На Росію чекає доля Османської імперії, яка свого часу зазнала краху через нездатність адаптуватися до сучасного світу. Валерій Пекар звернув увагу на цікавий виступ експерта з питань Росії Джеміля Керімоглу на 6-му Форумі націй пост-Росії, який відбувся весною в США. Його варто прочитати повністю:
– У своєму виступі я проведу історичну аналогію з Росією. Західні історики часто порівнюють Російську імперію з європейськими колоніальними імперіями. Однак я стверджуватиму, що Османська імперія є найближчою історичною паралеллю до імперської Росії. Тому розуміння їх подібності матиме вирішальне значення для прогнозування майбутньої траєкторії Росії та прийняття рішень щодо неї.
Очевидно, що немає двох однакових історичних утворень та історія ніколи не повторюється точно. Однак вона часто римується. З огляду на це можна помітити, що імперська експансія та взаємодія Росії з Європою загалом та з окремими європейськими державами зокрема мають багато спільного з Османською імперією. Обидві ці держави були азіатськими за походженням, але потім частково європеїзувалися у процесі експансії до Європи та під впливом європейської культури та технологій.
Занепад і остаточний крах Османської імперії був викликаний її нездатністю адаптуватися до європейської сучасності та йти в ногу з культурним і технологічним прогресом. Після того, як вичерпалася її експансивна енергія, їй більше не було чого запропонувати. На Росію чекає аналогічна доля.
Говорячи про паралелі між вплетеннями цих двох держав у європейську геополітику, можна відзначити одну важливу особливість, яка стосується обох.
У XIX столітті, коли процес розпаду Османської імперії прискорився, великі європейські держави, такі як Великобританія і Франція, фактично не бажали його реалізації. Навпаки, вони робили все, щоб цього не сталося. Щоб захистити її, вони навіть безпосередньо втягнули себе у війну на її боці — Кримська війна проти Росії. Потім, у російсько-турецькій війні 1877-1878 років, саме загроза прямої участі Великобританії на боці Османської імперії не дозволила Росії захопити Константинополь.
У ті часи Османська імперія вважалася “хворою людиною Європи” і трималася на плаву виключно завдяки захисту, який їй надавали великі європейські держави. Вони вважали, що подальше існування Османської імперії необхідне для збереження балансу сил в Європі, зокрема для стримування Росії та перешкоджання її експансіоністським устремлінням.
Західні держави остаточно махнули на неї рукою тільки тоді, коли на рубежі 20-го століття стало ясно, що Османська імперія вже не підлягає відновленню, і коли її подальше існування перестало відповідати їхнім інтересам. Змінилося те, що в Європі з’явився новий і більш потужний супротивник, а саме Німеччина. У цьому новому поєднанні Росія раптово перетворилася з противника на корисного союзника, який мав стримувати Німеччину. Крім того, Османська імперія почала переходити до сфери впливу Німеччини. Внаслідок чого будь-яка користь від неї зникла остаточно. По суті, сталося те, що Росія помінялася місцями з Османською імперією в геополітичних розрахунках західних держав.
З цього моменту протягом усього XX століття і до сьогоднішнього дня західні держави були зацікавлені в збереженні Росії і запобіганні її розпаду. У зв’язку з чим постійно тримали її на плаву і надавали їй допомогу в критично важливі моменти. В принципі, так само, як вони захищали і підтримували Османську імперію, що розкладається, в XIX столітті.
Однак Росія йде стопами Османської імперії. Як останню в XIX столітті охрестили “хворою людиною Європи”, так і Росія нині є “хворою людиною Євразії”. Фактично Росія перебуває у стані “хворої людини” й скорочується в території вже протягом століття, аж з 1917 року. Так само, як Османська імперія поступово скорочувалася у XVIII і XIX століттях. Говорячи про деімперіалізацію та деколонізацію Росії, ми повинні мати на увазі, що вона вже поступово деколонізується протягом останніх 100 років.
Тому цілком розумно припустити, що цей процес буде продовжуватися, і відповідно немає нічого дивного в тому, що все нові й нові національні республіки та/або окремі регіони будуть і надалі поступово набувати своєї незалежності.
Справа в тому, що цей процес розкладання Російської імперії досі гальмувався і переривався завдяки допомозі Заходу. Щоразу, коли в Росії виникали проблеми, західні держави приходили їй на допомогу. Так само, як у XIX столітті вони неодноразово рятували Османську імперію, таким чином уповільнюючи та затягуючи її розпад.
У першій половині XX століття Росія використовувалася західними державами для того, щоб стримувати і зрештою перемогти Німеччину, яка на той час була найсильнішим і найголовнішим противником. Тому Росія потребувала постійної підтримки, яку їй, власне, західні держави досить щедро і надавали. Так, наприклад, після Жовтневої революції країни Антанти не скористалися можливістю придушити це чудовисько в зародку. Потім, у 20-30-ті роки, така хвалена індустріалізація Радянського Союзу здійснювалася майже виключно Сполученими Штатами. І найголовніше, Радянський Союз зміг вистояти, а потім перемогти під час Другої світової війни лише завдяки масштабній програмі ленд-лізу, наданій США.
