Використання ядерної зброї перестає бути недосяжним прєдєлом і стає просто межею, коли ми включаємо ядерну війну у розрахунки ходу конвенційної війни і післявоєнного світу.
Ядерний психоз починається задовго до ядерної війни. Є безпосередній ядерний психоз: “спасаймося, як можемо” (з порадами, які можливі для виконання дуже небагатьма людьми, тобто наявних в країні ресурсів точно не вистачить на всіх). Є дзеркальний ядерний психоз: “Припиніть говорити про ядерну війну і сіяти паніку” чи “Дискурс ядерної війни це кремлівська пропаганда” (якщо ми не говоримо про ядерну війну, то її ніби нема, і ми дуже великі і безстрашні патріоти). І це якщо не враховувати заціпеніння від страху перед реальною ядерною небезпекою.
Про ядерну війну говорити потрібно – спокійно і виважено.
Перебуваючи на межі ядерної війни, можна багато чого зрозуміти і навіть публічно обговорити. Ядерна межа це час думати відверто і радикально. Але ми цим майже не користаємося.
Можливість ядерного удару та ядерної війни в Україні
Ми так не отримали відповідь на важливе питання, яке я ставлю багато років: Як Україна може себе захистити від ядерної зброї? Ми вже побачили усі способи уникнути цієї відповіді, включно з походом у НАТО. Тепер під час явної ядерної загрози з боку росії ми робимо вигляд, що не боїмося.
Що означає, що ми не боїмось ядерного бомбардування росії?
Це означає, що ми будемо помирати без страху, а головне без підготовки?
Страх на війні – це дуже потрібна річ. Хто не боїться, довго не живе. Головне – щоб страх не паралізував волю дій.
Замість холоднокровного моделювання та програмування дій для суспільства на випадок ядерної війни, у нас лише лунають запевнення, що ми не боїмося. Краще не боятися ядерного удару в бомбосховищах чи, взагалі, в евакуації. Насправді ми всі, і влада також, дуже боїмось ядерної війни, бо ми не говоримо про це. Ядерного удару потрібно боятися, про нього потрібно говорити, до нього потрібно готуватися.
В цьому сенсі сама по собі ядерна катастрофа на АЕС чи локальний ядерний удар для України не є катастрофічними. Українці пережили катастрофу на Чорнобильській АЕС. З усіх народів світу ми найкраще готові до нових аварій на АЕС чи навіть до локального ядерного удару. Але нам потрібно на цей раз не допустити тих помилок, які були у 1986 році.
За деякими оцінками, катастрофа на Чорнобильській АЕС – це 500 атомних бомб, які США скинули на Хіросіму і Нагасакі. Ну буде у нас ще одна зона відчуження чи декілька. Ми як народ – виживемо.
В цьому сенсі потрібне моделювання ситуацій ядерної загрози зі сценаріями запобігання, протидії та пристосування. Розробка стратегій короткострокових, середньострокових та довгострокових дій публічної влади, різних структур життєзабезпечення, волонтерів, соціальних груп. Завбачлива підготовка, правдиве інформування, швидка реакція – тобто потрібно врахувати досвід Чорнобиля.
Чи забезпечені міста України захистом на випадок ядерної війни? Як довго населення міста зможе жити в бомбосховищах? Що буде потім, як ресурси в бомбосховищах закінчаться? Як змінюється конвенційна війна після ядерного удару чи ядерної війни?
Тотальна війна, яка може прямо і безпосередньо приводити до ядерної війни, є межею партнерства і союзництва. Ми звичайно хочемо сподіватися на краще, але потрібно бути реалістами.
Інакше кажучи, чи може Україна сподіватися, що якщо партнери дали їй зброю захисту і деяку зброю нападу у війні з росією, то так само їй дадуть ядерну зброю чи хоча б завдадуть ядерного удару у відповідь на ядерний удар росії?
Зовсім ні. Дружба і союзництво мають межу. І ця межа – тотальна війна, яка може перейти в ядерну.
