I. Епоха державної планової економіки Мао
Після приходу до влади КПК, яка була найбільш організованою політичною партією після КПРС, вона швидко почала проводити капітальний ремонт китайського суспільства.
Першим кроком було створення партійних організацій у містах та сільській місцевості, щоб контролювати кожен куточок суспільства. Політика більше не була справою обраної еліти, її замінила єдність партії. Китайське суспільство більше не було схожим на розкидані піщинки, а стало центром уваги партії та засобом, за допомогою якого партія реалізувала свої великі цілі.
У цьому сенсі перетворення суспільства, здійснене КПК, зміцнило національну ідентичність Китаю і таким чином дало імпульс процесу модернізації.
Національна мета в економічній сфері полягала в тому, щоб здійснити індустріалізацію в найкоротший термін.
Перші три десятиліття історії нового Китаю значною мірою характеризувалися масштабними проектами соціальних перетворень, через які було важко уникнути помилок і навіть катастроф, одним із яскравих прикладів яких були Великий стрибок та Культурна революція.
Політика Мао суперечила індивідуальним інтересам особистості та законам соціально-економічного розвитку. Вона була ефективна у короткостроковій перспективі, але неминуче призвела до економічної та соціальної неефективності у довгостроковій перспективі.
ІІ. Епоха реформ та відкритості Ден Сяопіна.
На відміну від Мао, коли класова боротьба стала інструментом КПК для соціальних перетворень, Ден Саяопін проголосив, що Китай більше не є класовим суспільством. Керівна ідеологія партії повернулася до традиції пошуку істини у фактах, яка, по суті, є китайською філософією прагматизму. Ден проголосив, що «Практика є єдиним критерієм визначення Істини»
Стратегія Ден Сяопіна в тому, щоб використовувати ринкову економіку як доказ її легітимності з погляду підвищення економічної ефективності соціалізму. Таким чином, ринкова економіка стає важливим компонентом соціалізму в Китаї.
Порівняно з плановою економікою, найбільшою перевагою ринкової економіки є те, що вона надає стимули для приватних осіб та підприємств.
Водночас це вирішувало кадрову проблему у самій компартії. Компетентність у успішному побудові ринкової економіки стало важливим показником просування по службі.
1980-ті роки стали епохою інтелектуальної емансипації. У містах першого рівня іноземці стали звичайним явищем. З’явилися різні неурядові організації, зокрема велика кількість іноземних фондів та бізнес-організацій. Для молоді навчання за кордоном стало можливістю для кар’єри.
Після вступу до СОТ розпочався період швидкого економічного зростання, що не лише посилило нерівність доходів, а й створило живильне середовище для великомасштабної корупції.
Між політичним керівництвом та бізнесом стали формуватися альянси. Бізнес еліта стала переслідувати дві мети: змусити урядовців служити собі, а також контролювати місцеву чи національну політику, запроваджуючи власних агентів.
Фрагментація влади КПК створила умови для формування таких політичних та ділових альянсів.
Хоча партія, як і раніше, контролювала ситуацію у всіх аспектах, її контроль над суспільством був явно ослаблений.
Настав час Сі Цзіньпіна.
ІІІ. Нова епоха Сі Цзіньпіна.
У період реформ та відкритості Ден Сяопіна економічний розвиток був першим і головним завданням. Управління кадрами в КПК ґрунтувалося на критеріях компетентності, а щодо інших аспектів кадрів було прийнято позицію невтручання, що зробило корупцію невід’ємною частиною офіційної культури.
Тому першою метою Нової доби стало викорінення корупції. За останні 10 років зусиль щодо боротьби з корупцією кількість кадрів, які зазнали ретельної перевірки, становила 5% від загальної кількості членів партії в країні.
Було покарано понад 25 000 співробітників на рівні департаментів та управлінь та 18 000 співробітників на рівні повітів та підрозділів.
Хоча основною метою боротьби з корупцією є очищення кадрів, вона також є засобом зміни режиму управління країною та встановлення влади нових політиків із чистими руками.
Друге завдання Нової доби – вирішення проблеми роздробленості партійних організацій. Щодо цього КПК реалізувала три заходи: по-перше, вона підкреслює централізоване та єдине керівництво партії. По-друге, партія не тільки відповідає за ухвалення політичних рішень, але й відповідає за ухвалення економічних рішень; після 20-го з’їзду роль партії у ухваленні економічних рішень ще більше посилилася. По-третє, встановлення абсолютної влади лідерів.
Вищезгадані заходи здебільшого реалізували початкові наміри, але вони також призвели до серйозних проблем.
По-перше, урядовці всіх рівнів втратили свою автономію і, отже, свою ініціативу.
Найгірше, деякі чиновники намагалися вгадати наміри начальства, вживаючи заходів, які можуть їм сподобатися, але поставити під загрозу спільні економічні чи соціальні інтереси.
По-друге, чиновники стали більш обачними та обережними, вжили всіх можливих заходів для уникнення ризиків.
У довгостроковій перспективі виникне третя проблема: політичне життя всередині партії повернеться до того, яким воно було до реформ і відкритості, і стане нормою брехати, шахрайські дії, щоб захистити себе від можливих звинувачень з боку колег.
Питання про те, як збалансувати єдність Комуністичної партії Китаю, життєздатність уряду та економіки КНР на всіх рівнях є проблемою, яка має бути вирішена в Нову епоху.
Третє завдання Нової доби – розірвати політико-ділові союзи. Вони змусили уряд втратити свою автономію, стати інструментом інтересів меншини.
Проте, розрив союзів між владою та бізнесом, крім усунення корумпованих елементів усередині партії, торкається інтересів деяких бізнесменів і навіть розвитку деяких галузей промисловості.
З цим пов’язаний вплив на фінансовий сектор та сектор нерухомості за останні кілька років. У ході цього процесу багато приватних підприємств було принесено в жертву відповідним заходам з реструктуризації, а також постраждала китайська економіка.
Це змусило декого думати, що метою партії було придушення чи навіть ліквідація великих приватних підприємств.
Удар, завданий деяким приватним підприємствам, є побічним продуктом ліквідації альянсу уряду та бізнесу, а також деяких інших заходів щодо виправлення становища (таких як усунення надмірного фінансування та надмірного розвитку сектора нерухомості). Ставлення партії до приватного сектору економіки залишилося незмінним.
Четверте завдання Нової епохи – виправити проблеми, спричинені надмірною маркетизацією. Ринки приносять процвітання, але не всі ринкові результати відповідають соціальним цілям.
У період реформ та відкритості ринок розглядався як підвищення ефективності, і побоювання з приводу негативної ролі ринку були тимчасово відкинуті.
П’ята місія Нової епохи – викорінити бідність і досягти загального процвітання.
Нова епоха – це кризовий період для Китаю, а період корекції. Хоча досягнення реформ Ден Сяопіна були великі, проблеми, які їх супроводжували, були нетерпимими і повинні вирішуватися комплексно.
Автор: Яо Ян, директор Китайського центру економічних досліджень
Переклад – ПолітКом
