Чому Україна не отримала повсюдної світової підтримки в конфлікті з кремлем
Журнал The Economist в одному зі своїх номерів детально розглянув світові економіки – від заходу на схід і від півночі на південь – з точки зору підтримки росії в РБ ООН. Автори матеріалу дійшли досить цікавих висновків: підтримка рф посилюється в міру наближення до екватора – країнами, що сповідують не демократичні конституційні права, а є авторитарними формами правління. І чим ближче до аграрного півдня, тим більшою була підтримка.
Нещодавно Mind публікував першу частину матеріалу, що грунтується на основних висновках цього дослідження та зачіпає Латинську Америку, Центральну Азію, Іран і країни Індокитаю. Тепер пропонуємо вашій увазі продовження докладного огляду, присвячене іншим центральноазійським країнам, а також країнам БРІКС та африканському континенту.
Центральна Азія
Як було описано раніше, війна Росії в Україні впливає і на країни Центральної Азії. Частина регіону знаходиться в підконтрольних москві інтеграційних об’єднаннях, таких як ЄврАзЕС та ОДКБ.
Незважаючи на сформований формат співробітництва Росії з державами ЦА, інтегрувати регіональних гравців в ОДКБ і ЄврАзЕС у москви майже не виходить. Недавнє засідання країн – учасниць ОДКБ підтвердило, що спроби «зшивання» москвою кожуха під назвою «ОДКБ» як військовий кийок не такі райдужні для автократичних режимів самих республік, як хотіла б цього путінська влада.
Стратегія Росії у використанні для вирішення військового конфлікту в Україні ресурсів країн – учасниць «п’ятірки» ОДКБ (Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан) індикується більш показною присутністю союзників у обоймі Росії, ніж добровільною участю. У цьому плані найбільш відданими залишаються Білорусь та Вірменія: перша – через економічні причини та зав’язаність економік, друга – через гарантований ковпак безпеки в Арцахському питанні.
Геть не все благополучно в Центральній Азії й з відносинами між сусідніми державами. З регіону останнім часом періодично надходить інформація про перестрілки у прикордонних районах Узбекистану, Киргизстану та Таджикистану, які часом призводили до людських жертв. Це постійно тліючий осередок міжетнічних конфліктів. Центральноазійські країни також живуть в атмосфері постійних побоювань за свою безпеку через загрозу Афганістану, де владу захопили таліби.
На думку низки експертів, зокрема директора Центру досліджень проблем громадянського суспільства В. Кулика, Казахстан не вийде за межі вузького коридору «нейтралітету» у російсько-українській війні. Керівництво країни намагатиметься не робити кроків, які можуть погіршити відносини з Росії, й при цьому «не грати в піддавки» з москвою, щоб не викликати удару з боку Заходу. Китай також стимулює владу Казахстану до «нейтралітету».
Киргизстан не надав Росії «живої сили» для війни. У разі спроби вербування найманців буде вжито заходів щодо локалізації цього. Але є й альтернативна інформація, що в Оші росіяни вербують найманців на війну. Своїх воїнів в Україну Киргизстан не посилає, але активно підігрує Росії в різноманітних ідеологічних ініціативах в ОДКБ.
Туркменістан повністю усунувся від оцінок війни в Україні. Ця тема табуйована. Туркменістан не взяв участь у голосуванні ООН, що засуджує вторгнення росії в Україну, державні ЗМІ не висвітлюють війну, що триває в Україні. Тим часом Ашхабад, на думку спостерігачів, намагається зміцнити свої традиційні зв’язки з росією. Туркменська влада активізувала зусилля щодо збільшення виробництва плодоовочевої продукції, що експортується в Росію.
Узбекистан продемонстрував рівновіддаленість від сторін конфлікту, не підтримуючи і не засуджуючи агресію з боку Росії.
Таджикистан від початку займав «нейтральну позицію», орієнтуючись більше на Пекін. Водночас Таджикистан знаходиться в прямій залежності від російської парасольки безпеки, бо російські військові мають бази на його території і контролюють кордон з Афганістаном, а недавня «антитерористична спецоперація» у Гірничо-Бадахшанському районі, можливо, контекстно оголила «памірську проблему» із субстрату різних ідентичностей, мов, етносів та кланів. Наприклад, більшість памірців – це ісмаїліти (близькі до шиїтів). У той час як решта таджиків – суніти ханафітського мазхабу. Тому таджикомовні дарвазці та ванджці, які сповідують суннізм, не вважають себе памірцями, тоді як таджикомовні горонці-ісмаїліти вважають себе памірцями.
