З оголошенням часткової мобілізації в РФ усі ми мали змогу побачити, як у багатьох любителів клеїти Z на скло машини і тих, хто підтримує політику Путіна з диванів, різко почали зникати сентименти до такої символіки. Поступово зникає й бажання говорити, що «так і треба, Путін в усьому правий».
З 21 вересня, коли Путін оголосив часткову мобілізацію, країни Балтії, які межують з РФ, не змінили своєї думки про надання віз росіянам: представники Латвії ще раз наголосили, що рішення про мобілізацію в РФ не вплине на обмеження в’їзду на територію цієї країни. Також у Латвії не планують видавати гуманітарні візи втікачам від мобілізації. Така сама позиція в міністерств закордонних справ Литви, Естонії та Фінляндії.
Серед країн, які межують з Росією, про запрошення втікачам від мобілізації прямо говорили лише в Монголії. Але це запрошення озвучив її експрезидент, і стосувалося воно насамперед представників тих народів Російської Федерації, які проживають у прикордонних з Монголією районах: бурятів і тувинців. На кордонах Росії з Грузією та Казахстаном утворилися величезні черги з автомобілів росіян, які не бажають служити в російській армії.
Сам факт, що їх пропускали за кордон з російського боку, видається дуже дивним, адже російське законодавство малює зовсім інший сценарій: у федеральному законі «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» прописано, що з моменту оголошення мобілізації громадяни РФ, які перебувають на військовому обліку, не мають права покидати місце проживання без дозволу військового комісаріату.
![](https://politcom.org.ua/wp-content/uploads/2022/09/Знімок-екрана-2022-09-30-о-06.21.02-1024x632.png)
Здавалося б, усе однозначно. І, відповідно до цього закону, «Аерофлот» пообіцяв повністю повернути гроші за квитки, куплені до 21.09.2022 чоловіками призовного віку – принаймні за даними російських джерел. Але проїзд через сухопутний кордон лишався відкритим.
Можна було б упевнено говорити, що суворість російського законодавства і тут компенсується необов’язковістю його виконання, якби не два «але». По-перше, можливість для подвійного прочитання полягає в тому, що виїзд з місця проживання і виїзд за кордон – це різні поняття, які передбачають два різні види переліків осіб. По-друге, таке нерозважливе втілення власних же законів комунікував особисто прессекретар президента РФ Дмитро Пєсков. Він стверджував, що вже найближчими днями (з моменту оголошення мобілізації) оприлюднять роз’яснення про виїзд. Але воно так і не з’явилося. Отже, російське керівництво не було зацікавлене в тому, щоб перекрити всі можливі шпарини і закрити всіх російських призовників усередині країни.
Отже, кого випускають зараз, у цей тиждень з моменту оголошення часткової мобілізації? Це платоспроможні росіяни середнього віку з власними транспортними засобами. Це люди, які можуть дозволити собі кинути все, сісти в авто та поїхати до кордонів з тими сусідніми державами РФ, які пропускають росіян до себе – тобто вони мають достаток вищий від середнього і вільні гроші на таку дорогу.
У разі мобілізації, скоріше за все, ці люди писали б про це у свої соцмережі, це обговорювали б у їхньому колі спілкування, вони так чи інакше намагалися б захищати свої права – самостійно або за допомогою юристів. Іншими словами, вони здіймали б галас у тих середовищах у РФ, які воліли не помічати російської загарбницької війни проти України на постійних засадах. До них, звісно ж, долітала деяка інформація через телеграм-канали або телебачення, але це не було буденністю жителя російської столиці або великих міст з доходом вищим за середній.
![](https://politcom.org.ua/wp-content/uploads/2022/09/Знімок-екрана-2022-09-30-о-06.22.39-1024x630.png)
Натомість їм дозволяють утекти в країни, куди їхали і ті росіяни, котрі ухвалили подібне рішення після 24 лютого цього року. Логіка російської влади цілком зрозуміла: від цих людей у лавах мобілізованих значно більше проблем, аніж користі. До того ж так збільшується «російська меншина» у Грузії та Казахстані, яка рано чи пізно почне вимагати для себе «прав російськомовних» і загалом особливого ставлення – «адже вони тікали від мобілізації, і якби вони не втекли, то пішли б убивати українців», за що українці та жителі приймаючих країн мають бути, на їхню думку, невимовно вдячні.
Ця конструкція – не художнє перебільшення і не метафора: саме нею оперують у соцмережах «не такі росіяни», що виправдовують співвітчизників. І цілком серйозно вимагають співчуття до «бідолашних людей, які можуть замерзнути у черзі на кордоні з Грузією». Дехто з них іде навіть далі – дивується, чому «злі українці» не хочуть співчувати «хорошим росіянам», які рятуються від мобілізації й «таким чином не вб’ють більше українців».
Це можна було б сприйняти за відпрацювання темника (і в якихось незначних відсотках від усього масиву подібних повідомлень це і є такою роботою), але здебільшого йдеться про щиру трансляцію уявлень про світ «не таких росіян». У їхній картині реальності вибір дійсно полягає лише між втечею до Грузії або вбивством українців на території України в тій війні, яку розпочала проти них Російська Федерація.
