Алекс БЕККЕР
Останні чотири роки я жив разом з громадським рухом України. За цей час активна діяльність змінилась у багатьох на зневіру в успіх. Але всі ці роки залишалися люди, які вірили у зміну країни та її майбутнє. Серед них є люди, яких ми можемо зараз назвати експертами в питаннях Суспільного договору. Це моя спроба написати історію руху навколо теми Суспільного Договору і нової Конституції. Перша частин у статті «Общественный договор или скачка на дохлой лошади».
Березень 2014 року. На Майдані ще лежали квіти і стояли намети, а на Інститутській вже почали створювати пам’ятник загиблим. В країні розпочався передвиборчий процес до травневих виборів президента. Частина майданівців поїхали до дому, дома була купа справ. Друга частина пішла на війну. Сотні Самооборони Майдану пішли до Національної гвардії, а Майдан став місцем, де збиралися автобуси батальйонів Айдар, Донбас, Азов, Правий Сектор. Третя частина почала волонтерський рух. А ще частина почала розбудовувати громадський рух і створювали нові організації, об’єднання, платформи. Головним питанням було, і майже зараз залишається: що будувати? куди рухатись? якою країна має бути?
Можливо, треба було почати розмову про Суспільний договір ще від часів Майдану, коли ці питання обговорювалися на засідання різних осередків: Вільний університет Майдану, Коло Майдану та інші. Але силу набрав рух в другій половині 2014 року і у 2015 році. Це відбулось завдяки перемозі Революції Гідності, віри у себе, усвідомлення важливості зміни країни і недовіра до влади і системи. Тому 2014 рок був роком активної громадської діяльності. Саме про це далі.
Вперше я почув про Національні Установчі збори від Володимира Волкова. Він зробив заяву про це під час прес-конференції, яку організувала команда Майдан Прес Центру. Національна Асамблея повинна стати початком підготовки до проведення установчих (національних) зборів, що мають на меті об’єднати всю Україну у спільній праці над майбутнім держави. Установчі збори – поєднання представницького народовладдя з прямим волевиявленням кожної людини, що дає можливість відкликати будь-кого за зрозумілим порядком. «Головна мета Асамблеї – заміна замовника влади, адже ним має виступати український народ, а держава – тільки здійснювати сервісні функції» – говорив у 2014 році ВолодимирВолков. Пан Волков і зараз є носієм цієї ідеї. До проекту долучалися в 2016 році Олексій Жмеренецький і В’ячеслав Богуславський з проектом «Україна – це Я».
Літом 2014 запрацював Михайлівський клуб, який організував Майдан Закордонних Справ і засідання проходили в офісі організації. Це була платформа, під час засідань якої кожен міг презентувати своє бачення майбутнього країни. Пропрацювала до 2016 року і дала можливість спілкуватися навколо тем зміни країни. Ідея Суспільного договору була одної з багатьох і обговорювалась багато разів.
Не можу у своїй статті пропустити проект «Нова країна». Це був великий проект, який поєднав фахівців зі всієї країни. Обговорювалися різні моделі і можливості. Валерій Пекар у 2014 році написав: «Останнім часом дуже багато розмов про “новий суспільний договір”. Під цим розуміють певні неписані правила гри, яких дотримуються влада, бізнес, громадяни. Адже старі правила гри пішли у небуття разом з режимом Януковича, а нові так і не були встановлені». Але у описаній моделі вони торкнулися лише двох сторін: бізнес і державу. Громадян залишили поза уваги. Хоча в нових проектах важливу роль надають в першу чергу громадянам.
Восени 2014 розпочала свою діяльність організація «Україна – це Я». В’ячеслав Богуславський, Володимир Савчук та інші, крім допомоги армії і волонтерської діяльності, розпочали процес обговорення нової Конституції і суспільного договору, який повинен був стати основною частиною цього обговорення. Жмеренецький Олексій, один з засновників, тоді писав: «Прийшов час застосувати головне право народу на зміни – “Установчі Збори України”, інструмент спільного вироблення норм справжньої – народної Конституції України, норм, які докорінно змінять розстановку сил у державі, змінять правила співжиття. Закладуть механізми оновлення управлінців, включать соціальні ліфти, повернуть право на справедливий розподіл доходів від національних багатств. Лише народ може виробити для себе вигідні норми Основного закону. Будь-що, запропоноване корупціонерами, в кінцевому рахунку лише шкодить суспільству».
Він повинен був разом з іншими фахівцями створити інтернет-платформу для всеукраїнського обговорення і напрацювання нового тексту Конституції. Наступним етапом повинен бути збір підписів і референдум. Під час засідань проекту було багато обговорень, брали участь люди зі всієї України. Богуславський і Савчук в 2015 році проїхали по всій України, щоб розповісти про свій проект, познайомитись з активними громадянами.