БРІКС (Китай, Індія, Бразилія, ПАР)
Партнерські відносини в БРІКС (альянсу з економік, що найбільш динамічно розвиваються в колись сировинних країнах, а нині «локомотивах» своїх континентів – Китаї, Індії, Бразилії) підтримують багатополярне бачення світового устрою та боротьбу з тероризмом, а також реформування глобальних інститутів, таких як ООН, МВФ та Світовий банк. Країни – учасниці БРІКС відкрито не протиставляють себе прозахідній моделі розвитку, але виступають єдиним фронтом у якості антизахідної моделі розвитку як альтернативні гравці, виходячи з реалій існуючого балансу економічних сил.
Контури трикутника «москва – Пекін – Делі», про який заговорили ще на початку XXI століття, залишають чимало питань, зокрема, про практичне наповнення змістом економічних інтересів країн в умовах жорсткої фінансово-економічної кризи. Блок БРІК відрізняється з інших структур відсутністю окресленої зведенням правил економічної моделі, політичної системи та історичного досвіду і географічною віддаленістю самих країн – учасниць організації.
В умовах світової глобалізації, злиття та поглинання великих світових гравців транснаціональними компаніями спостерігається деяке зміщення акцентів від розвинених країн до тих, хто розвивається, серед яких, крім країн – учасниць БРІКС (Бразилія, росія, Індія, Китай та ПАР), спостерігається ціла група держав, що мають як численне населення, так і виробничий сектор, який динамічно розвивається (Іран, В’єтнам).
Китай та Індія йдуть у потоці своїх зовнішньополітичних інтересів, тому нейтрально-схвальне ставлення до ескалації конфлікту вздовж кордону з Україною обома державами на засіданні РБ ООН пророкували багато міжнародних експертів. Китай не має наміру поступатися США у світовому лідерстві, прагматизуючи свої інтереси як чи не основний гравець у системі противаги однополярному світу.
Індія меншою мірою є симпатизантом Росії як економічний гравець, більшою – виходить зі своїх територіальних стримувань (росія допомагає Індії врівноважити Китай і стратегічно, і у військовому відношенні). Крім того, можна знайти паралелі «історичної пам’яті» колишніх історичних територій, що відкололися від Індії – Пакистану та Бангладеш, що додатково створює напругу та хибну систему безпеки для самої Індії вздовж кордонів (подібно до російської парасольки впливу над Кримом, раніше відданим Україні).
Як сказав ексміністр закордонних справ Індії Шьям Саран, якщо США вирішать піти на стратегічну угоду з Китаєм (G2), посилаючись на росію як більш серйозну загрозу, це стане кошмаром для Індії.
Африка
Традиційно країни Африки залишилися вірними псами СРСР. Зокрема, ПАР, займаючи нішу найбільш демократичної і просунутої на Чорному континенті, продовжує «дружити» з Росією суто з економічних причин (торговельний майданчик Росії – один з провідних у статті експорту з Кейптауна). Нафтогазовий Габон також висловив підтримку Росії під час голосування в РБ ООН.
А основна причина «співпереживання» – майже половина африканських країн (25 з 54) утрималися чи не брали участь у голосуванні ООН про виключення Росії з РБ ООН – сягає вглиб співпраці та військової взаємодопомоги африканським країнам з боку Радянського Союзу.
Історично СРСР підготував у вузах безліч кадрів, сприяв повстанським рухам у боротьбі за права на Чорному континенті, а росія як правоспадкоємиця продовжувала справу підтримки антизахідних сил та містечкових урядів в Еритреї та Південному Судані. А ПВК Вагнера, окрім Сирії, засвітилася в низці африканських країн, підтримуючи уряди ЦАР, Малі, Мозамбіку, а також лідера лівійських повстанців Халіфу Хафтара.
Автор: Олег ФЕСЕНКО
Джерело: Mind
