Пекін буде намагатися виробити певну лінію поведінки та взаємодіяти з ЄС, однак це не призведе до якісного перегляду позиції Пекіна відносно підтримки Росії.
16-17 травня російський диктатор Володимир Путін вирушить з візитом до Китаю на поклон до свого патрона Сі Цзіньпіна. Примітно, що зустріч двох очільників тоталітарних режимів фактично є підсумком візиту до Європи, який напередодні здійснив Сі Цзіньпін.
В інтервʼю Главреду директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик розповів, чи змінив Китай свою позицію щодо війни в Україні, та чи буде Сі Цзіньпін тиснути на Путіна.
За результатами зустрічі з китайським лідером Сі Цзіньпіном президент Франції Еммануель Макрон зазначив, що Пекін нібито знайшов у собі сили “не допомагати Росії військово”. Чи йдеться насправді про відмову Китаю від постачання зброї Росії, і як скоро, на вашу думку, це може статися?
Не варто сприймати буквально те, що говорить Макрон, а саме його оцінку нібито обіцянок Пекіна чогось не робити. Є офіційна позиція Китаю, яка не містить радикального перегляду свого підходу до врегулювання української “кризи”, а по факту – війни Росії проти України. Китай підтверджує свою готовність сприяти досягненню мирного порозуміння, говорить про необхідність великої мирної конференції (до речі, ця заява не заперечує участі китайської сторони в переговорах у Швейцарії щодо формули миру). Питання лише в тому, як вони будуть представлені – послом, міністром чи іншим представником, адже від цього також залежить те, що вони будуть там говорити та чи будуть говорити взагалі.
На даний момент можна сказати, що Китай зацікавлений у збереженні європейських ринків, тому що всі транспортні коридори, які останнім часом Китай будує через Євразію, кінцевою точкою мають Європейський Союз. Він орієнтований на ринки ЄС, тому що за обсягом товарообігу Європа посідає третє місце.
Для Китаю Європа є центром отримання технологій для китайських компаній, тому, очевидно, що Китай не може не реагувати на позицію Європейського Союзу. З іншого боку, він бачить Європу слабкою, але прямо ігнорувати чи не шукати з нею певної точки дотику Сі Цзіньпін також не може. Для нього Франція є тією країною, з якою варто вести розмову, оскільки він бачить, як Франція перехоплює в Німеччині ініціативу з формування безпекової парадигми для Європейського Союзу.
Тому він готовий шукати певний модус відносин та впливати на Росію з точки зору недопущення розгортання нової ескалації. Він говорить про неможливість застосування ядерної зброї, і це явно контрастує з оголошеними навчаннями РФ щодо тестування тактичної ядерної зброї.
Чи буде Путін діставати ядерну боєголовку – це інше питання, але мова йде навіть не про випробування, а за участь у них ядерних сил. За великим рахунком, в тристоронньому форматі імпровізованого європейсько-китайського саміту між Сі Цзіньпіном, Макроном та головою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн Європа показує, що у неї також є зустрічні запитання, пропозиції і вимоги. Зокрема, запрошенням Сі Цзіньпіна Урсула фон дер Ляєн у доволі жорсткій манері говорить про необхідність зменшення Китаєм експорт до Європейського Союзу, оскільки тепер це перенасичує ринок.
Для Китаю важливо зберігати свою присутність та нарощувати її, і таким чином вибивати всіх можливих конкурентів. Тому це більше про економіку, про ринки та частково – про війну в Україні.
Я не думаю, що Сі Цзіньпін так вже і пообіцяв Макрону не поставляти товарів подвійного призначення до РФ. Скоріше за все, мова йде про те, що Пекін буде прискіпливо ставитися до цього і докладе зусиль для нерозповсюдження української війни на європейський регіон та інші фронти. Тому що очевидно, що війна в Україні впливає на інші безпекові точки і відкриває свої фронти в Євразії, зокрема, між Пакистаном та Індією, Пакистаном та Іраном, а Близький Схід пов’язаний з війною Ізраїля проти ХАМАС та інших проксі Ірану.
Отже, якщо ми говоримо загалом про візит, то я не бачу ніяких проривів. Те, що Пекін буде намагатися виробити певну лінію поведінки та взаємодіяти з Європейським Союзом. Це не може не напружувати Росію, однак це не призведе до якісного перегляду позиції Пекіна відносно її підтримки. Він, по-перше, і надалі буде підтримувати її у певних обсягах, а по-друге, в інтересах Китаю збереження війни низької інтенсивності, яка б не перетворювалася на щось загрозливе для континенту. А це б знекровлювало Росію та підштовхувало її ближче до Китаю, який вже є основним патроном РФ. З іншого боку, це послаблює Європейський Союз і підштовхує його до більш договороздатної позиції з Китаєм у побудові так званого справедливого багатополюсного світу.
Тут немає зацікавлення в прискоренні переговорного треку, а отже, заяви Макрона варто сприймати більше як вау-ефект, а не конкретні домовленості.
