Мене попросили розповісти про майбутнє. І те уявлення, яке я представляю вам, – воно не лише моє власне.
Воно також розроблене моїми колегами – Володимиром Нікітіним, Юрієм Чудновським, Тарасом Бебешком.
Воно значним чином змінилося десь за останні 4-5 років. Десь приблизно у 2010, коли ми започатковували Foundation For Future, ми мислили майбутнє як те, що принципово відмінне від теперішнього, і ця принципова відмінність від теперішнього є зафіксованою у тому, що Тоффлер назвав футурошоком, тобто, коли ти не зустрівся з футурошоком, ти ніякої справи з майбутнім не маєш, тому що ти маєш справу з продовженням минулого.
Якщо ми вишукуєм тенденції, тренди, то це те, на чому заробляє гроші більшість так званих футурологів, які роз’їжджають по світу і розказують там, яке воно буде майбутнє і як воно влаштоване.
На питання “Звідки визнаєте?” вони кажуть: “Ну як, звідки ми знаємо, що це технологія буде через 2-3 роки, якщо її вчора відкрили у якомусь каліфорнійському чи якому-небудь іншому інституті. От тому ми знаємо, і тому воно от так і буде”.
Це з майбутнім нічого спільного не має. Майбутнє починається з моменту футурошоку і цей момент являє кардинальний розрив з теперішнім. Тому, якщо кардинального розриву нема, то ні про яке майбутнє ми не говоримо.
Ось ці моменти розриву з теперішнім і футурошоком були нашим уявленням приблизно до 2018 року. Потім ми починаємо пропрацьовувати більш детально, і у нас з’являються принципово нові ходи бачення, з якими я теж вас зараз познайомлю, щоб ви просто розуміли, що це не є якимось стаціонарним уявленням, що воно постійно динамічно розвивається.
Отже, перше, що ми помітили – що говорити про майбутнє немає сенсу, оскільки це стало товаром на ринку, і оскільки воно залапане багатьма руками, і що навіть сам бренд “майбутнього” як такий перестав мати сенс.
Ми вийшли на уявлення про Інакше. В нашому розуміння, Інакше – це те, що не наявне, не є “щось”, не є “тут” і “зараз”, не може бути осягнене, не може бути зрозуміле і не може бути помислене. Ось з цього моменту, коли ми почали розробляти Інакше, ми зрозуміли, що ми виходимо на речі, які є невизначеними.
Отже, Інакше – це не тільки немислиме, а й невизначене, яке, навіть помисливши, ми не можемо передати чи проінтерпретувати, оскільки воно ще не досліджене. Лише тоді, коли Інакше знайдено, а потім як знайдене почало витоптуватися, тобто досліджуватися, ми можемо щось про нього сказати.
Ви ж чуєте у слові “дослідження” слово “сліди”. Коли воно, сходжене слідами, перетворюється на дещо і стає вже нам так чи інакше знайомим. Ну а потім, якщо воно перетворюється на теорію, об’єктивується, воно вже виступає по відношенню до деякого тексту як знання.
І от у такому розумінні Інакше було зафіксовано, але ми зовсім не знали, як від цього переходити, і тому були реконструйовані дві такі потужні речі, які дозволяли працювати з цим Інакшим. Перша, вона більш популярна, носить ім’я Тараса Бебешка, який винайшов цей “безовий простір (Тараса Бебешка) “.
Він формулюється таким чином, що ми можемо щось помислити без чогось. Тобто ми можемо помислити відмову. Ну от, щоб зрозуміти майбутнє, потрібно помислити світ без грошей, чи світ без держав, чи світ без націй і так далі.
І в той момент, коли ми виокремлюємо щось таке, без чого ми хочемо побачити майбутнє, ми таким чином хочемо побачити “А як, які інакші наші уявлення будуть, якщо ми спробуємо уявляти без”. Це популярна річ.
Є більш складна річ, яку запропонував свого часу я. Вона називається “профетичний простір” або “простір профетії” – це простір уявленого, пророчого, натхненного мислення. Це там, де ми задіюємо уяву і намагаємося уявити Інакше.
Ну, звичайно, ми намагаємося уявити не те, що є за бажанням, і не те, що може бути використане, а можемо уявити те, що принципово не використовуване, не походить з бажань, не походить з мотивацій, – отже, щось таке, що не має ніякої практичної цінності, і при цьому може бути водночас соціалізоване.
Причому, щось таке, що може бути для всіх, а не для якогось вузького кола істот. Ось з цього моменту “профетичний простір” вступає в дію, і виявляється, що він стикається з обмеженнями “безового простору”.
Як він стикається з цими обмеженнями?
