Фронт під Попасною втримався – Том Купер це констатує. Спокійний звіт. Хіба трохи західних стереотипів про «Азов», але також і розуміння ситуації.
А «Тюльпан» знищено – й попереду ще багато російського брухту.
ПОВІТРЯ ТА МОРЕ
21 травня російські Ту-22М3 спробували нанести удар по одному з мостів, що з’єднують острів Хортицю з Запоріжжям. Натомість, українці повідомили про враження санаторію на острові. Вранці 22 травня росіяни намагалися завдати удару по залізничній станції Вільнянськ на північний схід від Запоріжжя – результати невідомі.
Того ж 22 травня бійці 80-ої десантно-штурмової бригади збили російський Су-25 десь на південь від Кривого Рогу. На фото бачимо результат – потужний стовп диму.
За інформацією українського Генштабу дві третини субмарин російського чорноморського флоту цими днями покинули Севастополь. Серед них борти Б-237 «ростов-на-дону», Б-261 «новоросійськ», Б-262 «старий оскол», Б-265 «краснодар», Б-268 «вєлікій новгород» і Б-271 «колпіно» – всі класу «проект 877 палтус» («Кліо» за кодифікацією НАТО). Кожен з цих човнів має чотири пускові установки ракет класу «калібр».
(А, ну й так, фригат «адмірал макаров» – про знищення якого заявляли місяць тому – почувається незле, проте від Одеси тримається на відстані).
Не дивує, що сьогодні вранці українці заявили про збиття крилатої ракети над Фастовом у Київській області, а «вишестоящі органи», навпаки, наполягають, що поцілили в залізничну станцію в Житомирі й також у базу 10-ої гірської бригади в Івано-Франківську…
Заяву про ракетний удар по Малину можна перехресно підтвердити також і з українських джерел. Київ заявив, що вчора по обіді ППО збила чотири «калібри», проте ракети другої хвилі атаки пошкодили залізничне депо, убили одну особу й ще четверо отримали поранення. Крім того, уламки збитих ракет завдали шкоди більш як 150 будівлям та кільком багатоквартирним будинкам у Малині.
Про схід «вишестоящі органи» заявляють, що вчора під Бахмутом ракетами Х-59 було вражено українські центр зв’язку та одну протиповітряну систему «Оса» (SA-8 за класифікацією НАТО). До того вони заявляють, що російська ППО збила три українські Су-25 – ну ті, які вони позбивали всі ще в квітні. Два біля Киселівки (Херсон) і один над Павлоградом (Харків). А ще… російські протиповітряні сили начебто збили дві «Точки У», що летіли в бік Херсона й кілька снарядів «Смерчу» в районі Харкова.
БИТВА ЗА ДОНБАС
Харків… Контратака росіян захлинулася під час спроб повернути Тернову, за неї тривають бої. Далі на схід українці намагаються перезапустити власний наступ у напрямку Вовчанська.
Ізюм… Здається, щось відбувається на території між Вірнопіллям та Бражківкою, що на південь від міста, але мені не вдалося з’ясувати, що саме. Далі на схід… Тривають важкі бої за Довгеньке, а ще — через атаку росіян на Олександрівку [Донецької області — перекл.] та захоплення Ярової — українці відступили з району села Оскіл до Студенок, можливо, також до Святогірська.
Лиман… Після захоплення Дробишевого, що на північ від міста, тепер Лиман оточено із трьох боків.
Можливо, росіяни досі контролюють принаймні два плацдарми на південному березі Сіверського Дінця між Дронівкою та Шипилівкою (маю визнати, повідомлення про це дуже непевні).
Сєвєродонецьк… Місто перебуває під постійним тиском російської армії та сепаратистів. 20 чи 21 травня російські важкі самохідні міномети 2С4 «Тюльпан» зруйнували останній міст, що пов’язував місто з Лисичанськом. Почало здаватися навіть, що українці самі підірвали той міст і готуються відступити з Сєвєродонецька. Але натомість артилеристи 4-ої бригади оперативного призначення та 24-ої механізованої бригади знайшли «Тюльпани», що обстрілювали міст, і розвалили їх на брухт.