Молитися, щоб наші союзники нас оборонили, – це сьогодні уся наша стратегія щодо ядерної війни. Ну хай Бог помагає, бо більше ні на кого сподівання нема.
Чи можна уникнути ядерного удару росії?
Ми теж можемо підняти ставки у війні. Наприклад, ми можемо оголосити мобілізацію в 5-10 мільйонів комбатантів, включаючи студентів, жінок та пенсіонерів. Але за будь-якого нашого підняття ставок, небезпека ядерного удару росії залишається.
Якщо проаналізувати статті-поради про те, як спастися під час ядерного удару, то можна побачити, що вони написані з точки зору спасіння окремої людини та її сім’ї. Поради щодо ядерної війни дуже егоїстичні – тобто саме такі, який світ настане. Але поради щодо ядерної війни нічого не кажуть про стан суспільства після ядерної війни.
Під час і одразу після ядерного удару світ і суспільство радикальним чином зміниться – усіх ресурсів буде обмаль, а люди будуть у дезорієнтації, відчаї, агресії. Егоїзм, зазвичай обмежений толерантністю мирного часу, буде основою виживання після ядерного удару.
Якщо ядерний удар буде локальний, можна сподіватися, що звичайна війна продовжиться. Але ядерна війна, хоча б між США та росією, означає також кінець війни росії з Україною і настання післякатастрофічного світу.
Світ після ядерної війни
Від ядерного удару чи навіть від ядерної війни, якщо постаратися, можна спастися. Але неможливо спастися від посткатастрофічого світу, якщо така війна станеться.
Ані політики, ані аналітики в принципі не можуть нічого сказати про посткатастрофічий світ, тому що це за межами їх компетенцій. Лідерами посткатастрофічого світу будуть люди з добре розвиненою уявою та сильною волею. Самої сильної волі чи лише самої розвиненої уяви тут недостатньо. Більшість політиків та експертів, знані до ядерної війни, перестануть бути цікавими.
Абсолютна більшість людей не може прогнозувати світ після ядерної війни, бо це дуже радикальні зміни, до яких ці люди нездатні, що зрештою і приводить їх до ядерної війни в ситуації, яка вимагає саме радикальних змін.
В моїй роботі “Деякі аспекти граничного мислення” було показано, що захист від ядерної загрози має винятково індивідуальний і нетранзитивний характер. Це стосувалося країн з ядерною зброєю і без неї. Але це також стосується і розколотого суспільства посткатастрофічного світу. Це буде дуже жорстокий світ, де кожен сам за себе і де прояви гуманізму та благородства будуть поодинокі.
Причому найбільш жорстокими будуть саме люди з якою-небудь ідеологічною акцентуацією. Їх жорстокість буде підкріплюватися тим, що вони будуть вважати винуватими усіх, хто не пристав і не пристає не їх ідеологічну акцентуацію. Тому в посткатастрофічному світі довіряти найбільше можна людям незаангажованим якою-небудь ідеологією, просто людяним, добрим і водночас вольовим.
Апокаліпсис буквально означає розкриття чи відкриття прихованого. В біблійному сенсі – розкриття божественного прихованого есхатологічного смислу. В людському сенсі апокаліпсис – розкриття людського прихованого есхатологічного смислу. Цей людський прихований смисл можливого ядерного Апокаліпсису дуже простий: створіть спільно-договірне Вселюдство або помріть у тотальній ядерній війні.
Зрештою когітусна модель нинішнього світу доволі проста за прєдєльними орієнтаціями: обособлення – вибір на користь домінування чи договору – реалізація домінування чи договору – знеособлення в домінаті (підпорядкування єдиному порядку, будь то цифровий фашизм чи ліберально-демократичний інституційний контроль) або спільно-договірне знеособлення Вселюдства чи Сингулярності (в двері ввійдуть безіменні).