Коли ви берете будь-яку людину і добираєтесь до її ідентичності, то це звучить приблизно так: “От весь світ буде змінюватися, от усе взагалі зміниться, а нації залишаться… От усе взагалі зміниться, але держави будуть. От усе, абсолютно все, докорінно зміниться, але гроші будуть”.
Коли ми стикаємося з такими речами, стає зрозуміло, що уяви не вистачає, щоби проникнути у “безовий простір”. Це серйозний парадокс, оскільки він не дозволяє творити Інакше, тому що виявляється, що спроби обивательски творити Інакше жорстко прив’язані до соціальності і до ідентичності.
Більше того, у цьому ми можемо побачити ідентичність людини або, ще більш глибше, у цьому ми можемо побачити, як ідентичність опирається майбутньому.
Тобто достатньо взяти будь-яку людину, поговорити з нею про майбутнє, і ти одразу побачиш її ідентичність. Наприклад, коли людина говорить: “Все буде змінюватись, а нація – ні”, то це націоналіст. Якщо “все буде змінюватись, а інститути – ні”, то це інституціоналіст. “Все буде змінюватися, але от економічне…” – це економіст або фінансист.
Ось так ми у неможливості осягнути майбутнє у “безовому просторі” виокремили ідентичність. Виявляється, що оця ідентичність дуже серйозно стоїть на заваді роботи з майбутнім, тому що ми не можемо здійснити якихось певних відмов, бо ті чи інші відмови робляться через подолання уявлень, які закорінені глибоко, які мають зв’язаний характер, які мають цілу мережу смислів, які з собою несуть.
Бо одна річ – коли ми з вами скажемо: “От відмовимося від грошей. Раз, зробили крок, відмовилися від грошей. Але це ж стільки всього змінить. А тут і ВВП, а тут і кількість можливостей, які у вас є, а тут і спосіб обміну, і все, все, все”.
Виявляється, що від цілого набору уявлень нам потрібно з вами відмовлятися. Виявляється, що ми тут підходимо до дуже серйозної речі – змін. І ці зміни є принциповими. Без змін майбутнє неможливе.
Що ж може змінюватися і як воно може бути змінним?
Давайте з вами повернемося до простого прикладу. Як ваші батьки (ну, більше це бачили молоді люди) зустрілися з таким майбутнім у вигляді мобільних телефонів. Колись вони були лише у вас, ви заробили грошей, купили собі мобільний телефон. Вас це не дуже, так би мовити, занепокоїло. Але настав момент, мобільні телефони стали дуже поширеними, ви стикнулися з тим, що вам треба якось спілкуватися з батьками, а, отже, постало питання, як їх до них привчити.
Отже, майбутнє у вигляді мобільних телефонів є, але ваших батьків у тому майбутньому нема, і ви змушені були правдами-неправдами купувати мобільні телефони або змушували своїх батьків самим купувати мобільники і вчити їх користуватися ними, витримувати всі ці їх “А чого? А як це? А я зробила, а воно зникло…і так далі, і так далі”.
Тобто, що ви зробили? Ви зробили водночас: осягнули майбутнє цілісно, просунули його і подолали або допомогли подолати тим, хто подолати самостійно це не міг.
Звідси постає ще одна чітка річ. Уявіть собі, що ви такі ж самі як ваші батьки і що навколо вас уже є майбутнє, але вас у цьому майбутньому нема. Якщо ви не читаєте, не дивитесь, не цікавитесь не тільки технологічними, але й!увага! гуманітарними новинками, то, може, це вже сьогодні так і відбувається. Майбутнє є, але нас з вами у тому майбутньому нема.
Чому? Тому що ми не готові до змін, ми не готові зануритися у “безовий простір”, тобто зрозуміти без чого воно буде, і ми не готові здійснити з вами подолання у “профетичному просторі” уяви Інакшого.
Тобто, якщо ви не здійснили відмови і подолання, ви з майбутнім справи не маєте. Ви маєте справу з подовженим теперішнім або навіть з минулим.
І ось це є базові проблеми, над якими ми зараз роздумуємо у Foundation For Future. Це є той живий нерв, який ми сьогодні зможемо обговорювати, тому що тут постає цілий тезаурус можливих речей, що ми маємо справу не лише з майбутнім, а ми маємо працювати з прийдешнім.
[У майбутнього є онтологія. І ця онтологія майбутнього принципово відрізняється від онтології прийдешнього. Я спробував це сформулювати в публічній дискусії з Олексієм Арестовичем та Андрієм Баумейстером.
