Королівський інститут міжнародних відносин або Chatham House опублікував дослідження, в якому детально описується, як “система” розширює свої сфери впливу та як загалом функціонує ложе пов’язаних між собою підприємців, політиків та олігархів.
У аналізі зазначається, що в Україні та за її межами не існує жодного дослідження як система підтримує владу. Поки більшість з них присвячені конкретним особам та їхньому бізнесу, а не системі в цілому. Досліджувати діючі зв’язки між приватними фігурами й державним апаратом складно, адже здебільшого вони добре приховані.
Потужність системи відображається на концентрації економічних активів. За даними 2015 року, політично заангажовані підприємства, які насправді складають менше 1% компаній в Україні, володіли понад 25% всіх активів.
Автори зазначають, що система має чотири основні стовпи, які забезпечують їй значну стабільність:
– Глибоке проникнення в урядові процеси прийняття рішень через вищих посадових осіб;
– Вплив на законодавчий процес, в тому числі через грошову підтримку народних депутатів;
– Вплив на судову систему та правоохоронні органи шляхом призначення лояльних осіб та корупції;
– Контроль ЗМІ для формування громадської думки на користь системи, в тому числі шляхом нападів на тих, хто стає на її шляху.
Аналітики вказували на вплив основних ФГП (промислово-фінансових груп) в парламенті зразка 2019 року. Зокрема йдеться про підтримку Ігоря Коломойського депутатами, прихильними до Ріната Ахметова та Дмитра Фірташа. Також зазначається, що діючий прем’єр міністр Денис Шмигаль займав керівну посаду в енергетичній компанії Ахметова “ДТЕК”, а Ольга Буславець, виконуюча обов’язки міністра енергетики з квітня по листопад 2020 року, пов’язана з вугільною промисловістю в Донецьку, яку контролює Ахметов.
Значимість деяких фігур зменшилась через внутрішні та зовнішні санкції, однак проблема в тому, що система не діє централізовано в Києві. По всій країні ті самі принципи діяльності повторюються на регіональному рівні на користь потужних місцевих еліт та їх спільників у регіональних урядах та радах. Це підриває авторитет центральних відомств, як приклад – відмова вводити карантин в деяких містах під час кризового моменту пандемії.
Українська політика є конкуренцією грошей, а не ідей, йдеться в дослідженні. Це легко помітити під час виборчих процесів. Конкуренція відбувається лише між заможними кандидатами. За даними української неурядової організації “Центр демократії та верховенства закону”, три кандидати на виборах 2019 року, які отримали найбільший рейтинг, витратили від 5 до 21 мільйонів доларів, переважно на телевізійну рекламу.
Для порівняння, у Польщі, де ВВП на душу населення майже у чотири рази вищий, витрати всіх кандидатів 2015 року разом склали близько 4,8 мільйонів доларів. Однак, за наполяганнями МВФ на введенні конкретних антикорупційних реформ, з’явилась загроза безповоротно змінити статус-кво на шкоду системі, пишуть автори дослідження.
Вплив системи поширюється на різні сектори, зокрема банківський, енергетичний, транспортний та охорону здоров’я.
ПриватБанк є наочним прикладом залишкового опору реформам. Після націоналізації, колишні власники розпочали оскаржувати рішення, що автори називають “безпрецедентною юридичною кампанією”. Відставка Якова Смолія також є прямим свідченням систематичного політичного тиску’. Колишній голова Нацбанку запевняв, що Адміністрація Президента хоче замінити керівництво НБУ підконтрольними їй людьми.
Енергетичні компанії складають основу бізнес-імперій багатьох найбагатших осіб країни.Таким чином їхня співпраця з державним апаратом також присутня, враховуючи вплив того ж Ахметова на парламент. Основні ФПГ мали потужний вплив на енергетичну галузь з часів президентства Кучми.
Незаконні арбітражні схеми, що використовують різницю між субсидованими цінами на газ для домогосподарств та ринковими цінами для промисловості були джерелом збагачення для великих верств панівного класу. Така практика не лише погіршила стан вітчизняного ринку газу, а й мала глибокі наслідки для національної безпеки, створюючи небезпечну залежність від російського газу.
В аналізі згадують огляд Секретаріату Енергетичного співтовариства результатів діяльності НКРЕ у 2018 році, відзначаючи, що його члени перебували “під тиском певних політичних та ділових груп, які фактично впливають на результат рішень”.