Війна – це екзистенційний спосіб транзистентних змін. Ядерна війна дозволяє досягнути транзистенції з нуля, якщо десь збережеться мислення і соціальна свобода. Але таке уявлення надто радикальне чи навіть одіозне для більшості обивателів. І розвивати його тут не на часі, невмісно і недоречно.
В довселюдяному чи досингулярному світі ядерна війна небезпечна тим, що може не дати людству другого шансу. Тому посткатастрофічий світ не буде власне постапокаліпсисом. Скоріше за все, це буде світ під назвою “Людство-2, версія скорочена і спрощена”.
Причому зараз ворогами Вселюдства однаково виступають: і західні ліберал-демократи, і китайські комуно-капіталісти, і ісламські фундаменталісти, і російські імперіалісти, і націоналісти, зокрема і українські. А ще ворогами Вселюдства є: антиглобалісти, BLM, феміністки і решта всіляких терористів за групову справедливість за якою-небудь ознакою. Ситуація дійшла до критичної межі: вони приречені вияснити, хто буде домінувати в світі, замість того, щоб домовитися. БО ВОНИ НЕ МОЖУТЬ ДОМОВИТИСЯ.
Як можна уявити світ після ядерної війни?
Перехідний період до такого світу буде дуже жорстоким.
Посткатастрофічий психоз – психічний стан смислової та поведінкової неадекватності на фоні дуже радикальних цивілізаційних змін, коли усі звинувачують усіх, усі мстяться усім, а решта – в депресії і в ступорі. Зокрема росіяни та українці потерпатимуть найбільше – бо нас звинувачуватимуть у ядерній війні.
Після ядерної війни росії проти України, якщо вона призведе до глобальної ядерної війни, росіян будуть повсюдно знищувати як головних винуватців ядерного апокаліпсису. Росіяни почнуть приховувати свою ідентичність, щоб вижити.
Але і українців так само будуть ненавидіти повсюдно у світі: бо були слабкими і швидко не перемогли, бо спровокували Захід на допомогу у війні, бо змусили росію застосувати ядерну зброю, бо стали причиною ядерної відповіді Заходу на ядерну атаку росії і т.д. Зрештою, бути українцем у світі після ядерної війни буде дуже важко. Хоча, можливо, це буде легше, ніж бути росіянином.
Дзеркальний російсько-український ресентимент переживе ядерну війну і може бути знищений лише жорсткими засобами. Тобто смертельні сутички українців та росіян повсюдно у посткатастрофічному світі будуть припинятися фізичним знищенням обох сторін конфлікту. Отже після ядерної війни виживуть лише угодоздатні українці та росіяни.
Держави у посткатастрофічному світі більше не будуть мати того впливу, який вони мають сьогодні. Новими центрами організації посткатастрофічного світу стануть корпорації та іноваційні (неінноваційні) мікро-групи. Замість націй у посткатастрофічному світі постануть програмно-проектні ойкумени, договірні політії. Нові концепти гуманітарного перетворення змість прогресу та розвитку будуть включати партнерство з природою, рівноправність екзистенцій (природно-соціальної, віртуальної, роботичної, космічної і т.д.), договірна своєрідність транзистенції.
Посткатастрофічий світ – це світ, який зазнав обнулення. Можливо це і є мета росії
– обнулити весь світ, щоб спробувати все спочатку, бо росія зараз зайшла у безвихідь. Росія би негайно розпочала світову ядерну війну, якби її еліта мала масштабні смисли і перспективи подальшого перетворення. Але обнулення не допоможе росії – свобода або живе в людях, або не живе. Свобода не буває похідною зі стану рівності з іншими чи, навпаки, нерівності з іншими, тому ядерне обнулення нічого в росії не змінить.
А чи зміниться Україна після ядерної війни?