У вересні 2015 року громадські організації «Конституційний Конвент», Global Ukrainians, «Україна — це я», ВГО «Українська стратегія», Міжнародний центр перспективних досліджень та Центр політико-правових реформ підписали меморандум про створення коаліції громадянського суспільства «Народна Конституція». Метою коаліції є налагодження конституційного процесу через підготовку законопроекту, який повинен визначити порядок формування і статус органу установчої влади, уповноваженого розробити проект нової Конституції України, а також сприяти подальшому ухваленню цього законопроекту у Верховній Раді України.
«Сьогодні нашим завданням є залучення якомога більшої кількості громадян країни до процесу створення Нового суспільного договору, як єдино-дієвого інструменту, що допоможе створити саме ті умови, за яких конституційна реформа в країні буде загальнонаціональним інклюзивним процесом, в якому кожний громадянин буде мати право висловити свою думку», – зазначив у 2016 році Володимир Полочанінов, член Коаліції.
Говорячи про Суспільний договір, я мушу згадати Богдану Бабич та її чоловіка Віталія Куліка. Обидва вже давно працюють над темою суспільного договору. Під час нашої розмови Богдана згадувала, що вони вийшли на Суспільний Договір ще в 2013 році до Майдану на клубних зустрічах Чаювальників. Потім багато про це говорили в студії на Майдані (Спільно.ТБ), а потім писали в своїх статтях. Вони разом брали участь майже у всіх заходах, пов’язаних з обговоренням Суспільного договору. Під час нашої останньої переписки вона поділилася своїми думками: «Зараз формуються середовища, спільноти, організації, де починають розуміти, що без сильної ідеї та системної роботи, в країні нічого не зміниться. Деякі з них вже зрозуміли, що немає сенсу витрачати час на боротьбу зі старою Системою. Ліпше творити паралельну Систему, наповнювати її людьми, які готові укласти між собою суспільний договір і свідомо домовитись про правила проживання на спільній території. Чим більше в таку Систему заходитиме людей, тим сильнішою вона ставатиме».
Тому не випадковою була їхня участь у Національній платформи, яку започаткувала Тимошенко. Віталій Кулік так написав у своїй останній статті (рекомендую): «Звичайно, ми кілька років працювали над цією темою, тому включилися в роботу Національної Платформи №1 з розробки Суспільного Договору та нової Конституції. Попри скепсис і застереження, які ми публічно висловлювали на адресу Юлії Тимошенко, для нас важливим було те, що вперше вдалося вивести тему Конституанти з політичного маргінесу в ТОП-порядок денний».
На весні 2017 року я по запрошенню Богуславського прийшов на засідання Хартії Майбутнього, де познайомився з Юрієм Чудновським і Володимиром Нікітіним. Серед засновників платформи також були бізнесмен Костянтин Паршин, Олексій Жмеренецький. Метою проекту є зміна принципів і механізмів публічного управління в Україні. Україна вичерпала потенціал пострадянського розвитку. Потрібен ривок, для входження в глобальний світ. В рамках проекту запропонована принципово інша модель публічного управління для України, яка мінімізує можливості для корупції і підвищує ефективність управління загальним надбанням.
Коли тільки вони починали, потрібен був майже рік, щоб домовитись учасникам о принципах роботи над проектом. А сьогодні вони всі разом лупають сю скелю вже на Національній платформі, робота якої також побудована на принципах не домінації, множинності.
В 2016 році засновниками «ФФФ» Чудновським Ю., Нікітіним В., Дацюком С., Бебешко Т, Богуславським В., Паршином К., Жмеренецькм О. була створена нова платформа «Конкордія», яка була створена як комунікативна площадка для обговорення філософії, концепцій і проектів майбутнього України. Проект організований як експозиція бачень майбутнього України, їх узгодження і організації спільних дій. Модерував проект Богуславский В.
«Конкордія» відіграла важливу роль в об’єднанні експертів в питанні Суспільного договору. За час існування «Конкордії» відбулось більше 20 презентацій. В подальшому деякі об’єдналися в інші проекти.
Крім тих, кого я вже назвав треба додати інші проекти. Проект Сергія Жигінаса «Rizzoma», платформа де відбувається не тільки обговорення, але й створення тексту Суспільного договору. Віктор Шишкін разом с Національною Асамблеєю України. Віктор Прозоровські та його проект «Социальный диалог о мирном договоре граждан».
Нажаль це не всі. Маю надію, що колись буде написана вже наукова стаття з історіографії створення Суспільного договору.
«Чому я вирішив написати цю статтю», – питав я себе. Можливо відповідь в тому, що хтось намагається прив’язати Суспільний договір до свого політичного возу. Але тягне його вже напівмертва шкапа. Тому треба обирати. Або Суспільний договір, або кінні перегони на мертвій коняці.
