Автори Першої Київської карти Постросії виходять з того, що майбутньому державотворенню на постросійському просторі слід виходити з таких постулатів:
– Росія як геополітичне явище, як єдина держава — імперія, повинна перестати існувати. Це головна умова безпеки поствоєнного світу.
– На постросійському просторі потрібно створити таку конфігурацію нових незалежних держав, яка через внутрішні суперечності і закладені від самого початку конфлікти, перешкоджатиме будь-яким спробам відтворення імперії.
У зв’язку з цим наша карта навмисне розриває усталені інтеграційні простори колишньої Російської Федерації, деконструює політекономію імперії, руйнує логістику і виробничі цикли, відтворення яких може сприяти концентрації енергій для реінкарнації нового імперського проєкту.
Більшості нових незалежних держав доведеться пройти шлях болісного становлення та досягнення економічної спроможності, націотворення (на основі нових ідентичностей). Але на початку цього процесу, поки світове співтовариство матиме змогу впливати на процес конструювання нової реальності в постросійській Євразії, Києву слід проявити «здоровий егоїзм» та зашити в проєкт майбутнього Постросії свій головний інтерес — «ніколи більше!»
35) ЮГРА – на основі ХАНТИ-МАНСІЙСЬКОГО АВТОНОМНОГО ОКРУГУ. Обмежений суверенітет, опіка міжнародних організацій та інституцій глобального патронату. Видобуток природних ресурсів під контролем міжнародної корпорації.
Історична довідка: У польських джерелах XVI століття Югра розташована на північний схід від Московського князівства за Волгою і являє собою найпівнічнішу частину «Скіфії», що лежить на узбережжі Північного океану. За цими уявленнями безпосередньо в Югрі розташовувалася стародавня батьківщина угорців, яких раніше називали «угри».
З кінця XII століття і до 1470-х років Югра була колоніальним володінням Новгородської республіки. З 1483 року Югра потрапляє у сферу впливу Москви. Більшість напівнезалежних хантийських і мансійських князівств було знищено до кінця XVI століття, останні ж були скасовані в 1640-х роках. У джерелах термін «Югра» зустрічається востаннє 1606 року.
Ханти є однією з нечисленних народностей Півночі, що належить до фінно-угорської етномовної спільноти, яка поділена на дві групи: фінно-пермську та угорську. У угорській групі виділяють дві підгрупи: придунайських угрів, до яких зараховують угорців, а також обських угрів, до яких відносяться ханти і мансі.
Ханти розселені в басейні річки Обі (від Нарима до Салехарда) і численних її приток. Нині ханти займають більшу частину Югри (крім західних районів округу, де розселені мансі), а також південний захід Ямало-Ненецького автономного округу і північний схід Томської області. За даними Всеросійського перепису населення 2010 року, загальна чисельність етносу ханти становить 30 943 особи.
Мансі — народ, що живе на лівобережжі річки Обі та по її притоках (у межах Ханти-Мансійського, частково Ямало-Ненецького автономних округів Тюменської області).
Загальна чисельність мансі, за переписом 2010 року, становила 12269 осіб; до теперішнього часу кількість осіб, які володіють національною мовою, — менше 1000. Мансі також належать до угорської групи фінно-угорських народів. Писемність з’явилася в 30-х роках XX століття.
36)ТЮМЕНЬ – на основі ТЮМЕНСЬКОЇ обл. Зі складу нинішньої Тюменської обл виводяться Ханти-Мансійський автономний округ — Югра і Ямало-Ненецький автономний округ. На території, що залишилася, створюється держава ТЮМЕНЬ.
37) СИБІРСКА РЕСПУБЛІКА– на основі ОМСЬКОЇ і ТОМСЬКОЇ областей.
Близько 20 % (понад 26,7 млн га) лісових ресурсів Західного Сибіру перебувають у Томській області — вони мають бути передані під глобальний природний патронат.
38) НОВОСИБІРСЬКА СПІВДРУЖНІСТЬ – на основі НОВОСИБІРСЬКОГО КРАЮ. Може претендувати на незалежність (населення понад 2,5 млн) після дерашизації та виділення під глобальне управління природних заповідників.
