Том Купер не пропонує оперативного звіту – вочевидь, не відбувається нічого, чого ми ще не знаємо з офіційних новин, і він не бачить жодних несподіваних тенденцій, які варто окреслити. Натомість, він розмірковує про озброєння (авіабомби), які зараз використовує росія, й приходить до висновку, що вони «тупі» (бомби) й перспектив оновлення арсеналу в росіян немає. Особливого оптимізму не бачимо, але розуміємо, що тенденція буде радше втішною, якщо в Україну надходитиме більше високоточної зброї.
Частина 1
Усім привіт!
Цей матеріал я підготував, головним чином, іще в середині жовтня, але завершив тільки тепер. Може, воно й на краще, бо відтоді зʼявилася додаткова інформація, а отже, можна зробити кращий аналіз.
Якщо мої підрахунки не зовсім помилкові, за жовтень цього року російські ВКС випустили близько 1 000 планерних бомб по Україні, тобто близько 30 бомб на день. Приблизно така ж кількість була і в листопаді, коли на дві ділянки фронту — Авдіївський плацдарм і плацдарм ЗСУ на Дніпрі — скидали по десятку планерних бомб на день.
Про це зʼявлялися повідомлення — і в російських, і в українських соціальних мережах (я про це не раз згадував). А проте у мене склалося враження, що про планерні бомби пишуть дуже мало, їхній вплив на цю війну бачать неправильно. Мало хто чітко розуміє, як саме ВКС застосовує ці пристрої і на що вони насправді здатні. Або не здатні. Я спробую пояснити, що відомо на тепер.
Насамперед зауважу: я не знаю, як розуміти той факт, що більшість українських джерел — офіційних і неофіційних — спочатку називали російські планерні бомби «ФАБ-ами», а потім послідовно перейшли до назви «КАБ». Я зовсім не розумію української, але здогадуюсь, що обидві абревіатури спираються на російську військову термінологію. Отже,
– ФАБ означає «фугасна авіаційна бомба», тоді як
– КАБ означає «коректована авіаційна бомба».
Мене як поведеного на таких штуках дивака це збиває з пантелику, бо, наскільки мені відомо,
а) пристрій під назвою ФАБ — це зброя загального призначення, осколково-фугасний або високоруйнівний снаряд без наведення, фактично, «бомба вільного падіння»; натомість
б) назва КАБ позначає «сімейство» бомб із телевізійним, лазерним і супутниковим наведенням. Але в Україні застосовуються (і в щораз більших кількостях уже впродовж року) не такі планерні бомби.
ФАБи
Від 1945 року совєтський союз розробив щонайменше три покоління бомб: М46, М54 і М62. Враховуючи досвід Другої світової війни, серію М46 (ФАБ-50М-46, ФАБ-100М-46, ФАБ-250М-46 і т. д. аж до ФАБ-3000М-46) розробили для застосування з дозвукових літаків, які перебували на озброєнні наприкінці 1940-х років. Серія М-54 була з цього погляду лише трохи кращою, але — завдяки тому, що основну частину корпусу ФАБ-250M-54, ФАБ-500M-54, ФАБ-1500M-54 і т. д. посилили сталевими смугами — її можна було скидати з реактивних літаків, які могли розганятися до швидкостей близько 1000 км/год.
Чому це важливо? Тому що встановлені на підкрилкових опорах бойових літаків бомби піддаються величезному навантаженню: вони нагріваються від тертя, вібрують від шуму і турбулентності, перебувають під надлишковим тиском тощо. А ніхто чомусь не хоче, щоб бомби почали розвалюватися на частини ще підвішеними під літаком: подейкують, що це може призвести до летальних наслідків…
Зрештою, для скидання з надзвукових винищувачів-бомбардувальників совєтський союз розробив серію М62. ФАБ-250М-62 та ФАБ-500М-62 — найпоширеніші бомби. Вони мали набагато грубший корпус, завдяки цьому гарно трималися під час польоту на реактивних літаках, які могли розганятися до швидкості понад 1000 км/год.
Проте всі ФАБи некеровані. Тому даруйте, але використовувати абревіатуру «ФАБ» для позначення російських планерних бомб у наші дні… мʼяко кажучи, «трохи неправильно».
КАБи
Так, з 1980-х років радянський, а потім і російський оборонний сектор випустив десятки різних КАБ-конструкцій. Дивіться, КАБ-500Кр (з телевізійним наведенням), або КАБ-500С (з наведенням ГЛОНАСС), або КАБ-1500Л (з лазерним наведенням), це лише для прикладу. Проте ці бомби принципово відрізняються від тих бомб, які використовують сучасні ВКС; вони мають чіткі секції наведення, яке здійснюється або за допомогою лазерних маркерів, або за допомогою телекамер, або за допомогою супутникової навігаційної системи ГЛОНАСС. Вони також досить точні.
