Що сьогодні стало з народами Європи? Те, що ми не можемо не бачити сьогодні, – це видовище того, як вони забувають мову, якою колись спілкувалися.
Шляхи цієї втрати в кожного народу різні: англосакси вже пройшли весь шлях до суто інструментальної та об’єктивуючої мови – базової англійської, якою можна лише обмінюватися повідомленнями, які дедалі більше нагадують алгоритми, – і німці, схоже, йдуть тим самим шляхом; французи, незважаючи на культ національної мови, а можливо, й завдяки їй, загубилися у майже нормативних відносинах між мовцем та граматикою; італійці, хитро облаштовані в двомовності, що була їхнім багатством, яка повсюдно перетворюється на недолугий жаргон.
І якщо євреї є або принаймні були частиною європейської культури, корисно пригадати слова Шолема перед обличчям секуляризації сіонізмом священної мови на національну: «Ми живемо всередині своєї мови, подібні до, здебільшого, сліпих, що йдуть над прірвою… Ця мова вагітна катастрофою… чи можемо ми бути впевнені в тому, що релігійна міць цієї мови не обернеться коли-небудь з усією люттю проти тих, хто нею говорить?»
В решті, відбулася втрата поетичного ставлення до мови і заміна його інструментальними відносинами, коли той, хто вважає, що використовує мову, насправді нічого не знає про її використання. А оскільки мова – це сама форма антропогенезу, становлення людини як живого homo, саме людяність людини опиняється сьогодні під загрозою.
Важливим тут, однак, є те, що що більше народ втрачає себе у своїй мові, яка стає для нього чужою або надто знайомою, то менше він здатен мислити цією мовою. Ось чому ми бачимо, як влада європейських народів сьогодні, ставши нездатною мислити, опиняється у владі брехні, з якою не в змозі впоратися. Брехня, про яку брехун не підозрює, насправді є просто нездатністю мислити, нездатністю хоча б на мить перервати суто інструментальні стосунки з власним словом. І якщо люди своєю мовою більше не можуть думати, не варто дивуватися, якщо вони відчують себе зобов’язаними передати своє мислення штучному інтелекту.
Зрозуміло, така втрата народами своєї мови, яка була домівкою, в якій вони жили, має насамперед політичне значення. Європа не вибереться з глухого кута, в який вона сама себе загнала, якщо спершу не відкриє наново поетичні та мисленнєві стосунки зі своїм словом. Тільки такою ціною стане можливою європейська політика, якої сьогодні не існує.
переклад ПолітКома