Разом з тим, росіяни й сепаратисти атакують Пурдівку та Олександрівку, що на північ від міста, та — після створення понтонної переправи біля Муратового — намагаються протиснутися між містом та селищем Воронове, з південно-східного боку. Інакше кажучи: росіяни з трьох боків підібралися до околись Сєвєродонецька.
Попасна… Здається, найгірше позаду, принаймні за минулі два дні просування росіян сповільнилося, отже, українці швидко ввели сюди значне підкріплення (можливо, до його складу увійшла більша частина 10-ої гірсько-штурмової бригади з Івано-Франківська [точніше, з Коломиї Івано-Франківської області — перекл.]). Завдяки цьому, українцям вдалося зберегти свої укріплення на невисокому пагорбі на північ від Володимирівки, а також північну частину Трипілля. Тим не менш, російські десантні підрозділи просунулися на північ від згаданих укріплень, тож бої в цьому «кутку» прориву наразі тривають між Білогорівкою та Василівкою — її, можливо, зараз контролюють росіяни.
Спершу здавалося, що під час наступу на Врубівку росіяни захопили принаймні південну частину селища (де розташовано важливий залізничний вузол), а може й більшість його території, але наразі схоже, що українці змусили їх відступити: росіяни зараз утримують Олександропілля та південну частину Комишувахи (разом із гілкою залізниці між цим селищем та Попасною). Інакше кажучи: замість західного напрямку — на Бахмут, як багато хто сподівався, — росіяни і сепаратисти просуваються на північ, на Лисичанськ, та на північний захід, у напрямку Серебрянки–Білогорівки.
Тут маю два незаперечні спостереження:
а) Якби «вишестоящі органи» краще скоординували прорив біля Попасної зі своїми численними спробами перетнути Сіверський Донець — і якби вони краще підтримували ці спроби артилерією — вони б уже закрили «котел» (оточення) довкола Сєвєродонецька та Лисичанська. Наступ із Попасної запізнився десь на два тижні.
б) Припущення щодо того, що росіяни незабаром розпочнуть наступ на Бахмут, явно помилкові: навіть якщо вони кинуть усе наявне підкріплення в район Попасної, їм просто не вистачить сил на те, щоб розпочати ще один наступ на ще одне надійно захищене (двома українськими бригадами) місто.
Моє припущення: навіть путін не настільки божевільний (чи некомпетентний), щоб наказати наступати на Бахмут перед тим, як буде «вирішено ситуацію» в районі Сєвєродонецька-Лисичанська.
Разом з тим, це загострення закінчиться нескоро, хоча б тому, що росіяни стягують до Попасної багато сил підкріплення. Один із танкових конвоїв, 3-4 дні тому знятий на відео під час руху в цьому напрямку, був 11 км завдовжки…
МАРІУПОЛЬ
21 травня командування з Києва наказало останнім 531 захисникам у Маріуполі скласти зброю й вони скорилися наказу. Відтак ця битва закінчилася: 90% міста знищено, побоюються, що жертви серед цивільних складають більше 20.000 осіб, а близько 2.500 бійців 36-ої бригади морської піхоти, полку «Азов» національної гвардії України, 12-ої бригади тероборони, підрозділу прикордонних сил та КОРДу опинилися в російському полоні. Втрати росіян і сепаратистів залишаються невідомими.
ДОПОВНЕННЯ: ПОЛК “АЗОВ”
Перш ніж комусь спаде на думку проголосити ці новини “розпадом батальйону “Азов”, скажу: ви помиляєтеся.
Насправді, сама лише згадка про “батальйон “Азов” є помилкою. Ще у 2015 році підрозділ розширили до полку, а тоді приєднали його до структур Нацгвардії. В останні 2 роки чисельність підрозділу суттєво збільшилася: станом на початок 2022-го, туди входило 2500 бійців, організованих у два батальйони оперативного призначення, танковий батальйон, батарею польової артилерії та розвідувальну роту, навчальний батальйон та різні підрозділи підтримки (іншими словами, за потужністю він сягнув рівня бригади).
Складові підрозділу, що були втрачені в Маріуполі – це весь 1-ий батальйон оперативного призначення “Азов”, частина 5-го танкового батальйону і, мабуть, краща частина командування полку “Азов”.