Однак вони також надзвичайно дорогі. Причина в тому, що радянському союзу не вдалося наслідувати західну модель проєктування бомб вільного падіння за модульним принципом: незалежно від того, чи це M46, чи M54, чи M62, усі ФАБи мали плавники, приварені до корпусу бомби. Це призвело до ситуації, коли неможливо «просто» приєднати до них секції управління. Тому, розробляючи КАБ, радянський союз не знайшов іншого рішення, окрім створення абсолютно нових бомб. А з вишестоящими органами у москві, які традиційно цікавляться кешем при кожній нагоді, шириться корупція – незалежно від того, за часів срср чи колись пізніше – й це спричиняє нестачу грошей, щоб виготовити їх у значних кількостях.
Менше з тим, немає сумніву, що з часом виготовили відносно велику кількість КАБів. Сотні були розгорнуті радянською авіацією ще в 1980-х роках над Афганістаном. Однак у 1990-х роках їхнє виробництво майже зупинилося. За винятком того, що йшло на експорт, ВКС ніколи не отримували більше кількох десятків кожної моделі. У деяких випадках (див. KAB-500С з наведенням ГЛОНАСС) навіть вишестоящі органи в москві «публічно засуджували» цю зброю як «надто дорогу» ще до того, як її вперше «розгорнули в бою» (а потім у Сирії в листопаді 2015 року, і, власне, задля рекламних цілей).
Так, звичайно: з середини 2022 року російська збройна промисловість працює в три робочі зміни в день, але сумніваюся, що в цьому плані багато чого змінилося. російській федерації не вистачає потужностей для виробництва необхідних високих технологій. Таким чином, кількість КАБ залишається обмеженою, і, отже, «вибачте, але»: для мене використання цієї абревіатури в мейнстримі та соціальних мережах також «трохи вводить в оману».
МПК/УМПК
Насправді, більшість російських планеруючих бомб, які нині скидаються на Україну, називаються абревіатурою МПК та/або УМПК, що означає «уніфіцированний набор модулєй планірованія і корєкциі» (тобто, «уніфікований набір модулів планерування [та] корекції»).
(Тут мушу зазначити, що я впевнений: абревіатура УМПК – це робочий термін, який активно використовується, а от щодо МПК я не зовсім певен: я «виловив» це скорочення в одній російській статті про перетворення бомб ФАБ-250М-62 на планерні бомби. Можливо, автор просто забув додати літеру У- на початку, а може це був одрук. Тут як завжди: час покаже…).
У порівнянні з КАБами, МПК/УМПК – значно менша та простіша зброя, в основі якої лежать бомби ФАБ-250М-62 та ФАБ-500М-62.
Наразі багато хто називає МПК/УМПК чимсь на кшталт «російської відповіді» JDAM – планеруючим бомбам із GPS-керуванням американського виробництва.
Насправді ж вони геть інші, і такі порівняння лише частково правдиві.
Принципова різниця полягає у тому, що МПК/УМПК – насправді не керовані. Наразі можна впевнено стверджувати, що їм бракує систем керування. Єдина суттєва різниця між, приміром, ФАБ-250М-62 чи ФАБ-500М-62 та МПК/УМПК – це приєднання доволі сирої «коробки», з якої після випускання бомби розпрямляються крильця. У підсумку: «чистої води» планерні бомби – не є «керованими авіабомбами».
УМПК, встановлені на стенд під лівим крилом літака Су-34. Примітно, що «коробка», з якої розпрямляються крильця, розташована під корпусом авіабомби. Завдяки цьому бомбу можна встановлювати за допомогою стандартного кріплення, розташованого у верхній частині її корпусу. Це, своєю чергою, вказує, що після пуску, на початку польоту, бомба обертається на 180 градусів довкола своєї поздовжньої осі. Також на цій фотографії чітко видно два додаткових крильових стабілізатора, які прикручуються до кільця, що зʼєднує базові стабілізатори.
Чому так склалося? І навіщо тоді використовувати МПК/УМПК взагалі?
JDAM американського виробництва (а також усі можливі європейські, турецькі та південно-корейські аналоги) мають не лише GPS-приймач, але й модуль, що кріпиться до задньої частини корпусу бомби – у ньому міститься вузол керування. Останній елемент включає у себе елементи електричного управління: крильові стабілізатори можуть спрямовувати бомбу під час польоту, щоб скоригувати її траєкторію. Саме ця здатність до маневрування, коли це необхідно, і робить JDAM такою високоточною (і тому – ефективною) зброєю – і це незважаючи на її клас:
GBU-38 – тобто JDAM із 250-кілограмовою боєголовкою, зроблена з багатоцільової авіабомби Mk.82;
GBU-32 – тобто JDAM із 454-кілограмовою боєголовкою, зроблена з багатоцільової авіабомби Mk.83;
GBU-31 – тобто JDAM із 907-кілограмовою боєголовкою, зроблена з багатоцільової авіабомби Mk.84…
….чи будь-який із подальших варіантів на кшталт GBU-53, яка має 50-кілограмову боєголовку і зроблена з бомби малого діаметра (Small Diameter Bomb) – вона також відома як «Бурелом» (Storm Breaker), ця модифікація здатна влучати у рухомі цілі, а також працює за поганих погодних умов і в пустелі.
