Президент Південної Кореї Юн Сок Йоль оголосив воєнний стан, спробував встановити військову диктатуру – і зазнав повної поразки. У його діях є певна схожість з прийдешнім режимом Трампа, а також деякі очевидні уроки, які американці можуть засвоїти вже зараз.
Юн переміг на виборах з дуже незначною перевагою, подібно до того, як це сталося з Трампом. Постійно посилаючись на “фейкові новини” та називаючи своїх політичних опонентів ворогами держави, він використовує риторику, схожу на ту, що застосовував Трамп (який називав опонентів “ворогом всередині”). Для виправдання введення воєнного стану Юн вдається до схожих аргументів. Його наміри також відображаються в діях: сформована ним команда включає військових і представників розвідки, відзначених персональною лояльністю, що нагадує практику, яку колись застосовували у Вашингтоні.
Як і Трамп, Юн заздалегідь сигналізував про свій намір, і не лише словами. Він сформував команду, що складалася з військових та представників розвідки, які вирізнялися особистою відданістю. Трамп намагається зробити те ж саме зараз, пропонуючи Тулсі Габбард на посаду директора національної розвідки, Каша Пателя на посаду директора ФБР і Піта Хегсета на посаду міністра оборони. Він також прагне провести реформу вищого керівництва збройних сил
Головний політичний опонент Юна, Лі Чже Мен, передбачив, що Юн може спробувати запровадити воєнний стан. Ситуація із Трампом робить такі прогнози зрозумілими. Трамп раніше заявляв про намір ‘стати диктатором на один день’ і використати Закон про заколот, який дозволяє застосовувати військові сили всередині Сполучених Штатів.
Закон про заколот – це не зовсім те саме, що і воєнний стан. Під час воєнного стану військові беруть на себе основні обов’язки, пов’язані з цивільним урядом. Закон про повстання, в принципі, лише дозволяє американському президенту використовувати збройні сили для допомоги цивільній владі в забезпеченні дотримання певних законів в умовах повстання.
Однак формулювання закону залишаються досить неоднозначними. Трамп натякає, що може розглядати використання Закону про заколот у доволі широкому контексті, фактично для здійснення зміни режиму.
І в Південній Кореї, і в Сполучених Штатах правова база для посилення президентської влади є застарілою. Востаннє воєнний стан оголошувався в Південній Кореї в 1979 році. З кінця 1980-х років Південна Корея досить рішуче просунулася в напрямку реальних виборів і громадянських прав завдяки активній діяльності громадянського суспільства, особливо профспілок. У Сполучених Штатах Акт про повстання – це сукупність законів, прийнятих між 1792 і 1871 роками. Востаннє його застосовували під час расового насильства в Лос-Анджелесі в 1992 році.
Дії Юна, хоча й зумовлені його особистими рисами, кар’єрою в Південній Кореї та дозволені місцевим законодавством, мали певні риси, що нагадують підходи Трампа. Схоже, що сама присутність Трампа на міжнародній арені може сприяти зростанню ймовірності подібних спроб як серед демократичних союзників США (зокрема, Південної Кореї), так і в ширшому глобальному контексті.
Втім, спроба Юна зазнала невдачі, причому доволі серйозної. Його одноденна диктатура фактично завершилася через шість годин. Які уроки можуть винести американці з цієї короткотривалої диктатури?
Перш за все, ми повинні визнати базову реальність: спроби встановити військову диктатуру робилися в демократичних країнах і будуть робитися в інших демократіях – в тому числі, цілком можливо, і в американській.
Найбільш тривожним аспектом запровадження воєнного стану Юном було те, що на початковому етапі військові діяли відповідно до його вказівок. Військове керівництво підтримало його спробу перевороту, а генерал Пак Ан Су оголосив про заборону політичної діяльності, функціонування партій, політичних зібрань і ‘пропаганди’ — поняття, яке могло охоплювати будь-які висловлювання. Він також заявив про намір взяти під контроль усі засоби масової інформації.
Доречним питанням для американців є те, чи здатен Трамп оточити себе однодумцями,які готові діяти подібним чином. Відомо, що він намагається це зробити. Тому під час слухань у Сенаті щодо затвердження кандидатів на ключові посади з питань національної безпеки або розвідки необхідно поставити очевидне запитання: якщо Трамп спробує використати Закон про заколот для придушення політичної активності в країні, як це намагався зробити Юн у Південній Кореї, чи підтримуватимете ви такі дії?
Уроки для членів парламенту також є очевидними. Як тільки Юн оголосив воєнний стан, лідер парламентської опозиції Кім закликав громадян зібратися біля парламенту. Члени парламенту, попри опір з боку військового керівництва, увійшли до зали засідань і одноголосно проголосували за скасування воєнного стану.
Іншими словами, члени власної правої партії Юна приєдналися до опозиції в драматичній демонстрації єдності перед загрозою військової диктатури.
Чи здатні американські законодавці захищати свою роль і свою республіку? Докази поки що дуже неоднозначні; це ще належить з’ясувати. Але південнокорейці продемонстрували необхідну позицію і рішучість.
Юридична ситуація, звісно, відрізняється. В принципі, Юну потрібен був парламент для запровадження воєнного стану. Але ніщо не заважає американським законодавцям ухвалити закон, який скасовує Акт про заколот.
Щось подібне стосується і засобів масової інформації. У Південній Кореї газети все ще дуже важливі. Головна консервативна газета “Чосон ільбо” від самого початку виступала проти кроку Юна. Знову ж таки, тут немає ідеальної аналогії – можливо, щось на кшталт Wall Street Journal, але з ширшою національною читацькою аудиторією. Але загальний сенс полягає в тому, що праві ЗМІ відіграють вирішальну роль, коли правий політик партій намагається здійснити переворот. Чи зможуть Fox і Newsmax впоратися з цією ситуацією, як це зробила “Чосон ільбо”? Мабуть, ні. Але в Південній Кореї ми принаймні бачимо стандартний набір.
Найважливіший урок стосується всіх громадян. Легко покласти відповідальність на військових, законодавців, пресу. Але вирішальним елементом у Південній Кореї була реакція самих громадян. Йдеться не лише про членів політичних партій чи профспілок – хоча вони були дуже важливими. Це було більше загальне відчуття по всій країні, що тут це неможливо, що ми не таке суспільство, що у нас буде республіка, а не диктатура. Чи є такі рефлекси в американців?
Ці інстинкти змусили південнокорейців масово ігнорувати оголошення воєнного стану і робити те, що намагався заборонити їм їхній президент: говорити, збиратися, чинити опір.
Чи займуть американці подібну позицію? Завдяки південнокорейцям в останні години, а також завдяки багатьом іншим прикладам по всьому світу, сучасним та історичним, ми можемо знати ознаки небезпеки і можемо підготуватися до неї. Нації,які пройшли через подібне, дали нам час на роздуми і показали нам добрі приклади. У нас не буде виправдань.
автор – Тімоті СНАЙДЕР, історик
переклад: Бабенко Ірина, Лебедь Діана, Бігун Олена, Лікехмахер Мішель (студенти КНЕУ)
