Мене часто запитують, чи збираюсь я й ти у політику? І щоразу (принаймні сам собі) я щиро відповідаю: не хочу. Бо класична політика на класичних політичних посадах міністра чи члена парламенту – це в українських умовах невдячна каторга з мінімальним ККД. Це маневр в дуже вузькому коридорі зазделегідь заданих рамок, які спроектовані так, щоби негатив концентрувався на публічних політиках, а реальні повноваження залишалися в руках тіньових хазяїв цієї країни…
Мені завжди було цікаво змінити рамки та правила, а не стати одним з тих, хто вимушений за цими правилами грати. Особливо якщо правила сконструйовані так, що той, хто їх дотримується, апріорі програє. А той, хто їх порушує, апріорі стає заручником недосконалої правової системи.
Відмінність між державцями та політиками полягає в тому, що перші (яких в американській традиції називають framers або founding fathers) задають рамку, в якій мусять грати другі. Якщо перші по своїй натурі візіонери та архітектори, що шукають місяця в історії, то другі – політичні хижаки, яких цікавить насамперед влада та бенефіти, що з неї випливають.
Якщо перші не зададуть правила гри, не каналізують хижацьку енергію професійних політиків системою ефективних стримувань та обмежень, якщо не облаштують відбійниками та світлофорами дороги, що ведуть на політичний олімп, країна залишатиметься лише кормовою базою для тих, хто вигравши вибори, отримує ліцензію на її легітимну інкасацію.
Тому покликання справжньої державницької еліти – не змагатись за виборні політичні посади, а творити і тримати рамку, яка каналізує несамовиту енергію, яку генерує его політичних хижаків. Спроектувати, побудувати і підтримувати в робочому стані таку систему, яка змушує політичне его працювати на загальне благо.
Саме такої еліти (а не чергових політичних партій) критично бракує Україні. У розвинутих демократіях вона нерідко зосереджена в судах, університетах, у вищому корпусі державної служби (який не змінюється з кожною політичною хвилею), в офіцерській спільноті, її носіями є впливові публічні інтелектуали. Іноді це представники бізнесу. Але за своєю природою економічні хижаки часто нагадують політичних. Тому частіше розгойдують рамку, аніж її тримають.
Колись такою аристократію духу, що стримувала хижацькі інстинкти тогочасних політиків, були лицарі та святі. Пізніше – поети та письменники. Століття-півтора тому – ті, кого в польській та російській традиції називали “інтеліґенція”. Тобто не просто люди розумової праці (інтелектуали), а ті хто, згідно з Каролем Лібельтом, “беруть на себе зобов’язання забезпечити моральне лідерство”.
Динаміку взаємодії політиків з державцями, про яку я пишу, майже в чистому вигляді можна було простежити на прикладі судової реформи Нетаньягу чи Качинського та опорі їм відповідно в Ізраїлі та Польщі. Політики тягнули ковдру владних повноважень на себе – державці опирались.
Біда України не в поганих політиках. Зеленський чи Порошенко аж ніяк не гірші політики за Трампа. Наша біда в критичному браку державницьких еліт, спроможних створити та підтримувати ефективну державну рамку, яка каналізує енергію політичних та економічних хижаків та змушує їхнє гіпертрофоване его працювати на загальне благо.
Без створення державницьких еліт будь-які нові політичні проєкти, навіть найбільш щирі та патріотичні, невблаганно завершуватимуться новими розчаруваннями. Бо в нас елементарно не створена конституційна рамка для функціювання ефективної політичної системи. Ви можете залити у бак сотий бензин, але якщо у вас мотор від Жигулів, це не дуже допоможе…
Тому коли мене питають, чи хочу я йти в українську політику, я відповідаю негативно. Бо наразі в Україні треба міняти архітектуру влади, а не владу. Треба проектувати нові дороги, а не змінювати водіїв. На нове вино треба готувати нові міхи…
Але парадокс полягає в тому, що – на відміну від американських колоністів чи єврейських поселенців першої алії – ми не можемо почати творити Україну з чистого аркушу. Задати нову владну та суспільну архітектоніку можна тільки узявши владу.
Але брати владу немає сенсу, якщо не сформована контреліта, яка власними справами довела, що вона принципова інша. Що влада їй потрібна, аби змінити засадничі правила гри, а не легітимно проінкасувати країну.
Щойно в Україні буде сформована контреліта – широкий громадсько-політичний рух за оновлення засад української державності – українські FRAMERS мають (тимчасово) замінити політиків на владному олімпі. Українські цинцинати та вашингтони мають перервати череду короткозорих та цинічних пройдисвітів-популістів. Тоді у нас і зʼявиться шанс скликати свій філадельфійський конвент.
Над цим власне і працюємо!
Автор: Генадій ДРУЗЕНКО
Джерело тут