Основна проблема, яка послаблює можливість для незалежного регулювання є брак знань та відсутність кваліфікованих кадрів, які можуть протистояти інтересам бізнесу. У звіті зазначають, що це особливо видно в Міністерстві енергетики та охорони навколишнього природного середовища та в Комітеті парламенту з питань енергетики та житлово-комунальних послуг.
Транспортний сектор значною мірою перебуває у державній власності, але є яскравим прикладом того, як інтереси основних ФПГ можуть спотворити його функціонування у власних цілях. У дослідженні називають суму прямих збитків для сектору від схем, що керуються цими групами – приблизно 5 млрд. доларів на рік. Виняток “Міжнародні авіалінії України” (МАУ) – приватна компанія, що належить офшорним структурам, пов’язаним з Ігорем Коломойським.
Ціноутворення у транспортній системі також контролюється ФПГ, бо для багатьох це ключова складова забезпечення безпроблемного транспортування з власних виробництв. Це особливо видно у випадку із залізницями. Найдешевшим та найефективнішим способом транспортування сипучих товарів, таких як вугілля, залізна руда, сталь, кукурудза, пшениця та соняшникова олія, є залізниця.
Однак стратегія ПФГ щодо зниження витрат на залізницю привела її до жалюгідного стану. Згідно з аналізом, основними бенефіціарами тарифів у залізниці є СКМ (належить Рінату Ахметову) та Ferrexpo (належить Костянтину Жеваго).
Морський транспорт та порти також життєво важливі для цих груп для експорту металів та зерна, а також імпорту вугілля та нафтопродуктів.В аналізі зазначається, що ФПГ впливають на портові операції через правоохоронні органи, депутатів та топ-менеджмент. Ознакою останнього є те, що у 2018 році 11 з 13 керівників морських портів «виконували обов’язки», а не були постійними призначенцями.
Власники медичних компаній часто є значними донорами політичних партій і мають своїх представників у комітетах щодо громадського здоров’я в парламенті. Парламентський комітет з питань охорони здоров’я містив декількох осіб, які працювали у фармацевтичних компаніях. Гліб Загорій, власник однієї з найбільших таких компаній, “Дарниця”, був депутатом від партії Порошенка.
Практики закупівель в Україні під час пандемії COVID-19 вказують на зусилля в обхід системи електронних аукціонів Prozorro купувати захисні засоби для медперсоналу. Це призвело до того, що держава платила більш ніж удвічі більше за товар однакової якості, ніж інші країни.
Аграрний сектор страждає від “корпоративного рейдерства”, великі компанії мають своїх охоронців але часто тісно співпрацюють з місцевими правоохоронними органами, щоб захистити свої активи, а в деяких випадках і збільшити свої земельні володіння, використовуючи різні тактики, щоб вивести інших фермерів з бізнесу.
У дослідженні згадують як приклад Віталія Хомутинніка, акціонера групи компаній Kernel і колишній голова комітету ВР з питань податкової та митної політики. У 2018 році він просунув законодавство про ПДВ на користь Kernel та інших компаній-експортерів олійної продукції.
Наразі за оцінками аналізу існує від 1 до 4 мільйонів незареєстрованих малих фермерських господарств, які обробляють близько третини, або навіть половину рілля країни (до 20 млн. га). Вони не мають доступу до державних субсидій.
Ключову роль для системи відіграє й медіа, що працює через державний апарат, таким чином створюючи привабливий портрет себе чи своєї політичної сили для виборців. Чотири медіагрупи володіють 15 найпопулярнішими загальнонаціональними телеканалами та іншими джерелами інформації, що користуються найбільшою популярністю.
Усі вони належать представникам ФПГ. Для розуміння масштабів, у дослідженні зазначають, що ці медіагрупи разом охоплюють понад 75% телевізійної аудиторії в Україні. За останні 10 років власники цих груп залишились незмінними (це StarLight Media, Media Group Ukraine, 1+1 Media, Inter Media Group).
Через тиск та недофінансування не відбувається розвитку суспільного мовника. У деяких регіональних центрах дочірні компанії найбільших ФПГ або місцеві бізнес-групи мають частку в ЗМІ та здійснюють вплив так само, як це відбувається на національному рівні.
Джерело: Тиждень