Ви сказали, що Сі Цзіньпін навряд чи відмовився від постачання Росії товарів подвійного призначення, але буде контролювати поставки. Як саме їх будуть контролювати і яким чином це вплине на Україну, оскільки більшість товарів подвійного призначення Росія використовує у війні проти України?
Почнемо з того, що Китай не вважає товарами подвійного призначення, наприклад, целюлозу, екскаватори або будівельну техніку. З іншого боку, та сама нітроцелюлоза використовується для виробництва вибухівки, а екскаватори беруть безпосередню участь у будівництві так званої лінії Герасимова.
Контракти на поставки таких товари цілком можуть підпадати під санкційні обмеження. Без державних компаній ці поставки неможливі, бо Китай не має можливості вести вільну торгівлю компаніями, якщо мова заходить про чутливі сектори подвійного призначення. Якщо ж Китай погоджується на це, то він має розуміти, що наривається на санкції не лише з боку США, але і ЄС (принаймні ключових європейських партнерів). А це має спонукати його до контрольованих обсягів цих поставок, які б не переходили розумні межі з точки зору переговорників між умовним Парижем і умовним Пекіном.
Як це буде далі, тобто чи будуть проконтрольовані поставки, а самообмеження Китаю реалізовані і витримані – покаже час. Тому що і в Британії, і в Німеччині попереду вибори. Китайці це знають, і для них немає загрози зміни політичного режиму. Внутрішньополітична турбулентність у Китаї хоч і можлива, але малоймовірна. Отже, щойно зміниться у цих двох країнах, тоді ж можливий і перегляд поведінки Пекіна стосовно європейців. Якщо їхній курс у війні відносно Росії не піддасться суттєвому коригуванню, відповідно чи домовленості працюватимуть і будуть розширюватися. Тому тут я бачу більше тактичних, умовно фізичних домовленостей, які більше впливають на збереження позицій Китаю у першу чергу на європейських ринках.
Тобто усі заяви Китаю щодо війни в Україні – це не поступки?
Ми бачимо, як накладають санкції на 300 компаній та фізичних осіб з боку Сполучених Штатів. Це одразу призвело до ланцюгової реакції з боку китайських компаній, які були помічені у поставках товарів подвійного призначення до РФ. Зокрема, такі поставки почали різко скорочуватися, а китайські банки припинили транзакції з російськими компаніями.
Відповідно, це відчуває китайська економіка. Якщо ж говорити про можливі обіцянки щодо стримування поставок, то ці домовленості цілком можуть бути реалізованими у найближчій перспективі. Наскільки це буде довго, і чи буде продовжено – це вже питання результатів переговорів у Швейцарії. Це може бути і результатом як у великому переговорному кейсі, так і залежати від виборчих перегонів у Сполучених Штатах.
Що загалом може вплинути на Китай, аби він почав зі свого боку тиснути на Росію? Бо поки що ситуація виглядає так, що на даний момент Китай влаштовує той перебіг подій, який відбувається, адже там ні з чим не поспішають, у тому числі і з переговорами. Що може змінити цю ситуацію?
Коли санкції задівають, китайцям доводиться реагувати – або підвищувати ставки, або, навпаки, йти на компроміси. Якщо вони бачать, що Захід готовий до підвищення ставок, тоді вони йдуть на компроміс. Якщо ж бачать, що компроміси не досягли результату, вони підуть на ескалацію. На даний момент вони готові до невеликих компромісів, і це означає, що надмірного тиску на Росію зараз не буде, але це буде створювати дискомфорт для путінських економіки та ВПК. Принаймні вже зараз ми бачимо, як у соціальних мережах турбопатріотичні росіяни верещать про зраду Китаю – мовляв, Сі Цзіньпін за спиною Росії щось обіцяє Заходу та продався європейцям.
Це означає, що вже створено певний дискомфорт для Росії, і в чомусь вона відчуватиме дефіцит. А враховуючи те, що техніка йде на фронт буквально з цехів, то будь-яке провисання в часі поставок буде позначатися на ефективності російських військ, які зараз намагаються захопити максимум територій та отримати вигідну переговорну позицію перед новим, як їм здається, переговорним треком.
Китай буде гратися у великі переговори. Я очікую, що після переговорів у Швейцарії буде ще один переговорний трек, де Китай може бути основним гравцем і не буде підтримувати всі російські “хотілки”.
А як ви гадаєте, під час зустрічі з Путіним Сі Цзіньпін вже може почати натякати на те, що диктатору треба йти на певні поступки?
Попередня історія взаємин Сі Цзіньпіна з Путіним свідчить про те, що сторони витанцьовують певний танок. Я не впевнений в щирості їхніх переговорів і в тому, що між ними існує така велика довіра та порозуміння. У Пекіні розуміють, що Росія буде брехати, намагатися повернути будь-яку заяву та поведінку Китаю у свій інтерес, тому Пекін не буде залишати Путіну великого простору для маневру. Ми бачимо, що після переговорів з росіянами зʼявляється досить докладний реліз, щоб не залишати якогось простору для ідеологічних чи інформаційних маніпуляцій – МЗС Китаю доволі чітко розставляє акценти.