Для порівняння, востаннє, коли мені траплялися згадки про 2-ий батальйон оперативного призначення “Азов”, він воював у Києві та допомагав у березні й квітні із розширенням складу Окремого загону спецпризначення “Азов” до повноцінного полку. Тобто, полк “Азов” продовжує існування та постійно задіяний у боях проти російської агресії.
За останні кілька місяців багато хто питав мене, чи Азов = нацисти, бо ж про це постійно каже офіційна москва?
Станом на 2022-й рік, відповідь – негативна. Справа у тім, що зараз 2022-й, а не 2014-й рік, а за останні 5 років підрозділ пройшов через таке собі перетворення, як і значна частина підрозділів ЗСУ.
Немає сумніву, що “Азов” у витоках був утворений із суміші українських шовіністів, білих супрематистів, а також українських та іноземних неонацистів [просто лишимо це без коментарів, бо цій дискусії вже казна-скільки років – перекл.]. Немає сумніву, що підрозділ використовує розрізнювальні знаки, що асоціюються із Вермахтом та СС [теж нісенітниці російської пропаганди, пропонуємо пошукати інформацію та розібратися особисто – перекл.].
Немає сумніву, що у 2014-му та 2015-му бійці підрозділу брали участь у задокументованих випадках мародерства, незаконного затримання та тортур над цивільними [інформація потребує ретельної перевірки, з огляду на сумнівність попередніх тверджень – перекл.]. І немає сумніву, що ветерани “Азова” заснували фашистську політичну партію, яка досі сильно підтримує підрозділ та досі має тісні зв’язки з подібними підрозділами за кордоном [як бачимо, український націоналізм, спрямований на східного сусіда, був небезпідставним – перекл.].
Однак, вважайте: згідно російської ідеології, бути росіянином – означає бути “інтернаціоналістом”; натомість, якщо бодай хтось зараховує себе до іншої етнічної групи, що мешкає на росії (чи інших країнах зі “сфери впливу росії”, згідно російських уявлень), то його одразу ж слід визначити як “націоналіста” та, звісно, “екстреміста”.
Тож не дивно, що у поточній війні в російських [так-званих] медіа нерідко трапляються згадки про (українських) націоналістів (включно зі звітами «вишестоящіх органів» у москві [авторське визначення кремля – перекл.]): тобто, ця ідея не втрачає актуальності. Відповідно, в межах агресії, яку путін розгорнув із метою винищення України з мап та пам’яті, будь-який український націоналіст є “екстремістом”, і саме він винен в усіх руйнуваннях, яких насправді завдала російська агресія, – а “екстремістів” слід жорстоко переслідувати.
З урахуванням усього сказаного вище, щонайменше один єврей відіграв важливу роль у історії “Азова”, і ще принаймні декілька служать у ньому зараз. Більшість офіцерів та інших рангів службовців “Азова” щонайменше “володіють російською” та походять тих частин України, де переважно мешкають етнічні росіяни [автор стереотипно плутає етнічну приналежність і мову спілкування – перекл.]. Найперше, усвідомлюючи, якої шкоди міжнародним прагненням України завдає репутація “Азова”, офіційний Київ із 2017-го року розпочав велике розширення та викорінення неонацистів.
Були запроваджені суворі перевірки “історії” та ретельне спостереження під час навчань, а іноземці (з близько 20 країн), що служать у підрозділі, мусять прийняти українське громадянство. Незважаючи на заяви засновника “Азова” Андрія Білецького про його зв’язок із командуванням батальйону в Маріуполі, й у той час, коли ви, поза сумнівом, не можете врахувати усіх тонкостей (бо існують здогадки, що досі дехто з членів “Азова” має вороже ставлення до ліберальних демократій, прав меншин та виборчих прав), моя оцінка – така, що деполітизація “Азова” сягнула таких масштабів, коли станом на 2022-й рік інформація про його колишні зв’язки із неонацистським рухом є нерелевантною.
Приклад: за останні два місяці у Харкові було створено два додаткових розвідувальних батальйони та танковий батальйон у складі полку “Азов” (усі вони підпорядковані 127-й бригаді ТрО), а також у Франківську було створено батальйон “Азов-Прикарпаття”. Станом на сьогодні, вони є “звичайними складовими Збройних сил України”.
Переклад: Микола Ковальчук, Ростислав Семків, Антон Шигімага
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