Українці, німці та барабинські татари мають отримати право на політичне представництво у владі.
39) БАРНАУЛЬСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ– на основі АЛТАЙСЬКОГО КРАЮ (не плутати з Республікою Алтаєм). Населення — 2,3 мільйона. Цього достатньо для окремої держави, за умови повної дерашизації.
40) РЕСПУБЛІКА ХАКАСІЯ – національна держава хакасів. У Хакасії населення невелике — всього 530 тисяч, з них хакасів — лише 12%. При цьому слід розуміти, що хакаси займають тільки 1/3 території республіки, в інших домінують етнічні росіяни. Це постійна загроза конфліктів і внутрішньополітичної нестабільності.
Для підтримання миру та формування точок зростання Китай може надати свою опіку. Нагадаємо, що Буринський договір про розмежування територій, укладений між Російською імперією та імперією Цин 20 серпня 1727 року, китайці вважають не цілком справедливим. Саме за ним землі хакасів перейшли в юрисдикцію Російської імперії. Повернення впливу Китаю на ці землі було б з розуміння сприйнято в Пекіні.
41) РЕСПУБЛІКА АЛТАЙ – національна держава алтайців (теленгітів, тубаларів, челканців тощо), яка зводить свою державність до часів Північної Юані та Джунгарського ханства. Деякі вважають Алтай батьківщиною тюрків.
Історична довідка: Ідея створення республіки всіх алтайців — відродження стародавньої держави Ойрот (Джунгарського ханства) виникла 1918 року. Перша сесія Томських губернських зборів підтримала тезу Григорія Потаніна про об’єднання народу тілі в самостійну республіку Алтай у складі Сибірської держави — це російський Алтай, землі Мінусинських тубільців, Урянхай, монгольський Алтай і Джунгарію (китайський Алтай). Установчий з’їзд інородчих і селянських депутатів 22 лютого 1918 року в Улалі ухвалив рішення про вихід Гірського Алтаю зі складу Бійського повіту та утворення Каракорум-Алтайського округу й окружної управи під головуванням Г.Гуркіна з об’єднанням у самостійну пробурханістську республіку земель, які входили колись до складу держави Ойрот. Згодом більшовики відбракували цю ідею. Можливо зараз, після розпаду РФ, є сенс повернутися до проекту «держави Ойрот».
Алтайський державний природний біосферний заповідник — глобальний патронат.
42) РЕСПУБЛІКА КУЗБАС– на основі КЕМЕРІВСЬКОЇ області. Незалежна держава з обмеженим суверенітетом.
43) КРАСНОЯРСЬКА РЕСПУБЛІКА– на основі колишнього Красноярського краю (до укрупнення) з максимальною автономією національних районів. Скасувати рішення про утворення з 1 січня 2007 року нового суб’єкта Російської Федерації — Красноярський край. Таймирський (Долгано-Ненецький) автономний округ і Евенкійський автономний округ отримують державну незалежність.
44) ТАЙМИРСЬКА ДОЛГАНО-НЕНЕЦЬКА РЕСПУБЛІКА (столиця в Норильську) — національна держава долганів (тюркський народ, долганська мова входить до якутської групи тюркських мов. У її основі лежить якутська мова, яка зазнала впливу евенкійської) і ненців (уральська група).
ТДНР перебуває під опікою міжнародних організацій і глобального природного патронату.
45)ЕВЕНКІЯ – національна держава евенків. Стара назва — тунгуси, корінний народ Східного Сибіру тунгусо-маньчжурської групи алтайської мовної сім’ї. Живуть у колишній РФ, Монголії та на північному сході Китаю.
У заповідниках: Великий Арктичний заповідник; Путоранський заповідник; Саяно-Шушенський заповідник; Національний парк «Стовпи»; Таймирський заповідник; Тунгуський заповідник; Центральносибірський заповідник; національний парк «Шушенський бір» та природний парк «Єргаки» — вводять глобальний природний патронат.
На територію Евенкії поширює свою юрисдикцію міжнародна корпорація з контролю за видобутком ресурсів.
