії підняли в повітря численні перехоплювачі МіГ-31 і Су-35 — зокрема чотири МіГ-31 із аеродрому в Мачулищах. Як повелося від часу такої попередньої масштабної атаки 10 жовтня (коли загалом Україну атакували 84 балістичні та крилаті ракети й іранські «дрони-камікадзе»), завданням МіГів та Су було збити хоч один український перехоплювач, піднятий у повітря. Для цього обидва типи літаків було оснащено ракетами дальнього радіусу дії класу «повітря-повітря» Р-37М (заявлена дальність польоту — 390 км, якщо їх випускати з великої висоти). Ці великі 600-кілограмові ракети — поки що найсерйозніша загроза для літаків і вертольотів ВПС України.
Удар мав на меті переважити українську наземну ППО кількістю випущених боєзарядів, а ще утруднити її відповідь внаслідок запуску крилатих ракет, запрограмованих наближатися до своїх цілей несподіваними й незвичними траєкторіями. Скажімо, їхні маршрути пролягали вздовж кордонів України з Молодовою та Польщею. Об’єктивно, це була спроба «одним ударом» покінчити з усією українською електромережею.
На моє скромне переконання, операція була здійснена надто повільно, щоб досягнути такої мети: вона тривала більш як дві години, що дало можливість українським силам «надто багато» часу, щоб виявити, відстежити та перехопити більшість запущених ракет за допомогою радарів раннього сповіщення та систем протиповітряної оборони. Стало часу навіть перезарядити ці системи й збити наступну хвилю ракет.
В цьому криється причина, чому зафіксованих уражень так мало.
Більше того, згідно офіційних повідомлень Києва, з-поміж 77 крилатих та керованих високоточних ракет, 12 дронів російського та іранського виробництва та 6 ракет земля-повітря, що були випущені по наземних цілях – тобто з-поміж загалом, щонайменше, 89 випущених боєзарядів, вартістю близько 1 мільярда доларів, – 73 ракети та 10 «дронів-камікадзе» були збиті.
Ось список всього, що випустили росіяни впродовж цього удару, згідно офіційних звітів Києва, котрі я «розширив» коштом додаткових повідомлень у медіа:
75 ракет Х-101, х-555 та 3М54 («Калібр»)
2 ракети Х-59
10 дронів «Шахед» -131 та -136
6 ракет С-300
1 російський дрон «Оріон»
1 теж російський «Орлан».
Проте, наскільки я можу судити, сумарна кількість запущених «Шахедів», «Оріонів» та «Орланів» була більшою: видається, що Київ повідомляє лише про ті дрони, які реально були збиті українською ППО. Більше того, як було зазначено вище, в атаці були задіяні бомбардувальники Ту-22М-3, проте жодного удару ракетами Х-22 (чи їх модифікацією Х-32), носіями котрих вони є, не зафіксовано в жодному з «деталізованих» звітів, які я зміг знайти.
Першу крилату ракету, як повідомили, було збито над Сумською областю близько 15.45, а кількома хвилинами пізніше збили наступну над Чернігівщиною. О 16.18 перші ракети досягли Київської області, а о 16.39 – Тернопільської. Українська ППО, найперше, вдарила по ворожих ракетах своїми С-300 та «Буками», проте Пентагон із гордістю заявив, що у відповідь були задіяні щойно надані українцям NASAMS і що ці системи продемонстрували «100% успішність» у перехопленні російських ракет. Залишається невідомим, чи були використані також італійські системи «Aspide»: знаємо тільки, що вони з’явилися в Україні 7 листопада (вочевидь, тоді, коли й NASAMS).
Майте на увазі: цілком можливо, що деякі непідтверджені руйнування були наслідком роботи українських систем ППО. Як показує досвід початку цього витка війни – коли принаймні один український «Бук» утрапив у будинок у Києві – застосовувати системи протиповітряної оборони в межах щільної забудови «ой як непросто» [тут складно сказати, що Купер має на увазі – підтверджень він не надає – ред.].
