Нещодавно казахське місто Алмати стало місцем саміту Організації договору про колективну безпеку – ОДКБ. З 30 травня по 6 червня пройшли або ще пройдуть засідання Ради міністрів оборони країн ОДКБ, засідання Ради Парламентської Асамблеї ОДКБ та засідання Комітету секретарів рад безпеки держав-членів ОДКБ. Участь в події взяли представники Російської Федерації, Білорусі, Казахстану, Киргизстану та Таджикистану. Вірменія, яка також є членом ОДКБ, продовжує ігноруватибудь-яку участь в організації. Ще в лютому 2024 року прем’єр-міністр країни Нікол Пашинян заявив про заморозку участі Єревана в організації та відмовився робити внески в спільний бюджет.
Щодо результатів саміту офіційні джерела ОДКБ повідомляють наступне: «Було розглянуто та підписано документи, що стосуються оснащення компонентів Військ (Колективних сил) ОДКБ сучасними та перспективними зразками озброєння і військової техніки, планування спільної оперативної та бойової підготовки, удосконалення методики підготовки миротворчих контингентів ОДКБ, а також цільової міждержавної програми Організації Договору про колективну безпеку зі зміцнення таджицько-афганського кордону та низку інших».
Можна бачити, що більшість заяв є суто декларативними, окрім слів про зміцнення таджицького-афганського кордон. Після повернення до влади Талібану в Афганістані ця ділянка «зони впливу Росії» стала найбільш вразливою, оскільки радикальні ісламісти прагнуть поширити свою владу й на Центральну Азію.
Загалом, ОДКБ була створена як майже нежиттєздатна. У 1992 році країнами-засновниками, окрім нинішніх, були ще Грузія, Азербайджан та Узбекистан. Проте першопочатковий договір був розрахований на 5 років, і три держави не погодили продовження та вийшли з організації. Місія блоку як російського аналога НАТО та наступниці ОВД (Організації Варшавського договору) була, фактично, провалена. Це відбулося через низку причин, але найголовніша – залучення малої кількості країн, які є так або інакше залежними від Москви.
Якщо НАТО – це колективний блок з фактичним лідерством США, але з очевидним великим впливом окремих держав-членів, то ОДКБ – це низка країн «близького зарубіжжя», які обертаються навколо Росії. Понад те, в організації відсутня будь-яка спільна мета, оскільки у кожної країни є власні плани та бажання. РФ та її найближчий сателіт РБ постійно прагнуть знищити Захід, країни Центральної Азії встановили курс на максимальну співпрацю з Китаєм, а Вірменія, взагалі, шукає зближення з Європейським Союзом та Вашингтоном. Процес дезінтеграції блоку був лише питанням часу.
Початок великого розколу припадає на початок 2020-х років, коли Азербайджан розпочав наступ у Нагорному Карабасі. Союзники Єревана по ОДКБ ніяк не допомогли йому, коли Баку обстрілював або, навіть, заходив на територію Вірменії. Понад те, офіційна риторика Кремля свідчила про більшу підтримку Азербайджану у війні. Наприклад, у 2021 році, коли вже відбулася успішна для Азербайджану 40-денна війна, між Москвою та Баку проводилися активні розмови щодо співпраці в оборонній сфері та закупівлі зброї.
Очевидно, що Путін не буде псувати відносини з важливою країною регіону через Вірменію, але це створює всі підстави для неї залишити організацію. Важливою подією у контексті розвороту Єревана на захід стало рішення Пашиняна про заморозку участі в ОДКБ саме після зустрічі з міністром оборони Франції. Прем’єр-міністр пояснює це наступним чином: «Франція – одна з перших країн, які відгукнулися на наше рішення диверсифікувати відносини у сфері безпеки».
Іншою екзистенційною проблемою для ОДКБ є протистояння Таджикистану та Киргизстану. Дві пострадянські країни мають надзвичайно складну прикордонну ситуацію, оскільки Російська імперія, а потім СССР штучно розділяли республіки та не замислювалися про наслідки. Це спричинило виникнення анклавів, ексклавів та незручного кордону. Через це між двома державами-членами ОДКБ регулярно виникають збройні конфлікти з великими жертвами. У 2022 році представник МЗС Таджикистану заявив, що за останні 12 років на кордоні відбулося понад 230 інцидентів із застосуванням зброї.
Останні сутички 2021 та 2022 років забрали, відповідно, життя 55 та 146 військовослужбовців з обох сторін. Десятки тисяч мешканців прикордонних регіонів були евакуйовані. Цікавим є той факт, що останній виток ескалації відбувся одразу після візиту тогочасного міністра оборони РФ Сергія Шойгу до Таджикистану. Невідомо чи справді він підбурював країну до воєнних дій, але, як було зазначено вище, підтримувати ворогів своїх союзників для Кремля – це типова практика.
Цілком можливо, що Москва хоче показати прихильність Душанбе на тлі загрози Афганістану для нього. Росія має у Таджикистані свій найбільший закордонний військовий контингент, який дислокований у столиці та місті Бохтар. Останнє знаходиться якраз біля афганського кордону. РФ дуже занепокоєна перспективою перекату радикального ісламу до країни свого впливу, тому підтримувати місцевий режим всіма способами було б цілком логічно.
Варто також зазначити, що країни Центральної Азії, які є членами ОДКБ, абсолютно не зацікавлені у закордонній політиці Росії. Навіть Казахстан, дуже близька до РФ країна, публічно не визнає суверенітет Москви над анексованими територіями України. Таджикистан та Киргизстан ще більше не мають бажання брати участь у антизахідній політиці, оскільки дивідентів з цієї справи вони точно не отримають.
Останньою серйозною операцією організації стало введення військ до Казахстану під час протестів 2022 року. Ця подія була майже повністю демонстративною та нічим не закінчилася, хоч й існували побоювання щодо можливого часткового загарбання країни Росією. На більші заходи ОДКБ або не здатна, або країни-члени не мають жодного бажання їх проводити.
Отже, можна впевнено вважати Організацію договору про колективну безпеку нежиттєздатною у довгій перспективі. Сенс блоку для її членів – це обертатися навколо Росії, роблячи вигляд єдності та могутності. Проте реальність є зовсім іншою, оскільки у всіх держав-членів є власні цілі, бажання та пріоритети, які важко або неможливо узгодити. Фактичний вихід Вірменії з альянсу став початком його серйозного розколу, який коли-небудь все ж мав статися.
Російське вторгнення в Україну може стати фінальним акордом життя ОДКБ, оскільки організація існує тільки за сприяння Москви. Якщо остання програє у війні, залишиться в ізоляції або істотно послабне, то її сусіди втратять всі причини знаходитися з нею в настільки тісному альянсі. Нам та Заходу варто лише зачекати.
Олександр БУРЯЧЕНКО, експерт Центру досліджень проблем громадянського суспільства