46) СХІДНО-СИБІРСКА РЕСПУБЛІКА– на основі ІРКУТСЬКОЇ області. Скасування референдуму 16 квітня 2006 року про об’єднання Усть-Ординського Бурятського автономного округу з Іркутською областю. Вихід зі складу області УОСАО і входження до складу республіки БУРЯТІЯ. Територія Іркутської області, що залишилася, проголошується незалежною державою — СХІДНО-СИБИРСЬКОЮ РЕСПУБЛІКОЮ як федерація автономних поселень і самоорганізованих територій.
Нагадаємо, що навесні 2006 року президент Всесвітньої асоціації монголів Дашийн Бямбасурен (1-й прем’єр-міністр Монголії, обраний шляхом демократичних виборів) звернувся до російського президента Володимира Путіна з протестом проти планів об’єднання та «нехтування прав бурят-монгольського народу на збереження національної державності».
На територіях заповідників (таких як Тофаларський державний природний заказник тощо) вводиться глобальний природний патронат.
47) РЕСПУБЛІКА ТИВА – національна держава тивинців, після дерашизації.
Історична довідка: Тива вже була частково визнаною державою Тувинською Народною Республікою (СРСР — у 1924 і МНР — у 1926) з 1921 до 1944 року. У 1921-1926 роки офіційно називалася Танну-Тува. Не була визнана Китаєм, частиною якого вважалася більшістю країн світу. У 1944 році увійшла до складу СРСР як Тувинська автономна область у складі РРФСР. Референдуму з цього питання не проводили.
Державний природний заповідник Азас — під глобальний природний патронат.
48)РЕСПУБЛІКА БУРЯТІЯ – федеративна республіка у складі:
– ЗАБАЙКАЛЬСЬКА РЕСПУБЛІКА (Чита);
– ВІТИМО-ОЛЕКМІНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОКРУГ (евенки);
– АГІНСЬКИЙ БУРЯТСЬКИЙ АВТОНОМНИЙ ОКРУГ;
– УСТЬ-ОРДИНСЬКИЙ БУРЯТСЬКИЙ АВТОНОМНИЙ ОКРУГ (колишньої Іркутської області);
– ОКРУГ БУРЯТІЯ.
Визнати недійсними результати референдуму 11 березня 2007 року про об’єднання Читинської області та Агінського Бурятського автономного округу в Забайкальський край.
Після поділу регіону створити окремо — автономну ЗАБАЙКАЛЬСЬКУ РЕСПУБЛІКУ зі столицею в Читі.
та автономію — АГІНСЬКИЙ БУРЯТСЬКИЙ АВТОНОМНИЙ ОКРУГ.
Історична довідка: Після оголошення 1911 року Зовнішньою Монголією незалежності від Китаю, у Бурят-Монголії виникає національно-визвольний рух, який ставить собі за мету возз’єднання з Монголією. 25 квітня 1917 року I Всебурятським з’їздом було проголошено створення Держави Бурят-Монголія.
Проєкт держави був запропонований Михайлом Богдановим. Згідно з ним, до складу Бурят-Монголії входили землі навколо Байкалу, заселені бурятським населенням. Землі Бурят-Монголії перемежовувалися із землями, заселеними росіянами, і у держави не було єдиної території. На I Всебурятському з’їзді ухвалюють поділ бурятських земель на сомони, хошуни й аймаки. Вищим органом держави став «Буряад-Монгол уласин суглаан» — Бурнацький комітет, розміщений у Читі.
1920 року отаман Семенов ліквідував Бурнацьком. Тоді ж фактично перестала існувати і Держава Бурят-Монголія, 1921 року розділена між РРФСР і Далекосхідною республікою. 27 квітня 1921 року у складі Далекосхідної республіки було створено Бурят-Монгольську автономну область, найсхіднішим аймаком якої став Агінський. 30 травня 1923 року Бурят-Монгольська і Монголо-Бурятська (РРФСР) автономні області були об’єднані в Бурят-Монгольську АРСР.
Після дерашизації БУРЯТІЯ переходить під опіку Монголії. Ймовірно, що на території республіки має бути розміщена стабілізаційна місія і миротворці. Бажано уникнути китайської військової присутності.
БУРЯТІЯ проголошується територією АХІМСИ (демілітаризована територія) і розвитку буддизму.
