Олександр НИКИФОРЧАК
Кожна справжня історія пошуку скарбів обов’язковим атрибутом має мати піратську карту. Без цього вона якась неповноцінна, обділена долею. Це як от мій блог без відповідного музичного фону: https://youtu.be/5zLFlmvpqVU.
Наша історія – справжніша справжньої, тому таку карту вона має.
Мало того. Як вам отакий сюрприз: ця історія, цей скарб надихнув Роберта Льюіса Стівенсона на написання його безсмертного “Острова скарбів”, а карта з книги – то літературне втілення нашої. Тому можете відксерити карту з “Острова скарбів” Стівенсона і – вітаю! – ви, може й не пірати, але взаправдашні шукачі скарбів вже точно. І острів один і той же – острів Кокос.
Як би не було прикро та прикро самим від себе, але люди в масі своїй жадібні та слабкі в боротьбі зі спокусами. Часто ми й самі не знаємо всіх глибин своєї душі. Можна за все життя і не пізнати їх, але все вирішує випадок. І тоді все виходить назовні. Добрі якості тільки рідко чомусь…
Таким же чином випадок виявив нутро всієї команди англійського корабля “Добра Мері”, що мала зберегти від повстанців за незалежність коштовності іспанських колоній в Південній Америці, початок нашої історії тут: Яскраве життя, таємничий скарб та … банани.
Та тішитись скарбом на самоті команді корабля не судилось. Тільки но вони заховали його на острові Кокос, як винагорода за тяжку працю оволодіння та перенесення важезних коштовностей не забарилась у вигляді іспанського військового фрегату.
Офіцерів та команду англійського брига “Добра Мері” за такі видатні заслуги перед іспанською імперією та іспанським королем особисто було достойно винагороджено – їх повісили за піратство. Живими залишили (їх чекала цікава і змістовна співбесіда з катом в питанні місцезнаходження скарбу – острів являв собою нагромадження диких вулканічних скель та лабіринтів печер і без точної вказівки пошуки були нереальними) лише двох: капітана Томпсона та його першого помічника штурмана Форбса.
В порту Панами капітану Томпсону вдається втекти. Зрештою він добирається до Ньюфаундленду, де впродовж двадцяти років плекає мрію про повернення на острів Кокос по скарби.
Удача Вільяму Томпсону посміхнулась в особі капітана Кіттінга та готового до подорожі корабля. Угода була типу “хто чим міг” – таємниця скарбу одного та корабель іншого.
Доля вміє дуже вдало пожартувати: в дорозі до мрії, біля берегів Веракрусу, після довгих років очікування, капітан Томпсон занедужав. Тому він передає Кіттінгу карту острова Кокос з помітками, розповідає про орієнтири, що вказують на місцезнаходження скарбу та … помирає.
Капітан Кіттінг розуміє: сам він не впорається, а команду брига брати в помічники – це ж на скількох ділити здобич прийдеться – не хоче. Тому соратником собі обирає одного з офіцерів корабля – Боуга.
Нарешті довге плавання та боротьба зі штормами позаду. Острів Кокос. Першими на берег сходять матроси, а Кіттінг з Боугом прикинулись “випадковими перехожими” та пристрасними мисливцями. Під приводом полювання (а на острові з дичини були лише павуки, змії та ящірки) вони потроху, в кишенях, носили коштовне каміння на корабель.
Це дивне “полювання на динозаврів” довго вводити в оману матросів не могло. Команда збунтувалась, але нічого добитись від змовників не змогла. З величезним комплексом неповноцінності через невдачу переговорів матроси в якості втішального призу поділили знайдені в каюті капітана діаманти та інші блискучі скельця між собою та відпливли в невідомому напрямку (досі невідомому).
А наші скарбошукачі змінили амплуа з “мисливців за драконами” на Робінзонів (це, до речі, не єдині Робінзони на острові Кокос, розповім згодом), а через місяць випадкове китобійне судно забирає з острова вже одного з них (доля іншого – невідома).
Що Кіттінг розповідав китобоям, теж невідомо, проте достеменно відомо, що решту свого життя на острові Ньюфаундленд він прожив у достатку. Карту ж він передав ще одному шукачу пригод, Фіцджеральду. Але чи то шило в мішку не втаїш, чи ще що – але ця карта стає відомою під назвою “карта Томпсона” і дає початок новому витку нашої історії. Але про це – далі.
А нам потрібно згадати ще одного героя нашої розповіді – полоненого штурмана “Доброї Мері” Джеймса Александера Форбса. Як склалась його доля та як вона (доля людини першої половини 19 століття) пов’язана з нашим 21 століттям? Зрештою – чи знайшли таємничий скарб Ліми?
Про це та інші перипетії на острові Кокос – в подальшому. Адже знання – то теж скарб. Дорогоцінний. Хай кортить…
Бо зараз, традиційно, хочу подякувати читачам моїх Блоги про монети та Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше – на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію.
Далі буде!
Не перемикайтесь!