Дещо про Україну щодо ядерної війни, яка може не відбутися
Зараз є лише три цивілізації, які можуть пережити ядерний апокаліпсис: західна (сильна позитивна мотивація до життя, найбільша територія, найбільше ресурсів); китайська (сильна мотивація до життя, велика діаспора та велике населення), індійська (сильна мотивація до життя, велике населення), якщо не брати до уваги можливість ядерного конфлікту Індія-Пакистан. Російська, ісламська та умовна африканська цивілізації мають низьку мотивацію до життя та невміння використовувати ресурси для спільного блага.
Нації у посткатастрофічному світі не виживуть – виживуть лише цивілізації. Культурно-мовної спорідненості замало, щоб вижити на межі повної загибелі. Тут потрібні неекзистенційні мотивації з трансцендентними орієнтаціями та масштабними транзистентними перспективами, принципові стратегії перетворення, а також – мислення, воля та вольності.
Якщо українство на собі це розташує, то виживе, але не в мові і не в культурі. Українська мова буде з часом витіснена на користь англійської. Українська культура буде розчинена в західній культурі.
Україна, яка почала інтеграцію у Західну цивілізацію, неспроможна до самостійного цивілізаційного стратегування, приречена стати жертвою на вівтарі нового посткатастрофічого світу.
Саме через відсутність стратегування та через фіксацію на спрощених моделях націоналізму та інтеграції-підпорядкування Західній цивілізації ризики України в ядерній війні дуже великі. Ми не бажаємо виходити на рівень складних смислів, трансцендентних мотивацій і транзистентних перспектив. Ми залишаємось в рамках культурної антропології і навіть не намагаємося доторкнутись до орієнтацій цивілізаційної антропології.
Українці зараз вже розсіяні по світу під час війни. Після ядерної війни українці майже повністю будуть розсіяні по світу. Але не це навіть так небезпечно, як їх розкол: на тих, хто може позбутися націоналістичного ресентименту, і на тих, хто не може це зробити.
Саме ресентимент для України більш страшний, ніж війна, більш страшний, ніж навіть ядерна війна, бо він не просто нівечить душі сучасників, а розташовується на душах наступних поколінь.
Українці добре вміють пристосовуватися, але не здатні на самоперетворення. Українці хитрі, але не мудрі. Українці дотепні, але не дуже винахідливі. Українці добре вміють розуміти та відчувати, але майже не здатні до мислення та уяви. Україні здатні проявляти волю, але не вольності.
Зрештою найбільш неприємна правда для українців полягає у тому, що вони дуже схожі на росіян, дуже хочуть від них відрізнятися і ніяк не можуть цього зробити вже сотні років. Мудрість полягає у тому, що не треба відрізнятися від когось, не треба бути самим собою, треба постійно змінюватися.
Вибір українців сьогодні: гідне життя поза архаїчною національною ідентичністю і поза державою або гідна смерть всередині такої ідентичності і такої держави.
Щоб оцінити цей вибір, потрібно дати відповідь на просте запитання: чи варто захищати радіоактивну територію, основою життєдіяльності якої є сільське господарство?
Похідне з нього запитання: навіщо світу радіоактивна сільськогосподарська країна?
На зустрічне запитання одразу дам відповідь. Росія може зробити з України пустку, санітарний кордон, і це її влаштує. Але чи готові ми до цього?
Ядерна війна в принципі не дозволяє уникати стратегування, так само, як ми це робили щодо війни конвенційними засобами. Хто не стратегує, в ядерній війні помирає перший.
Якщо ми збираємося вижити після ядерної війн, то ми маємо стати несільськогосподарською країною.
Отже наступне запитання: якщо Україна не сільськогосподарська країна, то яка?
Уявіть собі, що не лише ядерна війна не відбудеться, але навіть ядерного удару росії по Україні не буде.
Чи зможемо ми використати досвід обдумування власних смислів та перспектив сьогодні – у період безпосередньої ядерної загрози?
Чи будемо ми наступати на ті самі олігархічно-корупційно-націоналістичні граблі, на які наступали до війни?
У мене ще багато питань, але давайте спочатку виживемо і переможемо.