Порівняння базових проектів бомб, вироблених у США/на Заході, та у совєцькому союзі. У верхній половині продемонстровано, як в один і той самий корпус бомби (у цьому прикладі – спроектованої у США Mk.82) можна оснастити різними запалами, залежно від оперативних потреб. У совєцьких бомб, натомість (у цьому прикладі це ФАБ-500М-62), всі елементи – зварені поміж собою. Їм бракує модульного конструктиву. Саме тому їх так складно переробити на планерну бомбу: ідея перетворення їх на високоточні керовані бомби набула найбільшого поширення за межами російської федерації (до прикладу, у Північній Кореї).
Утім, в путінській системі ніколи серйозно й не намагалися створити галузь, здатну виробляти високі технології для створення схожих комплектів точного наведення.
Бракувало не ідей, але зацікавленості на політичному рівні, а отже, й фінансування для отримання новітніх рішень, інструментів і обладнання, відтак і можливості розробки подібної зброї. Останні 20 років пудінг вів свої війни так, що вона просто була не потрібна. До 2014 року Москва імпортувала масу таких технологій, як-от системи наведення керованих озброєнь саме з України.
Су-24М ВПС Судану випускає пару бомб FAB-250M-62, модифікованих шляхом встановлення комплектів наведення та плануючих крил північнокорейського виробництва (за повідомленнями). Їх було продемонстровано «в дії» під час війни в Ємені 2016 року.
Слабкого і неорганізованого українського опору в 2014 році вистачило, щоб завадити піти далі захоплення Криму і частин Луганщини та Донеччини. В результаті московські вишестоящі органи втратили до півсотні великих українських підприємств, не змігши нав’язати свій контроль над ними. Ці підприємства займались виробленням керованих комплексів для російської федерації, де не було аналогічної промисловості і можливостей виробляти секції наведення рівня JDAM.
Після провалу спроби швидкого захоплення влади в Україні в лютому 2022 року, українці запустили свою протиповітряну оборону і стало очевидно, що ця війна не закінчиться за лічені тижні, тоді ВКС усвідомили безмежжя власної бездарності: над полем бою було можливо задіяти тільки їх Су-25 і ударні гелікоптери. І все це лише працюючи на критично малих висотах (10-20 метрів). Незалежно від того, скільки російських винищувачів-бомбардувальників важкого типу (Су-30, Су-34, Су-35, тощо) протягом останніх 30 років рекламували як «оснащені PGM», фактично росіяни не мали майже нічого. Запаси такої зброї завжди були мінімальними, а тепер виробництво було практично неможливим.
Зокрема, кількість наявних КАБів була занадто малою для ведення інтенсивних бойових дій місяцями чи роками. Кількість дистанційних керованих ракет Х-29 і Х-58 була дещо більшою, але все одно недостатньою для їх масового розгортання по звичних цілях на лінії фронту: ВКС потрібні були «тисячі» керованих бомб.
Отже, вишестоящим органам у москві терміново знадобилися інші варіанти. Так виникло те, що я б назвав «типовим російським рішенням». Ні, не тому, що я «патологічно ненавиджу росію», на чому не перестають наполягати різні онлайн-психоаналітики, а через кілька очевидних фактів.
Таке «типове російське рішення» полягло в намаганнях подолати оборону противника за допомогою досить «рудиментарних» дій з адаптації наявних технологій.
Основною метою розгортання плануючих бомб MПK/УМПK була не «влучність», а збільшення ефективної дальності, щоб літаки, котрі їх запускають, знаходились поза межами дії систем української ППО. Інша перевага полягала в тому, що нова зброя не потребувала модифікації систем літака, який її розгортає, й відтак була сумісною з усіма бойовими бортами на озброєнні.
У підсумку, вийшла сирувата зброя із набору крил, прикріплених до існуючих FAB-250M-62 і FAB-500M-62, що тепер могли планувати на великій відстані, а скидають її Су-30, Су-34 чи Су-35 з дистанцій за межами досяжності ППО України.
Відтак, було отримано два дуже схожі комплекти перероблені в плануючі бомби:
– МПК: FAB-250M-62
– УМПК: FAB-500M-62
Отже, ні МПК, ні УМПК не мають системи наведення. Отримана зброя не може змінити свій курс після запуску. Тому вирішальною для її розгортання є точність навігації літака, що запускає. Для вирішення цієї проблеми росіяни де-факто повернулися до своїх SVP-24 і подібних навігаційно-ударних систем із підтримкою ГЛОНАСС, що паралельно встановлені в масі їх винищувачів-бомбардувальників. Чому? Бо це просте рішення, що приносить вкрай мало «точності» , яку весь час торочать вишестоящі органи у Москві та всі шанувальники пудінгу за кордоном. І це найкраще, що в них будь-коли було.
Прикріплені крила комплектів МПК/УМПК склали велику кількість «передового» озброєння російських винищувачів-бомбардувальників компанії «Сухой». Тепер ці літаки запускають бомби з дистанцій понад 60 км — зазвичай за межами радіусу дії ППО України. Саме про методи і тактику розгортання МПК/УМПК йтиметься у другій частині цієї статті.
(….далі буде…)
Переклад: Ярослав Кляшторний, Катерина Шевчук, Антон Шигімага, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
