З оголошенням часткової мобілізації в РФ усі ми мали змогу побачити, як у багатьох любителів клеїти Z на скло машини і тих, хто підтримує політику Путіна з диванів, різко почали зникати сентименти до такої символіки. Поступово зникає й бажання говорити, що «так і треба, Путін в усьому правий».
З 21 вересня, коли Путін оголосив часткову мобілізацію, країни Балтії, які межують з РФ, не змінили своєї думки про надання віз росіянам: представники Латвії ще раз наголосили, що рішення про мобілізацію в РФ не вплине на обмеження в’їзду на територію цієї країни. Також у Латвії не планують видавати гуманітарні візи втікачам від мобілізації. Така сама позиція в міністерств закордонних справ Литви, Естонії та Фінляндії.
Серед країн, які межують з Росією, про запрошення втікачам від мобілізації прямо говорили лише в Монголії. Але це запрошення озвучив її експрезидент, і стосувалося воно насамперед представників тих народів Російської Федерації, які проживають у прикордонних з Монголією районах: бурятів і тувинців. На кордонах Росії з Грузією та Казахстаном утворилися величезні черги з автомобілів росіян, які не бажають служити в російській армії.
Сам факт, що їх пропускали за кордон з російського боку, видається дуже дивним, адже російське законодавство малює зовсім інший сценарій: у федеральному законі «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» прописано, що з моменту оголошення мобілізації громадяни РФ, які перебувають на військовому обліку, не мають права покидати місце проживання без дозволу військового комісаріату.
Здавалося б, усе однозначно. І, відповідно до цього закону, «Аерофлот» пообіцяв повністю повернути гроші за квитки, куплені до 21.09.2022 чоловіками призовного віку – принаймні за даними російських джерел. Але проїзд через сухопутний кордон лишався відкритим.
Можна було б упевнено говорити, що суворість російського законодавства і тут компенсується необов’язковістю його виконання, якби не два «але». По-перше, можливість для подвійного прочитання полягає в тому, що виїзд з місця проживання і виїзд за кордон – це різні поняття, які передбачають два різні види переліків осіб. По-друге, таке нерозважливе втілення власних же законів комунікував особисто прессекретар президента РФ Дмитро Пєсков. Він стверджував, що вже найближчими днями (з моменту оголошення мобілізації) оприлюднять роз’яснення про виїзд. Але воно так і не з’явилося. Отже, російське керівництво не було зацікавлене в тому, щоб перекрити всі можливі шпарини і закрити всіх російських призовників усередині країни.
Отже, кого випускають зараз, у цей тиждень з моменту оголошення часткової мобілізації? Це платоспроможні росіяни середнього віку з власними транспортними засобами. Це люди, які можуть дозволити собі кинути все, сісти в авто та поїхати до кордонів з тими сусідніми державами РФ, які пропускають росіян до себе – тобто вони мають достаток вищий від середнього і вільні гроші на таку дорогу.
У разі мобілізації, скоріше за все, ці люди писали б про це у свої соцмережі, це обговорювали б у їхньому колі спілкування, вони так чи інакше намагалися б захищати свої права – самостійно або за допомогою юристів. Іншими словами, вони здіймали б галас у тих середовищах у РФ, які воліли не помічати російської загарбницької війни проти України на постійних засадах. До них, звісно ж, долітала деяка інформація через телеграм-канали або телебачення, але це не було буденністю жителя російської столиці або великих міст з доходом вищим за середній.
Натомість їм дозволяють утекти в країни, куди їхали і ті росіяни, котрі ухвалили подібне рішення після 24 лютого цього року. Логіка російської влади цілком зрозуміла: від цих людей у лавах мобілізованих значно більше проблем, аніж користі. До того ж так збільшується «російська меншина» у Грузії та Казахстані, яка рано чи пізно почне вимагати для себе «прав російськомовних» і загалом особливого ставлення – «адже вони тікали від мобілізації, і якби вони не втекли, то пішли б убивати українців», за що українці та жителі приймаючих країн мають бути, на їхню думку, невимовно вдячні.
Ця конструкція – не художнє перебільшення і не метафора: саме нею оперують у соцмережах «не такі росіяни», що виправдовують співвітчизників. І цілком серйозно вимагають співчуття до «бідолашних людей, які можуть замерзнути у черзі на кордоні з Грузією». Дехто з них іде навіть далі – дивується, чому «злі українці» не хочуть співчувати «хорошим росіянам», які рятуються від мобілізації й «таким чином не вб’ють більше українців».
Це можна було б сприйняти за відпрацювання темника (і в якихось незначних відсотках від усього масиву подібних повідомлень це і є такою роботою), але здебільшого йдеться про щиру трансляцію уявлень про світ «не таких росіян». У їхній картині реальності вибір дійсно полягає лише між втечею до Грузії або вбивством українців на території України в тій війні, яку розпочала проти них Російська Федерація.