Це рішення може бути продовженням традиції «Худанай ерхете балгааhan» (буддійської теократичної «Кодунської держави»), що була проголошена 1919 року.
Історична довідка: 23 квітня 1919 року на схилі священної гори Челсана відбувся з’їзд (Установчий Великий суглан) зі 102 делегатів, які представляли значну частину населення Кодунської, Чесанської та Кижингинської долин, Ульдурги, Булума та інших місць, на якому було оголошено Маніфест про створення теократичної держави «Худанай ерхете балгагаан» «на кшталт Тибету». Державний устрій було описано в Конституції з 36 статей. У Конституції не передбачалася наявність будь-якої військової сили. Прихильники теократичної республіки бурятів (балагати) чинили опір радам до лютого 1927 року.
49) РЕСПУБЛІКА САХА (ЯКУТІЯ). Йдеться про завершення державного будівництва, розпочатого в Тунгуській республіці 1924-1925 і на початку 1990-х рр. У 1990 році було проголошено державний суверенітет Республіки Саха, у 1991 році було запроваджено окреме громадянство Республіки. Для в’їзду в низку районів республіки росіянам з інших регіонів були потрібні в’їзні візи.
У 2005-2006 роках Народний фронт Якутія-АЛРОСА організував кампанію проти привласнення федеральним центром діамантово-видобувної компанії АЛРОСА тощо. Якути чинили опір геноциду федеральної російської влади.
Політичне представництво — Рух «НЕЗАЛЕЖНА РЕСПУБЛІКА САХА» (https://t.me/SakhaRepublic/355)
Заповідники регіону переходять під глобальний природний патронат. Ресурсний резерват (Еркеейі Сір) «Терпей Тумус», пам’ятки природи (Айилга Менелере) «Туой кіхі», «Жертовний камінь», сопка «Куба аяаабит», гора «Ебе хайа», Священна сопка, «Кіхі таас» та озеро Улахан-Кюель, природний парк «Ленські Стовпи», ресурсний резерват «Джероно» та 7 пам’яток природи: Булуус, Менденський, Муостаах, Нальодний, Улахан-Тарин, Юнюгестех, Ой-Муранський рифовий масив тощо.
Створюється міжнародний консорціум з контролю за видобутком природних ресурсів у РЕСПУБЛІЦІ САХА.
50) ФЕДЕРАЦІЯ ПРИАМУР’Я – на основі АМУРСКОЇ області та Єврейського автономного округу.
Федеративна республіка у складі:
– АМУРСЬКОГО КРАЮ;
– ОКРУГУ БІРОБІДЖАНА.
Історична довідка: 10 квітня 1918 року на V селянському з’їзді було ухвалено постанову про організацію Амурської Трудової Соціалістичної Республіки (в іншому документі — Амурської соціалістичної федеративної республіки). «Державність» проіснувала менше ніж півроку.
Єврейський автономний округ було створено 20 серпня 1930 року (ЦВК РРФСР ухвалив постанову «Про утворення у складі Далекосхідного краю Біро-Біджанського національного району»), а постановою ВЦВК від 7 травня 1934 року зазначений національний район набув статусу Автономної Єврейської національної області.
У 1935 р. голова ВЦВК СРСР М. І. Калінін на зустрічі з єврейськими робітниками Москви наголосив, що радянський уряд вбачає в автономії національну єврейську державу — основу єврейської нації, однак для цього на даній території повинно сконцентруватися щонайменше 100 тисяч осіб.
Цього не сталося. За даними перепису 2010 року в ЄАО із загальною чисельністю населення 176 558 осіб і єврейським населенням 1628 осіб володіння їдишем вказали 97 осіб (6 % від єврейського населення області), володіння івритом — 312 осіб (19 % від єврейського населення області).
Уперше дискусія про статус області розгорнулася в 1990-1992 роках, коли представники амурського козацтва і деякі орієнтовані на Ізраїль активісти єврейських організацій висловилися проти збереження єврейської автономії на Далекому Сході. Зараз лише Біробіджанер Штерн і EAOmedia, пов’язані з місцевою владою, виступають за збереження ЄАО.
