Чим довше я спостерігаю за “сервісом” нашої податкової служби, тим більше схиляюся до думки, що податкова такі повинна бути без податківців. Маю на увазі, що податкова система в її сучасному вигляді має залишитися у минулому, а на її місце має прийти непомітний ненасильницький органічний механізм фінансування функцій держави. І я вам зараз його запропоную.
Я не даремно написав слово “органічний”, це означає справедливий, тобто такий, який ми сприймаємо, як належне, без обурення. І навпаки, коли чиновник вимагає від нас якусь довідку, декларацію чи звіт, це нас обурює. Ми не розуміємо, чому ми маємо звітувати перед нашим найманим працівником?
Коли одна людина звітує перед іншою? Природний обов’язок звітувати зʼявляється тоді, коли людина добровільно взяла на себе обов’язок. Наприклад, людині надали грошевий кредит або кредит довіри, наділили повноваженнями для виконання функцій, і людина сама на себе добровільно цей обовʼязок наклала. Обов’язок з’являється у найманого працівника, коли він добровільно взяв на себе обов’язок виконувати роботу за гроші того, хто наймає.
Органічно сприймається обовʼязок президента та депутатів звітувати перед виборцями, а призначених парламентом та президентом осіб – звітувати перед парламентом та президентом. Нічого з цього в нашій “демократичній” державі не відбувається, проте існує звітність громадян перед чиновниками. При чому більшістю чиновників це сприймається як норма.
Громадян зобов’язують ставати на реєстрацію, приносити довідки, подавати декларації, предʼявляти документи. Як правило, такі порядки розробляють чиновники, а затверджує парламент, хоча за логікою, депутати повинні представляти інтереси народу, повинні протистояти чиновникам, які безпідставно ускладнюють життя громадянам вимогами постійно звітувати, що порушує базову природну логіку – звітує той, хто взяв на себе обовʼязок.
Наприклад. Людина живе на своєї землі, вирощує картоплю, продає цю картоплю сусідам. Кому і за що вона повинна звітувати? При тому вона сплачує за землю, як за спільний ресурс, і це не викликає обурення – спільне є спільне. За користування спільним потрібно платити.
Коли три людини об’єдналися в підприємство для обробки 100 гектарів землі – кому і за що вони повинні звітувати? Є користування землею, водою, є плата за ці ресурси. Громада може проконтролювати, що саме вирощується на землі, всілякі там виснаження, забруднення, засолення, заболочення, ерозію, вивітрювання та інше тому, що земля це суспільний ресурс. І тут звітність природна. Але – чи повинні фермери звітувати за продажі? Здають зерно на елеватор чи переробне підприємство, отримують гроші… за що та перед ким їм звітувати?
І та людина, яка створила переробне підприємство, сплачує за землю, за електрику, за газ, за воду, за користування дорогами та залізницею, за банківську грошову інфраструктуру, тобто за суспільні ресурси, та сплачує зарплатню найманим працівникам – кому і за що вона повинна звітувати?
Якщо підприємство взяло кредит – воно повинно звітувати перед банком, якщо залучило інвестиції – звітує перед інвестором, тобто перед тими, перед ким взяло на себе обовʼязок. А який обовʼязок брала на себе людина перед чиновником? Перед організацією, створеною чиновниками? Ви скажете, що звітність потрібна для нарахування податків?
А кому і за що громадяни України повинні сплачувати податки. Це ж від слова пОдаті? Кому і за що громадяни повинні сплачувати пОдаті, та ще і звітувати про правильність нарахування та сплати пОдатей? Це порушення базовою логіки – звітує той, хто взяв на себе обовʼязок. А той, хто на себе жодних обовʼязків не брав, сплачує за ресурси, за користування спільним, і не перед ким не звітує.
Існування у сучасному цифровому суспільстві організацій, які збирають пОдаті або звіти з громадян неприпустимо. Ми всі сплачуємо за користування ресурсами, і цього має бути достатньо для утримання спільних інституцій. Інших платежів в спільну скарбницю бути не повинно. Розмір платежів за ресурси повинен бути достатнім для фінансування державних інституцій, які здійснюють захист прав громадян. Це армія, поліція, суди, системи освіти та охорони здоровʼя, соціальний захист, виплата державних пенсій, законодавча діяльність та дипломатія. Частина цих функцій може здійснюватися приватними особами.
Уявіть скільки людей залучені до створення, подачі та приймання звітності. В країні працюють понад 100 тис підприємств платників ПДВ. Це більше ніж 200 тис юристів та бухгалтерів, які займаються непродуктивною діяльністю. Мільйон ФОПів витрачає час на формування звітності, а коли до влади приходять податкові консультанти, автори стратегій доходів та тотальної фіскалізації – і ФОПи вимушені теж звертатися до бухгалтерів, спрощена система перетворюється на загальну.
До 200 тисяч найманих бухгалтерів та юристів, зайнятих спілкуванням з чиновниками, додаються самі працівники державних служб – 55 тисяч інспекторів, 26 тисяч податківців, 10 тисяч митників і близько 20 тисяч силовиків з економічних підрозділів. Разом більш ніж 300 000 освічених, підприємливих українців займаються діяльністю, яка не створює суспільне благо, в якій немає економічного чи правового сенсу. А головне, порушується базовий принцип – звітує той, хто взяв на себе обовʼязок. Підприємці до цієї категорії не відносяться. І вчитель, який після роботи працює репетитором, обовʼязків перед чиновником на себе не брав. І селянин, який вирощує картоплю та продає її, обовʼязків перед чиновником на себе не брав.
