П.Каурава
Українські націоналісти, проголошуючи свою діяльність визвольним рухом, спрямованим на розвиток української нації любить мислити категоріями Духа та геополітики, але не категоріями економіки та господарства. Це стосується як «нацдемів», так і національних революціонерів із потягом до етатизму. Свого часу Дмитро Корчинський на одній із своїх лекцій закликав бійців не вивчати економіку: мовляв, справа лицаря – воювати, а траву для коня знайде конюх.
Ідеалізм і принцип «Плоть нічтоже, дух животворить» служить не на користь і самим націоналістам. Якщо глянути на бойовиків «Тризубу ім.. С.Бандери» чи «Патріоту України», то важко відрізнити їх від «люмпаків», з якими вони борються, наслухавшись промов Іллєнка-молодшого чи начитавшись брошурок Іванишина. Дійсно, важко знайти партію з такою високою концентрацією невдах, як всеукраїнське об‘єднання невдалого хірурга, безробітного протягом десяти років кінематографіста, одіозної учительки та клоуна Тото, що не цурається зніматися у російських фільмах про Афганістан, якщо справа пахне гонораром.
Націоналісти упевнені, що Помаранчева революція є справою їх рук. П‘ять років тому «Україна молода» опублікувала статтю онука Степана Бандери, також Степана, «Націоналізм і Помаранчева революція». Уривок із неї добре показує вміння націоналістів ухопитися за не просто уявлену спільноту, але і за уявну реальність: «Якщо ми говоримо, що націоналісти створили умови для перемоги, чи не означає це, що націоналісти зараз при владі? …можлива наступна теза: Ющенко та його оточення є націоналістами, але вони цього не знають. Тобто не усвідомлюють, що вони є націоналісти. ..мабуть, представники нової влади навіть розуміють, що вони є по суті націоналістами, продовжувачами традиції українського націоналістичного руху та прагнуть тієї ж мети, але, зважаючи на переважно негативне сприйняття слова «націоналізм», уникають його вжитку. Але роблять справу — «не словом, а ділом».» Перегукується з цим і стаття Наталі Бенюк: «Але основні зміни, скоріше, не є матеріальними. Майдан приніс нам упевненість у власних силах, тепер ми готові захищати свої громадянські права. Він довів, що влада залежить від народу, що все-таки народ, українська нація є справжнім джерелом влади. І у силах кожного з нас змінити власне життя, вибороти власну свободу, вибороти власні права.»
Аналізуючи веб-сторінки провідних націоналістичних сил, починаєш розуміти найбільші проблеми України (взято заголовки веб-сайту ВО «Свобода» за 7 квітня 2010 року):
1. Кремлівські маріонетки проти Героя України. Зрозуміло, про скасування судом у Донецьку Наказу про присвоєння звання Бандері. Цікаво, чи сам Степан Андрійович витрачав би сили та час на те, щоб зайняти місце поряд із Юхимом Звягільським і Тетяною Засухою?
2. “Свобода” проти призначення колишнього шефа окупаційної адміністрації в Тернополі Ярослава Сухого. Цитата: «Переконані, що тернополяни, які пам’ятають славні дні наших визвольних змагань, пережили большевицькі репресії та голодомори, не зламалися в умовах кучмізму, дадуть гідну відповідь на виклик з боку нової влади. Пам’ятаймо, що Янукович і його кліка – явище тимчасове, а Нація – вічна.» Ми уже писали про «вдале» господарювання «свободівців» у Тернополі.
3. Ігор Мірошниченко: Обіцянка – не цяцянка!: «перше, до чого взялася нинішня влада – етнокультурний геноцид українців. У кращих сталінських традиціях на роль впроваджувача цієї політики взяли відвертого українофоба й шовініста Дмитра Табачника…У пару міністрові освіти й науки делегований не менш “правильно” підкований і гуманітарний віце-прем’єр Семиноженко…нова ревізія української історії на догоду Москві та Варшаві – це справи скажених міністрів за останній неповний місяць.» No comments.