Протиповітряна оборона Житомирської області була не така успішна, тож кілька ракет вдарили по місту: одразу після того, як прогриміли вибухи, зникло електропостачання та постачання води. Тернопільська область теж зазнала важкого удару, близько 90% області зосталися без світла.
Львівську область також уразили: у місті зникло світло і опалення. Одна, а може й дві українські протиповітряні ракети 5В55 (із зенітно-ракетного комплексу С-300, розташованого неподалік від села Дебрі [Яворівського району — пер.]) — які мали перехопити крилату ракету 3М54 «Калібр», яка летіла з півдня, — упали в селі Пшеводув у Польщі. Там загинули двоє людей (тут є якісна реконструкція тих подій ).
(Важливо зауважити, що максимальна дальність ракет 5В55 становить 70–90 км {так, є різновид із заявленою дальністю 150 км, але його на цій війні поки не бачили}. І хоча росіяни вже кілька місяців використовують такі ракети для обстрілу наземних цілей, найближча точка на території білорусі — за 115 км від місця вибуху. Тож до Пшеводува російські ракети С-300, запущені з території білорусі, не дістануть. Отже: на жаль — незалежно від того, де ці 5В55 було виготовлено, — сценарій, за якого Пшеводув зазнав удару із білорусі, неможливий.)
Відомо також про удар двома ракетами по обʼєкту енергетичної інфраструктури в районі Ковеля і ще однією — у Хмельницькій громаді (Хмельницької області). Внаслідок цього обидва міста втратили електропостачання — хоча, здається, його вимкнули зумисно, ще до ударів, щоб зменшити можливі ушкодження. У Кіровоградській області дві ракети пошкодили електростанцію в районі Кропивницького. Інші ракети було спрямовано на обʼєкти в Рівненській, Волинській, Вінницькій, Дніпропетровській, Полтавській та Харківській областях. Певно, найбільш «драматичними» були удари росіян по Харківській області, де шість ракет із комплексу С-300 влучили в район Чугуєва, а тому зникло електропостачання в Харкові та по всій області (хоча його відновили протягом наступного дня). Насамкінець, принаймні дві ракети влучили в щось у Кривому Розі (Дніпровська область).
Загалом, росіяни завдали удару по 15 обʼєктах інфраструктури і завдали значної шкоди електромережі на заході України — зрештою, в центрі й на північному сході теж, — і зоставили понад сім мільйонів людей без світла, тепла і води. Власне, через ці ушкодження без світла зосталися навіть сусідні райони Молдови. Було негайно розпочато відновлення, але представники компанії Укренерго попередили про «кілька важких днів», оскільки було потрібно чимало відключень, щоб відбудувати постачання електроенергії та води.
Від 15 листопада до ранку 17 листопада жодних повідомлень про сутички між перехоплювачами ВКС та Повітряних Сил України не було. Проте це може легко змінитися: деталі щодо повітряних боїв та перехоплень крилатих ракет у цій війні часто повідомляють за кілька днів чи навіть тижнів.
16 ТА 17 ЛИСТОПАДА
Повідомляють, що вранці 16 листопада росіяни знову атакували низку обʼєктів у Львівській області. Цього разу українці заявили, що «більшість» ракет було збито, але не уточнили скільки саме. Кілька ракет, які не вдалося збити, завдали ударів по енергетичній інфраструктурі й перервали електропостачання для більшої частини Львова, Золочева, Бібрки та Перемишлян (за мирних часів кількість населення цих громад сумарно складала приблизно 700 тисяч, але не знаю, скільки там зараз переселенців).
Проте люди зі Львова стверджують, що того дня жодних атак не було: лише повітряна тривога через те, що літак МіГ-31 ВКС злетів із авіабази в білорусі. Суперечливо, проте напевне зʼясувати важко, оскільки перерване ще під час атак минулого дня електропостачання відновили тільки близько 13:30 за місцевим часом.
Насамкінець, вранці 18 листопада повідомляли про повітряні удари росіян у Київській, Харківській та Одеській областях. Наразі відомо також про удар по інфраструктурному обʼєкту в Одесі, а також про збиття двох «шахедів-136».
Переклад: Микола Ковальчук, Ростислав Семків, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
