У другій частині звіту за 1 березня Том Купер аналізує, чому під Бахмутом українцям важко відбивати атаки росіян і чому ЗСУ поступово втрачають позиції. Також вкотре нарікає на недостатнє забезпечення українців необхідним озброєнням і показує на картах, як атакують росіяни й контратакують українці.
ОПЕРАЦІЙНИЙ (рівень)
Минулими днями, та ще й після публікації захопленого посібника з тактики для солдатів ВСрф, точиться багато розмов про нову, зосереджену на піхоті, тактику бою росармії. По суті, росіяни реорганізували багато своїх формувань у штурмові групи, а ті своєю чергою — у штурмові батальйони. Кожен із них складається з максимум шістьох штурмових груп, має власне командування, міномет і гранатомет, взвод танків та БТР-ів, забезпечений підтримкою РЕБ та БПЛА. Тепер зрозуміло, чому в мережі зʼявилися численні відео, як росіяни штурмують українські позиції за допомогою одного, рідше двох танків і 2-4 БТР-ів.
А також зрозуміло, чому відбувається просування росіян в районі Бахмута. Тут ВСрф просуваються вперед майже виключно силами озброєної важкою технікою піхоти («важкої піхоти»), тобто тієї, що має на озброєнні реактивні піхотні вогнемети, гранатомети АГС-17, РПГ-7, великокаліберні кулемети КОРД та снайперські гвинтівки. Росіянам досі бракує безпілотників, командирам навіть радять не використовувати БПЛА для контролю своїх військ. Втім, безпілотники завжди можна замінити мобіками: випхати їх першими на українські позиції, а тоді вже атакувати українців силами ваґнєра чи ВДВ.
Тут маю два міркування. По-перше, ситуація виглядає досить іронічно. Від 2014-2015 року ЗСУ вчили і формували протистояти «механізованій навалі»: батальйонно-тактичним групам ВСрф, у яких усе, включно з технікою десантно-штурмових підрозділів та артилерією, було броньованим. За перші шість місяців від повторного вторгнення путлера в Україну ЗСУ змогли знищити майже всю російську «армію мирного часу». Я не знаю жодної російської БТГр, яку б українці до вересня не пошматували хоча б один раз. А є й такі підрозділи, які доводилося повністю оновлювати вже три й навіть чотири рази.
І поки росіяни йдуть в атаку на відкритій місцевості без рослинності, як, наприклад, в Авдіївці, Марʼїнці, під Вугледаром, — українці успішно їх нищать.
Але на «перетятій місцевості», як то на півночі Донеччини, українці стикаються з численними труднощами, хай би скільки підрозділів і яких би талановитих командирів туди не перекидали. У ЗСУ просто немає змоги протистояти російській тактиці «важкої піхоти» (її винайшли німці ще 1918 року): щонайменше, українцям бракує важкого піхотного озброєння, не вистачає запасних стволів для кулеметів, і катастрофічно бракує боєприпасів для артилерії.
Знаю, знаю, я знову повторюю те саме, як папуга, але на даний момент не бачу ніяких зсувів у цьому питанні вже тижнів 8-10. Навпаки, НАТО не лише постачає менше артилерійських боєприпасів, ніж у липні-серпні минулого року, а й менше боєприпасів і запчастин, ніж у листопаді-грудні…
По-друге: ми багато чули про страхітливі російські втрати в останні кілька тижнів. Однак, не піддавайтесь ейфорії. Зауважте, що в будь-якій війні сторони схильні недооцінювати опонента. Прикладів — десятки: США і союзники у Корейській війні, що скаржилися на «хвилі китайської піхоти, яка суттєво переважала їхні сили за чисельністю». Також подивіться на індусів, які зробили рівно те саме після того, як зазнали поразки від Китаю в Гімалаях у 1962-му. А ще були іракці, що жалілися на «людські хвилі», якими їх атакували «іранські таргани», через що вони мусили їх «косити»… і давайте не будемо порівнювати військовополонених із різних інших армій країн Заходу з будь-якими збройними силами «країн третього світу» по сьогоднішній день. Тепер саме українці (та більша частина Заходу) так само скаржаться на «нову піхотну тактику» ВСрф.
Моя думати, що краще було б прийняти кілька простих фактів. США та союзники перебільшували ефект від «китайських атак живими хвилями» через те, що китайці часто захоплювали їх зненацька — штурми відбувалися вночі та з неочікуваних напрямків. Їхній расизм був надто сильним, а пиха — надто великою, щоб визнати: китайці їх перехитрували. Індійців у 1962-му перемогла Народно-визвольна армія [Китаю] через те, що їхні генерали були більш «британськими», ніж навіть самі британці (і це по сьогодні так), тож вони змушували свої війська сидіти в окопах доти, поки їх не перемогли маневрені китайці.
А іракці в приватних розмовах — скрегочучи зубами — визнають, що боялися іранської піхоти дужче за будь-яку іншу «зброю», яку Тегеран мав у своєму розпорядженні. Зокрема, через те, що ця піхота чудово вправлялася із проникненням на їхні позиції вночі, роїлися довкола них та проривала цілі сектори фронту, проникаючи глибоко в тили, — і відбувалося це все на рельєфі, на якому не було змоги сховатися, ще й вночі.