У зв’язку з цим, після консультацій з Ізраїлем, імовірно, є сенс змінити статус ЄАО на ОКРУГ БІРОБІДЖАНА. Гарантувати єврейському населенню ЄАО їхні права на національну освіту і розвиток.
Проведення стабілізаційної місії в регіоні має бути узгоджено з КНР. Пекін може забезпечити підтримку проектів нормалізації життя у ФЕДЕРАЦІЇ ПРИАМУР’Я.
51) ДАЛЕКОСХІДНА РЕСПУБЛІКА (ДСР).
Федерація у складі:
– РЕСПУБЛІКИ МАГАДАН;
– ХАБАРОВСЬКОГО КРАЮ;
– ПРИМОРСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ;
– РЕСПУБЛІКИ КАМЧАТКА;
– ОХОТСЬКО-ЕВЕНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ОКРУГУ.
Пропоновані межі майбутньої ДСР відрізняються від її історичного прототипу, що існував у 1920-1922 рр. Нагадаємо, що історична ДСР була заснована на основі Західно-Забайкальської, Східно-Забайкальської, Амурської, Приморської, Сахалінської областей.
На думку авторів карти, відтворення історичної ДСР може призвести до її залежності від Китаю. Пекін використовуватиме це утворення як проксі-інструмент для створення напруги на Далекому Сході, створюючи проблеми для Японії, Південної Кореї та США. Ми ж бачимо ДСР хоча й неворожою до Китаю, але орієнтованою на розвиток стосунків з Японією, Південною Кореєю та Заходом.
При плануванні державного устрою та форми правління доцільно виходити з того, що автономії, які входять до складу ДВР, були максимально самостійними в частині самоврядування (свої парламенти, президент, кабмін, поліція). Спільними можуть бути тільки обмежені збройні сили, валюта, координація економічного простору. Як стабілізаційну місію на території ДСР слід розмістити спільний контингент миротворців під міжнародним мандатом і перехідну адміністрацію.
Корінним народам: нанайцям, удегейцям, ульчам, нівхам, орочанам, евенкам, корякам, ітельменам, чукчам, камчадалам, юкагірам має бути забезпечено право на самоврядування в місцях компактного проживання або кочовищ.
Українці, які проживають у регіоні, на правах співзасновницької нації мають отримати право на українську мову як другу державну в ДСР і політичне представництво.
ДСР неминуче претендуватиме на лідерські позиції на постросійському Далекому Сході. Її економічний потенціал і транспортні можливості сприяють швидкому економічному зростанню.
Історична довідка: У березні 1918 року Камчатка вже мала спробу проголошення незалежності, яка частково проіснувала до квітня 1920 року (Камчатка увійшла до складу Далекосхідної республіки). План про проголошення незалежності Камчатки був у генерала Дітеріхса і командувача Сибірської флотилії адмірала Старка після перевороту 1922 року в Приамурському уряді.
Нова державна незалежність ДСР не повинна розглядатися як реінкарнація «білих республік» часів Громадянської війни початку ХХ століття, як і радянських квазіреспублік. Поки що немає на Камчатці, Магадані, Хабаровську якихось національно-визвольних рухів, здатних заявити про своє прагнення звільнити край від російського колоніалізму. Ці рухи потрібно буде формувати.
52) КРАЇНА КОРЯКІВ. Скасувати результати незаконного референдуму 3 жовтня 2005 року по об’єднанню Камчатської області та Корякського автономного округу. Слід повернути Камчатку і Корякію у вихідні кордони. Визнати право народів, що живуть на цих територіях, на державну незалежність.
Країна Коряків проголошується як національна держава коряків. Жителі Корякії (насамперед самі коряки) повинні мати права самостійно визначити свою долю: або залишитися незалежними, або увійти до складу федерації ДСР як автономія.
Заповідники переходять під глобальний природний патронат: Коряцький заповідник (включає мис Говена, бухту Лаврова і Парапольський дол (327 тис. га); Кроноцький заповідник (327 тис. га); Кроноцький заповідник (327 тис. га). га); Кроноцький заповідник; Південно-Камчатський заказник; Командорський заповідник на Командорських островах; Острів Карагінський (193 тис. га), річка Морошечна (150 тис. га), річка Біла (90 тис. га), озеро Паланське (88 тис. га), лагуна Каазарок (17 тис. га), Утхолок (50 тис. га) тощо.