Третьої опції – наприклад, активно протестувати проти мобілізації, як це роблять у тому самому Дагестані (за підтвердженими з відкритих джерел даними втрат військовослужбовців РФ, станом на початок вересня Дагестан був найбільш постраждалою республікою – у РФ публічно підтвердили загибель більш ніж 300 дагестанських військовослужбовців), або здаватися в полон українським військовослужбовцям за першої нагоди, до вчинення злочинів проти України, – «росіяни з гарними обличчями» навіть не розглядають і, звісно ж, не пропонують. І вимагають від усіх інших захоплено аплодувати співвітчизникам і розносити гарячий чай у черзі до КПП «Верхній Ларс».
![](https://politcom.org.ua/wp-content/uploads/2022/09/Знімок-екрана-2022-09-30-о-06.24.19-1024x555.png)
Через російські телеграм-канали активно транслюється інформація про те, що вже наприкінці вересня випускати по суходолу перестануть, а біля російсько-грузинського кордону почнуть роздавати повістки. Але навіть якщо все дійсно розгортатиметься за таким сценарієм, то Росія вже отримала максимум із цієї ситуації: у Грузію та Казахстан в’їде критична кількість росіян, яка буде робити там те, чого ніяк не могла робити на батьківщині – вимагатиме до себе особливого ставлення та «дотримання їхніх прав». Вони почнуть робити це без зовнішнього управління чи якоїсь візії людей з Луб’янки – просто тому, що це їхній модус операнді всюди поза межами Росії. І на цьому тлі для вже згаданих людей з Луб’янки виникають найсприятливіші умови для дестабілізації ситуації в цих країнах – у разі будь-яких спроб надати додаткову підтримку Україні або вириватися з російського поля впливу. Вони просто користуватимуться ситуацією – не докладаючи жодних додаткових зусиль.
На цьому тлі тривожно виглядають новини про 66 тисяч росіян, які в’їхали у ЄС з моменту оголошення часткової мобілізації в РФ (за даними ЗМІ, у багатьох з них є друге громадянство або посвідки на проживання в країнах ЄС), та окремі заяви представників німецької влади про намір приймати втікачів від мобілізації в РФ, хоча й з проведенням «відповідних перевірок».
Українська відповідь на питання часткової мобілізації в РФ має базуватися на тому, який зі сценаріїв допоможе нам у стратегічній перемозі над Росією – тобто в її трансформації для безпечного для нас як держави стану. І, звісно, сценарій з російськими диверсіями проти країн, частина території яких є окупованими РФ та пов’язаними економічно з окупованими Росією територіями України, які так чи інакше перебувають у зоні російського впливу – це не те, що потрібно Україні, навіть якщо декілька тисяч осіб з мобілізаційного резерву не доїде до України зараз.
![](https://politcom.org.ua/wp-content/uploads/2022/09/Знімок-екрана-2022-09-30-о-06.38.08-1024x685.png)
Нас цікавить стратегічний вибір, у якому примусова мобілізація столичного хіпстера виливається в повідомлення сотням таких самих, як він, що Росія йде не туди і потрібно робити щось уже зараз. Нас цікавить стратегічний вибір, у якому жінки Дагестану хапають поліцейських за руки і на камеру кричать, що Росія напала на Україну. Нас цікавить зростання ненависті до ставлеників Москви в тому самому Дагестані. Нас цікавлять свідчення російських полонених, які бачив би весь світ – свідчення того, що громадянин РФ N був примусово мобілізований, не вчиняв злочинів проти України, здався в полон, усі права як полоненого дотримані українською стороною. Після спеціальних перевірок він планує долучитися до війни проти Російської Федерації на боці України за встановленою процедурою та у лавах встановлених одиниць і закликає інших росіян робити те саме.
Для перемоги України над Росією мало просто ліквідувати особовий склад противника. Мало змусити Путіна та його армію відступити з наших міжнародно визнаних територій. Необхідно пояснити всьому цивілізованому світові, що якщо ми зараз не докладемо зусиль до трансформації РФ – усі жахи війни РФ проти України можуть повторитися будь-коли. І питання географії повторення цієї кривавої бані лишатиметься відкритим.
Наше завдання – перескласти, перевинайти Росію так, щоб вона перестала становити загрозу світові. І ця трансформація буде неможлива без трансформації свідомості росіян. І саме тому росіяни мають зіткнутися з режимом Путіна персонально. Отримати персональний досвід протидії цьому режиму. Зрозуміти, що пасивність у минулому запросто може означати уламок або кулю в тілі в майбутньому. Бо на загарбницьких війнах убивають і ці реалії сильно відрізняються від першоканальних серіалів про війну та Вітчизну. Без трансформації свідомості росіян трансформація Росії неможлива.
Це потрібно світові та самим росіянам.
![](https://politcom.org.ua/wp-content/uploads/2022/09/Знімок-екрана-2022-09-30-о-06.35.41-1024x647.png)
Автор: Марія КУЧЕРЕНКО, аналітик
Джерело тут