Звідки ж взялися усі ці податки – на прибуток, на додану вартість, на доходи? Звідки взялися усі ці податкові системи? Відповідь парадоксальна, але логічна – економічні визначення давали економісти, а брали їх за базу оподаткування політики. Економісти дали визначення праці, прибутку, доданій вартості, а політики кожне таке визначення зробили базою оподаткування, не зовсім розуміючи, що сам податок вбиває базу.
Політики часто говорять про важливість створення доданої вартості, але встановлюють податок на додану вартість. Говорять про важливість створення робочих місць, але встановлюють непідйомні податки на працю. Говорять про важливість розвитку мікробізнесу, але нав’язають йому звітність та касові апарати.
В нашому інфопросторі часто звучить питання – що Україна може дати світу? Ми можемо дати світу зразок природних відносин – звітує лише той, хто взяв на себе обовʼязок, сплачує лише той, хто користується спільним. Як Естонія продемонструвала Європі інноваційне рішення “податок на виведений капітал” та злетіла на перше місце серед країн ОЕСР у рейтингу конкурентоспроможності податкових систем, так і Україна може зробити наступний крок – перейти від практики наповнення бюджету через оподаткування до практики наповнення бюджету через плату за спільні ресурси.
Ну що, перейдемо до найцікавішого – порахуємо?
Візьмемо бюджет 2024 року, заплановані надходження становлять 1,57 трлн грн. Подивімося, як можна зібрати таку суму, використовуючи виключно плату за ресурси.
Перелічимо ресурси та приблизні суми! Плата за
користування грошовою інфраструктурою 1,4;
користування системою депсертифікатів 0,036 трлн;
користування землею 0,12 трлн;
користування надрами 0,05 трлн;
користування лісом…;
користування водою 0,12 трлн;
користування дорогами 0,01 трлн;
користування залізницею 0,01 трлн;
користування частотами …;
користування повітряним простором …
інші.
Наприклад, населення України 30 млн, кожна людина використовує в середньому 40 тисяч літрів на рік. Разом усі українці споживають 1,2 трлн літрів. Це становить 10% від споживання промисловості та сільського господарства. Разом фізичні та юридичні особи використовують 12 трлн літрів. Зараз плата за воду становить приблизно 5 копійок за літр. Лише 1 копійка за літр дасть надходження до бюджету 120 млрд грн. І як бонус, буде встановлено контроль за водними ресурсами країни.
Площа України 60 млн гектарів землі. Плата 2000 грн за га дасть 120 млрд грн. В населених пунктах плата за га становить десятки тисяч грн. Памʼятаємо, що лісами України розпоряджається ДП «Ліси України», а це майже 10 млн га лісу. 35 млн кубів – це природний приріст. Навіть якщо порахувати по 1000 грн за куб, це 35 млрд грн, це при тому, що ДП зовсім не сплачує за землю. Для нашого розрахунку візьмемо суму 120 млрд грн надходжень.
Плата за ренту в Україні складає приблизно 50 млрд грн, ця сума виглядає сумнівною. Якщо надра України оцінюються в десятки трильйонів доларів, чому ж видобуток корисних копалин приносить так мало грошей? Але це тема для окремого допису.
Усі платежі балансує платіж за користування банківською грошовою інфраструктурою – це платіж з транзакції в банківській системі. Система електронних платежів демонструє, що за 2023 рік сума усіх транзакцій становила 206 трлн грн, з яких приблизно 56 трлн це стандартні платежі між громадянами, бізнесом, банками, бюджетними установами. Ставка платежу на 2024 рік за результатами 2023 року має бути встановлена на рівні 2,5% з транзакції. Це дасть надходження 1,4 трлн грн.
Решта 160 трлн платежів в системі електронних платежів це міжбанківські операції, дохідність яких може складати тисячні відсотка за операцію, тому платіж з транзакції для них не застосовується. Для міжбанку та операцій з депозитними сертифікатами доцільно ввести платіж за користування грошовою інфраструктурою в розмірі 50% від дохідності операції. У 2023 році у депсертифікатах перебувало у середньому 430 млрд грн зі ставкою 17%, половина це 8,5% що дає надходження до бюджету 36 млрд грн.
Так можна порахувати надходження від користування усіма суспільними ресурсами. Як бачимо, невеличкі платежі за кожний ресурс здатні зібрати бюджет: який зараз збирається шляхом використання непродуктивного труда 300 тисяч людей (!!!)
Окрема розмова – розподіл видатків між центром і місцевими бюджетами. Економічна активність громад буде фіксуватися платежами за використання ресурсів, почнеться конкуренція між громадами.
В такій автоматизованій системі зникають перевірки, насильство та корупція. Кожна людина знає, скільки вона сплатила до бюджету. Кожна людина чи підприємство може встановити для себе замість 2,5% підвищену ставку з транзакції – наприклад 5, 7 чи 10 відсотків та спрямовувати ці гроші на ту функцію держави, яку вона вважає недофінансованою. Або дати банку інструкцію перераховувати додатковий 1% на рахунок благодійного фонду, громадської організації чи політичної партії.
Таку країну можна бути назвати вільною, раціональною, країною, яка належить народові, а не чиновнику. В якій чиновник та депутат звітують громадянину, а громадянин не звітує не перед ким. Як думаєте, що скажуть платники податків країн Євросоюзу, коли побачать живий приклад життя без податків? Яким буде місце України у рейтингу економічної свободи?
Автор: Павло Себастьянович
Джерело тут