До чого це я: іноді «жертви» різних проявів так званої тактики «штострупен» [німецька штурмова піхота часів Першої світової — перекл.] так і не можуть з нею впоратися. А дехто витрачає на це роки (і хімічну зброю). Будемо сподіватися, що ЗСУ не збираються випробовувати жоден з цих шляхів і швидко вивчать уроки — а НАТО подбає, щоб НАРЕШТІ і ХУТКО надати українцям необхідну важку піхотну зброю, боєприпаси та БПЛА. Наразі це — критично: ЗСУ потрібна важка піхотна зброя.
Із такої точки зору будь-які подальші мрії — приміром, про танки «Леопард 2», «Челенджери», «Абрамси», а ще про літаки А-10 та F-16 — це просто марна трата часу й зусиль.
[Після цього довгого «опусу» Тома Купера неможливо не нагадати йому про те, що 1 ракета ATACMS здатна знищити командний пункт і лишити російських військових без управління на кілька днів, — або влучити у ПТУ в Макіївці і накрити одним ударом кількасот російських солдат — зекономивши багато українських життів. Тому хай дають і важке піхотне озброєння, і товсту ракету, і літачки — перекл.]
…але… повернімося до «новин»: два дні тому генерал Сирський наказав доправити в район Бахмута підкріплення, зокрема цілу танкову бригаду. Тобто ЗСУ і далі боротимуться за місто.
ТАКТИЧНИЙ
Хто там досі фантазує, що росіянам бракує артилерійських снарядів, або переймається конфліктом прігожина з вишестоящими органами в москві: тіштеся собі далі, але в мене, даруйте, часу на пусті балачки немає. Мої контакти в Бахмуті стверджують, що артилерійських обстрілів менше не стало. Навпаки. Що найгірше, позиції ЗСУ на околицях міста обстрілюються з вогнеметних систем ТОС-1 («Солнцепьок»), а ще зазнають близько 50 авіаударів від ВКС — так було і вчора, і сьогодні. Цікаво, що деякі удари відбуваються вночі, тобто майже напевно з Су-34 — це вже не звичні «насипай і тікай» у денний час. А отже, в районі Бахмута росіянам вдалося певною мірою подавити українські ППО.
Для сьогоднішнього звіту я підготував дві карти:
1) На першій показано напрямки головних атак росіян за минулий тиждень. Стрілочки ніби трохи дивні, повернуті під кутом 90 градусів, але майте на увазі, що російські наступальні групи під Бахмутом — це майже завжди піхота, яка просувається по лісопосадках, що оточують квадратні поля. Також посадки використовують для того, щоб інфільтруватися в українські позиції.
Іще один цікавий момент: від Оріхового-Василівки до Ягідного на північ від Бахмута не існує сталої «лінії фронту». Там постійно відбуваються атаки і контратаки, у заростях і лісопосадках…
Особливо цікавою (мені) видається ситуація на «тому пагорбі над Кліщіївкою», я позначив його на карті синім. Наскільки мені відомо, на вчорашній вечір він залишався під контролем ЗСУ — не знаю, чому всі пишуть, що пагорб уже захопили росіяни. Це пояснює, чому ВДВ і «ваґнєр» не можуть зайти в Бахмут із півдня. Росіяни мусять перейти через той пагорб, якщо хочуть атакувати Часів Яр чи Іванівське на заході або просуватися в напрямку до заправки WOG на трасі 0504, що на південний схід від Бахмута.
2) На другій карті показано українські контратаки кількох минулих днів (ось приклад, як виглядає одна з таких контратак, яку здійснює 24-тий механізований батальйон). По суті, ЗСУ не вдалося створити тут «котел», бо на схід від міста перебуває надто багато росіян, а «слабких місць», які можна було б прорвати, немає. Натомість ЗСУ атакують, щоб знищити передові загони росармії й не допустити наступні атаки, а також виграти час для проведення ротації в тилу і введення свіжих сил.
Остання з таких атак не досягла своєї цілі, не останньою чергою тому, що потепліло, ішов дощ: машини грузли в болоті, щойно зʼїжджали з доріг.
Результат: ситуація на вчорашній вечір ідентична тій, яка була тут 24-25 лютого.
Учора росіяни заявили про захоплення району Мʼясокомбінату на півночі Бахмута. Сьогодні ж вони стверджують, що просунулися вперед і перебувають за 600 метрів від траси 0506 на захід від Бахмута. Але навіть якщо Мʼясокомбінат і захопили, то просування до 0506 — це ще не означає, що вони там «справді окопалися». Бої тривають, і щоб закріпитися на захоплених територіях, росіянам знадобиться ще кілька днів.
Загалом битва за Бахмут триває. ЗСУ ще не втратили місто, ще за нього борються. Утім, ситуація критична: росіяни потужно атакують усе більшою кількістю солдатів, а українці ревно обороняються з усіх сил.
Переклад: Антон Шигімага, Антоніна Ящук
Редакція: Антоніна Ящук
Джерело тут