Тому в переговорах з Путіним Сі Цзіньпін, очевидно, буде ставити питання про переговорний трек, недопущення ядерних випробувань або взагалі апеляції до ядерного шантажу. Він буде категорично налаштований на неможливості використання різноманітних проксі та їхніх терористичних методів в Афганістані та на територіях, наближених до кордонів з Китаєм (бо це потім відібʼється на самому Китаї).
Китай досить напружено ставиться до будь-яких прямих взаємодій між Іраном та Росією в тому регіоні і вважає, що будь-яке взаємне посилення між Іраном та Росією може загрожувати реалізації Китаєм транспортних коридорів. І питання взаємодії обох країн через Пекін, можливо, теж обговорюватиметься.
Ну і, звичайно, буде обговорюватися енергетичне питання як одне з питань співпраці. Ціна на енергоносії буде знижена, у той же час Китай розраховує втримати релоковані російські компанії. Крім того, Пекін розраховує на збереження і розширення своєї присутності на російських секторах, починаючи від деревообробки і закінчуючи виробництвом нікелю тощо. І для цього потрібні не просто запевнення, а державні гарантії, які б максимально зафіксували присутність Китаю.
Китай буде поступово освоювати Росію і висуватиме нові векселі Путіну на підтвердження.
Які для України зиски від такої позиції Китаю?
Китай залишається складним партнером. Попри те, що Китай декларує необхідність поваги та підтримки територіальної цілісності та суверенітету України, він завжди робить обмовку про те, що варто враховувати ситуацію “на землі” і нерозривність безпекового простору. Тобто щоб Україна враховувала безпекові інтереси Росії і не створювали точок напруги, які безпосередньо будуть шкодити геополітичним інтересам Китаю.
Тому якщо вже і грати з Китаєм, то в якусь гру конструювання нової безпекової парадигми, а також не вступати з ним у переговори, в яких нам можуть нав’язати невигідні зобов’язання. В України є не дуже добра історія взаємин з Китаєм, коли ми щось обіцяли і не робили. Китай це дуже добре пам’ятає – нам цього ніхто не пробачив, хоча це і робили колишні режими, зокрема Януковича і його оточення. Однак очевидно, що у разі вступу у взаємодію з Китаєм, від України вимагатимуть більше таких зобовʼязань. І тут постає питання про те, що ми можемо собі дозволити, які зобов’язання можемо реалізувати, що буде мати негативні стратегічні наслідки, і чи взагалі варто вв’язуватися в цю історію без надійних партнерів з боку Заходу. Поки що ми готові говорити, взаємодіяти, шукати допомогу, просити про якісь невеликі посередницькі кейси, торгувати (Китай є потужним торговим партнером України), але входити у великий переговорний трек поки що передчасно.
А коли це може статися – як багато часу для цього потрібно?
Очікується, що це буде ближче до осені.
Чи може змінитися позиція Китаю найближчим часом. Зокрема, після виборів у США, коли Китай буде розуміти, з ким саме йому говорити в Білому домі?
Так, може. Це залежить від того, чи переможе Трамп, з яким результатом, і чи зможе він сформувати адміністрацію, зокрема безпековий та політичний блок. Якщо його обкладуть партнерами по Республіканській партії та лобістами – це одна історія. Тоді можна буде говорити про deep state, інституціоналізовану Республіканську партію, з якою можна вести діалог. Якщо ж це будуть трампісти з їхньою фобією Китаю та розкручуванням холодної економічної війни та військового протистояння з Китаєм – це інша історія. Очевидно, що від цього також будуть відштовхуватись. На даний момент, то Байден більш вигідний Китаю, ніж Трамп з його непередбачуваністю. Принаймні, з Байденом Сі Цзіньпін вміє розмовляти.
У разі приходу до влади Трампа, Китай може спробувати прискорити переговори по Україні, у тому числі змушуючи Росію до заморозки. Тоді Китай сконцентрується на Тайвані та інших небезпеках, які можуть бути пов’язані з Трампом. Якщо РФ не погодиться, то тоді будуть розтягувати фронт, переговори зайдуть у глухий кут і не отримають продовження в Україні. В той же час може посилитися протистояння на Близькому Сході та початися, наприклад, новий безпековий новий трек з Північною Кореєю. У такому разі США будуть намагатися закривати всі три фронти. При цьому США можуть піти з якогось з цих фронтів (Трамп це передбачає) – наприклад, США можуть відмовитися від підтримки України та Південної Кореї. І саме тому Трамп є непрогнозованим, а відтак і небезпечним для Пекіна.
Інтерв’юер – Анастасія ЗАРЕМБА
Джерело тут