Третьої опції – наприклад, активно протестувати проти мобілізації, як це роблять у тому самому Дагестані (за підтвердженими з відкритих джерел даними втрат військовослужбовців РФ, станом на початок вересня Дагестан був найбільш постраждалою республікою – у РФ публічно підтвердили загибель більш ніж 300 дагестанських військовослужбовців), або здаватися в полон українським військовослужбовцям за першої нагоди, до вчинення злочинів проти України, – «росіяни з гарними обличчями» навіть не розглядають і, звісно ж, не пропонують. І вимагають від усіх інших захоплено аплодувати співвітчизникам і розносити гарячий чай у черзі до КПП «Верхній Ларс».
Через російські телеграм-канали активно транслюється інформація про те, що вже наприкінці вересня випускати по суходолу перестануть, а біля російсько-грузинського кордону почнуть роздавати повістки. Але навіть якщо все дійсно розгортатиметься за таким сценарієм, то Росія вже отримала максимум із цієї ситуації: у Грузію та Казахстан в’їде критична кількість росіян, яка буде робити там те, чого ніяк не могла робити на батьківщині – вимагатиме до себе особливого ставлення та «дотримання їхніх прав». Вони почнуть робити це без зовнішнього управління чи якоїсь візії людей з Луб’янки – просто тому, що це їхній модус операнді всюди поза межами Росії. І на цьому тлі для вже згаданих людей з Луб’янки виникають найсприятливіші умови для дестабілізації ситуації в цих країнах – у разі будь-яких спроб надати додаткову підтримку Україні або вириватися з російського поля впливу. Вони просто користуватимуться ситуацією – не докладаючи жодних додаткових зусиль.
На цьому тлі тривожно виглядають новини про 66 тисяч росіян, які в’їхали у ЄС з моменту оголошення часткової мобілізації в РФ (за даними ЗМІ, у багатьох з них є друге громадянство або посвідки на проживання в країнах ЄС), та окремі заяви представників німецької влади про намір приймати втікачів від мобілізації в РФ, хоча й з проведенням «відповідних перевірок».
Українська відповідь на питання часткової мобілізації в РФ має базуватися на тому, який зі сценаріїв допоможе нам у стратегічній перемозі над Росією – тобто в її трансформації для безпечного для нас як держави стану. І, звісно, сценарій з російськими диверсіями проти країн, частина території яких є окупованими РФ та пов’язаними економічно з окупованими Росією територіями України, які так чи інакше перебувають у зоні російського впливу – це не те, що потрібно Україні, навіть якщо декілька тисяч осіб з мобілізаційного резерву не доїде до України зараз.
Нас цікавить стратегічний вибір, у якому примусова мобілізація столичного хіпстера виливається в повідомлення сотням таких самих, як він, що Росія йде не туди і потрібно робити щось уже зараз. Нас цікавить стратегічний вибір, у якому жінки Дагестану хапають поліцейських за руки і на камеру кричать, що Росія напала на Україну. Нас цікавить зростання ненависті до ставлеників Москви в тому самому Дагестані. Нас цікавлять свідчення російських полонених, які бачив би весь світ – свідчення того, що громадянин РФ N був примусово мобілізований, не вчиняв злочинів проти України, здався в полон, усі права як полоненого дотримані українською стороною. Після спеціальних перевірок він планує долучитися до війни проти Російської Федерації на боці України за встановленою процедурою та у лавах встановлених одиниць і закликає інших росіян робити те саме.
Для перемоги України над Росією мало просто ліквідувати особовий склад противника. Мало змусити Путіна та його армію відступити з наших міжнародно визнаних територій. Необхідно пояснити всьому цивілізованому світові, що якщо ми зараз не докладемо зусиль до трансформації РФ – усі жахи війни РФ проти України можуть повторитися будь-коли. І питання географії повторення цієї кривавої бані лишатиметься відкритим.
Наше завдання – перескласти, перевинайти Росію так, щоб вона перестала становити загрозу світові. І ця трансформація буде неможлива без трансформації свідомості росіян. І саме тому росіяни мають зіткнутися з режимом Путіна персонально. Отримати персональний досвід протидії цьому режиму. Зрозуміти, що пасивність у минулому запросто може означати уламок або кулю в тілі в майбутньому. Бо на загарбницьких війнах убивають і ці реалії сильно відрізняються від першоканальних серіалів про війну та Вітчизну. Без трансформації свідомості росіян трансформація Росії неможлива.
Це потрібно світові та самим росіянам.
Автор: Марія КУЧЕРЕНКО, аналітик
Джерело тут
