Розділ з книги «The Prosperous Few and the Restless Many»
Ж.: По всьому світові — Від Лос-Анджелеса до Балкан, Кавказу та Індій — здіймається хвиля трайбалізму, націоналізму, релігійного фанатизму, расизму. Чому це відбувається саме зараз?
Н.Х.: Перш за все, пам’ятаймо, що ця не здіймається, а продовжує ширитися.
Ж.: Цілком погоджуюсь, але зараз речі видаються виразнішими.
Н.Х.: В певній частині світу вони справді є виразнішими. Візьміть Східну Європу. Європа як ціле є дуже расистським утворенням, навіть гіршим за США, але в Східній Європі явище набуває особливо відразливих рис. Європейське суспільство традиційно несе в собі надзвичайно гостру етнічну ненависть. Одна з причин, чому багато з нас зараз опинились тут (у США), у тому, що наші прадіди накивали звідти п’ятами. Донедавна Східна Європа була контрольованою суворою диктатурою — Радянською системою. Це знерухоміло громадянське суспільство, що означало, з одного боку, елімінацію того, що було позитивним, але й, з іншого, придушення того, що було негативним. Тепер, коли диктатура пішла у небуття, відбувається відновлення громадянського суспільства, а разом із ним й усіх його вад.
Деінде у світі, наприклад, у Африці, відбуваються усі з можливих звірств. Вони відбувались там завжди. Один з найгірших прикладів стався 1980 року. З 1980 до 1988 ПАР з мовчазної згоди США несе відповідальність за більше півтора мільйона жертв плюс десь шість більйонів доларів збитків — і це лише в регіонах, що прилягають до країни. Та нікому тут в США до цього немає справи, і лише тому, що все відбувалося за „нашої” згоди. Якщо перенестися в Бурунді 70-х років, ми побачимо страшну різанину з 10000 вбитих. Але на це всім начхати.
Ж.: Німеччина мала одні з найліберальних законів щодо отримання притулку в Європі. Тепер вони хочуть обмежити громадянські свободи, заборонити політичні партії.
Н.Х.: Зараз багато говорять про німецький расизм, що справді є негативним явищем. Наприклад, депортація циган, висилання їх назад до Румунії є плямою, ганебність якої складно описати. З циганами поводилися майже так, як з євреями під час Голокосту, але ніхто й оком не мигнув, бо всім наплювати на циган. Проте ми маємо пам’ятати, що паралельно відбуваються й інші, менш публічні речі. Візьміть Іспанію. Під час її вступу до ЄС їй було висунуто певні умови. Однією з таких умов вимагала, щоб Іспанія стала бар’єром для орд північних африканців, які на думку європейців загрожували затопити Європу. Багато людей на човнах намагаються перетнути вузьку протоку, що відмежовує Північну Африку від Іспанії, схожу на ту, що відділяє Гаїті від Домініканської республіки. Якщо їм це вдається, їх одразу викидає геть поліція та берегова охорона. Це по-справжньому огидно. Звісно існують причини руху людей з Африки саме до Європи, а не в інших напрямках. Цим причинам десь 5-ть століть. Міграція ж не припиняється і тепер, та Європі це не подобається. Європейці прагнуть зберегти недоторканним своє багатство і тримати бідняків подалі від нього. Схожі проблеми в Італії. Ломбардська ліга, до якої входять різні неофашистські елементи, нещодавно святкувала перемогу на виборах. Ліга відображає інтереси півночі країни. Вони не хочуть тягнути на собі бідняків з італійського півдня. І їх хвилюють північні африканці, що сунуть з півдня, переправляючись через Сицилію. Північні італійці не хочуть бачити поруч зі собою голоту. Їхніми сусідами можуть бути лише багаті білі люди.
Ж.: Це ставить загальне питання щодо раси та (природи) расизму і того, як ці категорії позначаються на відношеннях Півночі та Півдня.
Н.Х.: Расизм існував завжди. Та він розвинувся як керівний світоглядний принцип в контексті колоніалізму. Це можна зрозуміти. Коли ваш чобіт стоїть на чиїйсь шиї, ви маєте виправдати це. І виправданням є „зіпсованість” (depravity ) того, на кого ви тиснете чоботом. Найбільш вражає така мотивація, коли спостерігаєш за людьми, що не так вже й відрізняються одне від одного. Погляньте на британську колонізацію Ірландії, найперше західне колонізаторське завоювання. Воно описується в тих самих термінах, що й завоювання Африки. Ірландці були іншою расою. Вони не були людьми у повному розумінні. Не такими як „ми”. Їх слід було розбити і знищити.
Ж.: Деякі марксисти вважають, що расизм є продуктом економічної системи, капіталізму. Чи ви погоджуєтесь з таким твердженням?
Н.Х.: Ні. Тут справа у самому завоюванні, у ( самому явищі) пригноблення. Якщо ви грабуєте когось, гнобите його, диктуєте умови життя, навряд чи знайдеться такий собі один, хто зможе сказати: „Дивіться. Я — чудовисько. Я роблю це задля власного зиску!” Навіть Гімлер так не говорив. Стандартна техніка формування переконань розвивається паралельно із гнобленням, неважливо кидають „винних” до газових камер, чи нападають на них на розі вулиці, чи роблять щось середнє між тим і тим. Стандартна реакція однакова: „Це все через їхню зіпсованість. Саме тому я чиню так. Можливо, я це роблю навіть заради їхнього ж блага!” Якщо справа у їхній зіпсованості, то має бути щось таке, що відрізняє їх від мене. Цією різницею стане всяка властивість, яку ви тільки зможете знайти.
Ж.: І це може бути виправданням?
Врешті це перетворюється на расизм. Ви завжди здатні знайти щось таке: інший колір волосся або очей, вони є огряднішими або безтурботнішими за вас. Щось достатньо відмінне. Звісно, ви можете брехати з цього приводу, знайти щось подібне напрочуд легко. Візьміть сербів та хорватів. Їх неможливо відрізнити (сторонньому). Вони користуються різними алфавітами, але говорять однією мовою. Обидва народи належать до різних гілок християнської церкви. Ось і все. Але багато з них готові руйнувати та вбивати один одного. Навіть не можуть уявити в житті завдання, вищого за це.
Джерело
Переклад