Пізніше, на рубежі 80-х і 90-х років, коли Радянський Союз розпадався, Захід насправді був зацікавлений у його збереженні і намагався запобігти його розпаду. На той час вважалося, що “демократизований” і “вестернізований” Радянський Союз/Росія буде надійним партнером і може бути включений до світового порядку. Внаслідок чого в західних колах переважала думка, що статус-кво має бути збережений. Росія розглядалася просто як “недолуга дитина”, яку потрібно лише переконати одуматися і “поводитися правильно”. І тоді, мовляв, усе буде гаразд.
У 90-ті роки США та європейські країни надали Росії значну фінансову та технічну допомогу для її відновлення. Таким чином, Росія вкотре була врятована. Ця допомога та сприяння, надані Заходом, як виявилося згодом, дозволили Росії закласти основу свого наступного етапу агресії.
Все це аналогічно тому, як у XIX столітті великі західноєвропейські держави були зацікавлені в цілісності Османської імперії та в її подальшому існуванні, щоб її можна було використовувати проти Росії, яка в той час розглядалася як головний противник.
Тепер, якщо перенестися в наш час, Росія довгий час розглядалася як головний оплот проти Китаю — нової підростаючої потенційної супердержави, яка все частіше розглядається як головний і найгрізніший противник Заходу в ХХІ столітті. Крім того, унітарна та стабільна Росія була необхідна західним країнам для забезпечення єдиного надійного координаційного центру для їхніх інвестицій та отримання природних ресурсів. Внаслідок цього робилися постійні спроби в надії повністю і безповоротно повернути Росію в лоно західного світу. Заради цього, крім усього іншого, Захід постійно заплющував очі на неодноразові провини і навіть кричущі злочини з боку Росії.
Але, як показали подальші події, все це було марно. Наразі всім уже має бути зрозумілим, що Росія в її нинішній унітарній імперській формі ніколи не стане союзником Заходу. У разі конфронтації вона швидше стане на бік Китаю або будь-якої іншої антизахідної держави. І, по суті, після постійних загравань, що передували цьому, Росія вже незворотно рухається до повноцінного союзу з Китаєм.
Відповідно, у мисленні західних політичних кіл щодо Росії має відбутися такий самий перелом, який стався на рубежі ХХ століття щодо Османської імперії. Нині з’явився новий потужний ворог, а саме Китай, і Росія вступає з ним у союз, так само як свого часу Османська імперія вступила в союз з Німеччиною.
Тому Захід має нарешті зрозуміти, що унітарна імперська Росія завжди буде його одвічним ворогом і що її збереження у нинішньому вигляді не принесе жодної користі. Навпаки, її розпад буде набагато вигіднішим для Заходу в геополітичному плані.
Нові держави, що виникнуть на постросійському просторі, майже гарантовано будуть дружні і вдячні Заходу.
При такому повороті подій західна цивілізація набуде нових членів у свою сім’ю або принаймні надійних союзників. І саме вони, а не унітарна імперська Росія, найімовірніше, займуть бік Заходу у майбутній конфронтації з Китаєм.
У Першій світовій війні Османська імперія сама приєдналася до Центральних держав. Але держави, які здобули незалежність від неї раніше, наприклад, такі як Сербія та Греція, воювали на боці Антанти. І їхній внесок у кінцеву перемогу сил Антанти був дуже значним. Або візьмемо національне пробудження серед арабів, що призвело до їхнього повстання проти Османської імперії в Першій світовій війні, в результаті чого вони билися на боці Британії на близькосхідному театрі військових дій.
Тому Сполучені Штати та Європа мають вже остаточно відмовитися від ідеї унітарної Росії. Натомість Захід повинен починати будувати тісні відносини з різними регіонами всередині Росії безпосередньо, минаючи центральну владу. Бажано також активно підтримувати національні та регіональні рухи за незалежність, що зароджуються на її просторі. Це буде необхідно для забезпечення майбутніх постросійських незалежних держав як надійних союзників проти Китаю.
Сама собою мета наблизити Росію до західного світу і зробити її надійним союзником насправді правильна. До неї варто прагнути. Але її реалізація досі була неправильною. Замість того, щоб намагатися привести Росію на Захід як єдине ціле, що, як ми бачимо, неминуче обертається невдачею, можна зробити союзником Заходу той самий євразійський простір по окремих частинах.
Таким чином, виникнення різних незалежних держав на колись російській території обернеться величезним виграшем для Заходу в усіх відношеннях. По-перше, тому що це розширить європейську цивілізацію, повернувши в її лоно її природних членів, які у різні періоди історії були насильно відірвані від неї Московією-Росією. У зв’язку з цим, в першу чергу, на думку спадають північно-західні регіони Росії, що відповідають історичній Інгрії, Новгородській республіці та Псковській республіці. Це було б схоже на те, як у XIX столітті греки та південні слов’яни повернулися до Європи після 500 років турецького ярма. Або як нинішні східноєвропейські країни повернулися до Європи після століть російсько-радянського ярма.
По-друге, незалежні держави, які виникнуть на Далекому Сході і в Сибіру, можуть бути створені за зразком успішних країн Східної Азії, таких як Японія, Південна Корея, Сінгапур і Тайвань. Таким чином, Захід отримає нових союзників в Євразії.
Автор: Джеміль КЕРІМОГЛУ, експерт з питань росії
