Весна – пора активностей: аграрка, ремонти, підготовка таборів та фестивальних просторів. Стратегування засипає – прокидається операційка. А в когось ця операційка не засипає ніколи.
– У нас зараз в планах наступний етап утеплення просторів. А мені це не цікаво. – каже Андрій з Теплої гори.
Базова інфраструктура вже наче є. Фестивалі, кемпінги, волонтерство, здача простору в оренду – це все вже було. Я хочу робити реальний імпакт – те що впливатиме на суспільство, робити тренди, якось глобально. Я не хочу втонути в цій операційці. Щороку одне і теж. Згадую минулий сезон і розумію що ми ще від нього не оклигали. Команда виснажена, а вже новий і все те ж саме.
Куди рухатись далі! Я хочу творити історію.
Ми рухаємось від кризи до кризи
У 2018 році я зайшов в одну із криз розвитку наших поселень.
– Ми все вже зробили! Кедрів насадили, екобудівництво, пермакультура, хороводи, діти сім’ї. За 10 років вже по кілька разів хтось сім’ю завів. Заснував і розвалив кілька поселень. Куди далі.
– А в Європі ви були?
– Ні, а що там?
– Там ваші батьки. Ті хто це все придумав. Може варто нарешті познайомитись…
І ми познайомились. Вектор був дуже простий:
1. Створити власну мережу.
2. Інтегруватись у світову спільноту екопоселень.
Отакий простий наче план – він що цікаво наче непогано спрацював. Тепер новий етап. І як на мене він знову рухається всередину, а не на зовні.
Кадровий голод
Я спостерігаю на якість людей, які приходять в поселення і тенденції приблизно такі:
З міст ідуть люди, переважно жінки, як правило нересурсні, без роботи грошей, виснажені, травмовані, без знань і ініціативності. Втікають в села, на відновлення, в тишу і спокій. А інколи просто подалі від людей, новин та сирен.
Є звісно й толкові дауншифтери, ресурсні та енергійні, але ці шукають собі свою землю і втілюють свої проекти.
Хто ж у поселеннях хоче втілювати Проекти впираються в іншу делему – немає відчуття тенденцій, їх опису, подачі, фандрейзингу написання грантових заявок, культури стратегування, менеджменту та звітності.
Зелений туризм, ретріт центри, ремонти, будівництво, крафтове виробництво – тут фантазія і вичерпується.
Не вистачає людей – це здається наступна головна делема в поселеннях і навіть якщо є ідеї та навики, або робить це все за поселення наша чи інша стороння команда. Немає рук та часу банально на втілення.
З 35 теплиць, які ми видали 2 роки тому працює від сили 30%. Деякі не змонтовано й досі. Не вистачає рук.
З п’яти сонячних станцій присланих з Європи на початку війни, змонтована здається лише одна. Є спільні простори закладені обладнанням але так і не розпаковані.
Грантова фуа-гра
Інколи виходить перекос в сторону ресурсів, якими ми як батьківська організація буквально закормили як гуску, завалили приміщення поселень. А тепер вони там конфліктують, бо не знають що з тим всім роботи. А культури про щось домовлятись за 10 років так і не виробили.
Втілювати нові принципи комунікацій знову не на часі. Бо рутина – знову гарячий сезон.
А у нас на черзі вже нові гранти і нова фура з ресурсами. І вже так і хочеться сказати – горщик не вари.
А європейські фонди донори лише розігрілись і кажуть ми ще не починали.
Тупикова країна
З півночі на південь – ми зараз тупикова країна схожа на мішечок з вузьким отвором. Війна відлякує звідси людей – витискає на захід. Ми формуємо транзит власних кадрів на європейські поселення. Де безпечно і затишно. Де є перспектива і можливості росту.
В той же час до нас з Європи теж приїжджають люди і вони супер ресурсні. Проте співвідношення мабуть 1:50.
Якось Мелвін приіхав з Норвегії на Теплу гору. То його й досі тут всі згадують.
Він уміє все, будувати, проектувати, з власним бусом, візією та інструментом. Мрія жінок в поселеннях. Стільки роботи поробив. А головне дав найцінніше – посмішку, Віру та Надію. Що ми комусь таки потрібні з тими екопоселеннями. Ми зрозумілі. Ми не маргінали, не кляті ліваки, пацифісти. Наш меседж поширений далеко за межами цього мішка, цікавий цивілізованому світові.
І я знову звертаю увагу на той західний вектор.
Можливо на ньому, цьому цивілізованому світові і варто зосередитись… якщо євроінтеграція у нас поки не на часі.
І якщо так, то можливо варто зосередитись на тому, які тренди і тенденції бурлять там. Щоби бути хоч трохи в контексті.
Регенеративні поселення
Ревайлдинг
Ребілдинг
Постапокаліптична адаптація
Тимчасові поселення
Карбонова економіка
Токеноміка
Мережева держава
Десь там у паралельній реальності, всі ці тренди збирають семінари шалених ентузіастів і захоплюють уми людей. Туди вливається молодь, туди інвестуються ресурси меценатів і фандів. Що робимо ми в цьому напрямку?…
Коли я намагаюсь доносити ці свіжі тенденції в наші спільноти, вони роблять звісно неабиякий резонанс. Але як тільки справа йде до вивчення та втілення. Тут все і засипає.
Я оглядаюсь навколо і відчуваю порожнечу…
Мої 4 місяці закінчились
Так поселенці активні в плані візіонерства приблизно з листопада по лютий, коли консервуються всі поточні роботи на грядках і мазанках. І зявляється час на розумову працю.
Проте є ризик, що мій час закінчився. І почалась традиційна сезонна операційка. Тепер все бурлітиме і кипітиме: толоки, фестивалі, з’їзди, тури, каравани, дитячі табори – все окрім одного. Проте, як на мене найважливішого.
Те, що я називаю революцією.
Наступний виток розвитку поселень. Якого ми поки не робимо нажаль. Бо не на часі.
Проекти, які будуть в тренді з світовими. Проекти, які будуть залітати на європейських платформах. Проекти, які будуть залучати там свіжі ресурси, запрошувати інтригувати захоплювати нових європейців. Тих ресурсних енергійних Мелвінів, які готові на край світу лиш би втілювати задумане.
На це в нас поки немає ресурсу. І швидше за тими Мелвінами поїдуть з часом, виїдуть наші поселенки з оберемками дітей. Геть подалі від цієї операційки. Важкої рутинної праці, безгрошівя, війни, вигорань надривів і гір немитого посуду.
Але це вже я тригерю, провокую. Вкладаю емоції. Щоби привернути увагу. Бо все це в нас є лиш треба правильно упакувати. І в правильний вектор вкладати зусилля.
Сподіваюсь.
Автор: Максим ЗАЛЕВСЬКИЙ, екоактивіст
Джерело тут