53) РЕСПУБЛІКА ЧУКОТКА. На першому етапі будівництва держави опіку над територією може взяти на себе США, зважаючи на територіальну близькість. Доцільно розглянути міжнародний мандат для здійснення місії допомоги. Розвиток цього регіону, порівняно із сусідньою Аляскою, виглядає більш ніж примітивно.
Чисельність населення всієї Чукотки — 50,3 тис. осіб. За даними Всеросійського перепису населення 2010 року, в регіоні живе 16 тис. чукчів, які поділяються на приморських і тундрових. А також росіяни (близько 25 тис.), українці (2,5 тис.), ескімоси, евенки (ламути) тощо.
У Східній Чукотці проживає близько 7,5 тисячі осіб. Саме там відбулися основні демографічні зміни: частка некорінного населення вперше за півстоліття стала меншою, ніж корінного. У Чукотському районі 20 на 80 відсотків, у Провіденському районі приблизно 50 на 50. Важливим системоутворювальним елементом, що може підтримати незалежність республіки є — Асоціація корінних нечисленних народів Чукотки.
Історична довідка: Попри те, що завоювання Чукотки Російською імперією відбувалося тривалий час у кривавих і виснажливих війнах, сучасні чукчі не сформували антиколоніального руху проти московського режиму. Тривалий час чукотське населення мало широкі права. Так за указом Катерини чукчі звільнялися від ясака на 10 років і зберігали повну незалежність у внутрішніх справах. За «Статутом про управління інородців» 1822 року, чукчі жили за своїми законами і судилися власним судом, а ясак — шкурка лисиці (з чоловіка) — сплачувався за бажанням. Внутрішня автономія збереглася майже донині.
У Чукотки немає явного періоду нової державності у ХХ ст. Під час Громадянської війни владу в регіоні захоплювали по черзі то місцеві російські комерсанти, то комісари Раднаркому (прототипи фільму «Начальник Чукотки»), то білі «бочкарьовці» або прорадянські партизани Федора Караєва. Самі чукчі не були центром протодержавних утворень.
Питання нової державності стоїть винятково в готовності проактивної частини місцевого корінного населення взяти владу у свої руки і будувати власну державу, розуміючи, що вона буде залежною від зовнішнього оточення.
Прихід чукчів у місто на початку 1990-х рр. призвів, з одного боку, до: деградації значної частини корінного населення; з іншого — до зростання самосвідомості та появи осередків побутового націоналізму (“наша земля, росіяни нас обкрадають”).
Незважаючи на те, що на Чукотці станом на 2018 рік видобували 10% усього золота в РФ, це єдиний відносно прибутковий бізнес. Видобуток олова і вольфраму повністю припинено. На розсипних родовищах золота залишилися працювати невеликі старательські артілі. Усі гірничі селища були ліквідовані. Виходом могло б стати розробка одного з найбільших у світі мідних родовищ Піщанка, але транспортна інфраструктура на Чукотці відсутня як така. А сам проєкт потребує великих капітальних вкладень.
Крім гірничодобувної промисловості, решта галузей регіону розвинені слабко (невеликі рибопереробні підприємства, підприємства з виробництва будівельних матеріалів) і слугують для задоволення місцевих потреб. Це ж стосується і промислів та сільського господарства. Регіон залежний від зовнішніх поставок продовольства.
Острови в Льодовитому океані (наприклад, о. Врангеля), а також національний парк “БЕРІНГІЯ” переходять під глобальний природний патронат.
Початок – КИЇВ ПОВИНЕН ЗАПРОПОНУВАТИ СВІЙ ПРОЕКТ КАРТИ БУДІВНИЦТВА. Частина 1
– ТЕРИТОРІЇ, ЯКІ РОСІЯ ВТРАТИТЬ. Частина 2
– НОВІ НЕЗАЛЕЖНІ ДЕРЖАВИ ПОСТРОСІЇ. Частина 3 (СУСІДИ ЄВРОПИ до УРАЛУ)
Віталій КУЛИК, футуролог
Ігор ДУШИН, політконсультант
Джерело тут