4. ЄС та кримські татари: взаємний інтерес послаблення України. «Євросоюз прагне знищувати національні держави за допомогою підтримки сепаратистських прагнень регіонів не тільки у себе, а й у сусідів, зокрема, і в Україні…Для розвитку Криму і, особливо, татар, згідно з “євроцінностями” (читай – послаблення України), докладе зусиль в економіці Великобританія, у громадському секторі – Нідерланди тощо». Очевидно, тут закладається міна заповільненої дії для нових заяв і мітингів проти кримців, після яких націоналістам можна буде і на кримському пісочку з‘їсти пахлави на отримані «добові».
5. “Табачне” звернення до Добкіна як реакція на провал “Табачного” телеодобрямсу.
Зрозуміло, черговий пост про те, що «українцям в Україні» не дають вільно висловитись.
Як бачимо, із п‘яти заголовків жодного (!), який би стосувався до проблем соціального та економічного розвитку України. Схоже, тут не пахне улюбленими для борців із «ліваками» Рузвельтом, ні головою Рейхсбанку у Третьому Рейху Ялмаром Шахтом: далеко не той масштаб.
Цікаво, можливо порятунок лежить у розрекламованому «економічному націоналізмові» Юрія Костенка? «Сутність ідеї економічного націоналізму викладена в гаслі «Роби українське! Купуй українське! Захищай українське – бо це твоє!», – повідомляє офіційний сайт УНП Цікаво, як такий заклик не суперечить пункту 7.1. Програми УНП: «Ми виступаємо за набуття Україною членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного Договору. Саме орієнтація на сучасні європейські цінності та стандарти демократії, наполегливе навчання і праця дадуть українському народу шанс для найоптимальнішого майбутнього.» Нагадаємо, участь у СОТ не схвалює допомоги вітчизняним виробникам, апелюючи до ринкової конкуренції. Отже, програма Юрія Костенка є лише літературним твором, але ніяк не програмою.
Тепер звернімо увагу на порядок денний, який піднімає нова влада та шляхи їх вирішення, частково керуючись вимогами МВФ: скорочення видатків бюджету, підвищення розміру комунальних платежів, приватизація підприємств з теплопостачання та залишків стратегічних об’єктів, комерціалізація медицини, скасування мораторію на продаж землі. Також мова йде про підвищення пенсійного віку, обмеження підробітку для пенсіонерів, зростання житлово-комунальних тарифів. Очевидно, питання про те, від якого дієслова походить ім‘я Ліза та «стихійні» виступи проти Табачника є більш епатажними, більш цитованими та видають більшу кількість посилань у інтернеті. І це добре для націоналістів, якщо їх логіка є наступною: «поганого PR’у не існує».
Українські націоналісти відсторонені від суб‘єктивізації політичного процесу в Україні. Вони ще здатні відпрацювати чуже замовлення, спаливши галерею, або розігнавши феміністську демонстрацію, але уже не можуть власноруч навіть забезпечити тиражоване інформаційне видання. Дух войовничості, польова романтика, грізна риторика ще здатна знайти відгук у юних прихильників і літніх патріотів, але вони будуть чужими для українців, які виховують дітей і розвивають економіку. «Необандерівці» гарно працюють із вигаданими проблемами у сфері культури, але не можуть вирішувати конкретних питань зі сфери управління чи господарства. Численні «кидки» на гроші української діаспори посіяли недовіру до місцевих активістів за кордоном (ветерани нацруху дев‘яностих пам‘ятають про суми, які збирала з діаспорян та ж Слава Стецько і контролю над якими не велося).
Схоже, націоналізм із руху «патріотів, що діють» (Є.Коновалець) перетворився на двіжуху «тягнибаксів» і дріб‘язковості мислення. Вся їхня критика направлена на речі, що не зачіпають інтереси капіталу. Це частина правлячого режиму, що вправно імітує опозицію. Отримані ордени та посади говорять голосніше від пропагандистського лементу на акціях.