1. Є лише одне майбутнє. 2. Майбутнє як таке невідоротне (рос. – неизбежно). 3. Майбутнє для нас завжди не лише визначене, а й наперед визначене (рос. – предопределено). 4. Майбутнє оцінюється нами як світле та прекрасне, тобто краще, ніж теперішнє і ще краще, ніж минуле.
1. Прийдешнє множинне, воно має безліч тенденцій і трендів, в тому числі тих, які ми не бачимо, бо не маємо множинної оптики. 2. Прийдешнє не створює невідворотність, воно контингентне. 3. Прийдешнє завжди невизначене і вчить нас працювати з невизначеністю. 4. Прийдешнє далеко не завжди творить утопію світлого та прекрасного, бо темне та потворне теж має шанс.]
Чим прийдешнє (ну, або російською “грядущее”) принципово відрізняється від майбутнього? Прийдешнє множинне, тому що водночас навколо нас є багато неявних чи неясних тенденцій, які можуть стати майбутнім.
Але майбутнє – це лише один або дуже вузький набір трендів і тенденцій, які мають стати майбутнім, відтак, коли ми працюємо з вами з прийдешнім, ми працюємо з “безовим простором”, ми працюємо з “профетичним простором”, ми здійснюємо відмови і подолання.
Коли ми вже говоримо про майбутнє, ми намагаємося вгадати те, що переможе, тобто ми дивимося на майбутнє домінантним чином, як це й було раніше.
І тут виникає остання іновація (з одним “н” – від “Інакше”, а не від “нове”), з якою ми впродовж останнього часу мали справу.
Тобто, щоб піймати цю річ, те чи інше майбутнє, яке реалізується, потрібно розглядати як розрив екзистенції.
Інакше кажучи, якщо до сьогодні люди жили в одній екзистенції, їх життя було схоже. Китаєць, мусульманин, араб, японець, західна людина, африканець, хто завгодно, вони приблизно жили в одній і тій же екзистенції. Тобто це матеріальне життя, це якоюсь мірою духовне життя.
Є гіпотеза, що екзистенція стане множинною. Тобто жорстко відокремляться такі напрямки як різні екзистенції.
Космічна: люди, які будуть засвоювати космос і оселяться на Марсі або у космічній пустоті, і будуть слабко пов’язані з тим, як важко жити на Землі.
Віртуальна: ті, які підуть у віртуальні системи, будутбь жити у віртуальних світах. Їх життя буде принципово інакше влаштовано, вони будуть мати повний розрив з актуальним світом.
Науково-технологічна й інші екзистенції…космічна умовно пов’язана з прибульцями…
Усі ці екзистенції розійдуться за різними напрямками, тобто множинне з прийдешнього буде реалізоване також і в майбутньому.
Ми перед тим викликом, якого досі не було. Екзистенція не залишиться єдиною, якою вона була досі. Вона стане множинною.
А це означає, що ми і в майбутньому матимемо справу постійно з прийдешнім, а не лише з майбутнім.
Ми будемо вибирати між різними екзистенціями і будемо вибирати різні транзистенції.
Ось це основні базові ідеї, які ми пропрацювали з 2018 року по сьогоднішній день, які ми продовжуємо пропрацьовувати.
Дякую за увагу.
Запитання
Андрій:…так в цьому майбутньому і в цьому процесі побачити Україну, щоб вона звідти не випала чи щоб вона туди зайшла. Як Ви це бачите?
Сергій: Наша відповідь парадоксальна. Ми не бачимо країну, ми бачимо українство. Під українством ми розуміємо волю і вольність, тобто щось таке, що може бути універсальним для цього світу, тому що, коли ви починаєте будувати “русский мир”, китайці не розуміють, що ви робите.
Вони кажуть: “Який “русский мир”? У нас є свій, китайський”. Американці не розуміють, індуси… Індійській цивілізації приблизно 9 тисяч років. Вони не розуміють про який “русский мир” говорять у Росії. Чого вони взагалі з цим мають мати справу? А коли ми говоримо не про український світ, а про українство, говоримо, що це воля і вольність…
Тобто якщо ви робите цивілізаційний крок, тоді це стає привабливим для африканців і китайців, для індусів. Тому я не бачу Україну в майбутньому, особливо коли мова йде не про територію, не про людей, які походять звідси, а про країну, державу, зі своїм персональним минулим.
Я бачу українство, яке є воля і вольність, тобто, скоріше, має цивілізаційні засади, а це означає, що вочевидь, коли Україна націлена на усе людство, то і все людство може прийняти українство, але не як мову, не як культуру, не як історію, а як певний тип мотивації (воля і вольність), от тоді це українство. Тоді українство є весь світ.
Джерело тут
