Олександр НИКИФОРЧАК
Як визначити, хто перед нами – авантюрист чи першовідкривач?
Все залежить лише від ракурсу і нашого відношення, нашої думки, саме зараз, саме тепер.
Досягнення поставленої мети – то часто авантюра, а якщо ця ціль майже нездійсненна – то це вже авантюра авантюр. Але нема її – нема й досягнень. Все було в холосту, марно. Не життя, а існування. Ставлення, щоправда, до авантюр зневажливе у нашому раціонально-практичному світі. Хоча авантюристи – то не зірвиголови та відчайдухи, що кидаються у вир пригод. Вони прямують до своєї цілі, їм тільки вона цікава. Просто авантюрист, що досяг мети, вже зветься першопрохідцем – його вшановують. Такі от подвійні стандарти, хоч йдеться про те саме.
Звісно, далеко не всі авантюристи добиваються свого, дуже не всі… Але те, що всі вони екстраординарні та цікаві – то таки факт. Більш того – іноді буває, що той, що розгадує таємницю – сам є ще більшою таємницею.
Продовжимо нашу дивну історію про пошуки загубленого міста Мавпячого бога Біле місто Мавпячого бога, череп, лазер та банани
Музика в студію: https://youtu.be/Z8VPre1d9qI, поїхали!
Мюррей, керівник попередніх експедицій в Гондурас, був запрошений на один з найкращих тогочасних круїзних лайнерів “Стеллу Поларіс” прочитати кілька лекцій. Там він познайомився з редактором корабельної газети Теодором Мордом. Вони подружились. Розповісти один одному вони мали що! Мюррей про загублене місто, а от Морд…
Він народився в портовому місті китобоїв Нью Бедфорд, штат Массачусетс, 17 березня 1911 року. Море вабило його. Чи народився таким? Репортером став ще в час навчання в школі, а от університет покинув. Втік у море.
Далі мандрівки та пригоди. Це його життя. Теодор Морд “зайцем” та матросом на вантажних кораблях відвідав більше сотні країн, п’ять разів здійснивши таким чином навколосвітню подорож. Комфорт не мав ніяковісінького значення, головним був маршрут – поекзотичніше…
Яскраві враження виливались в репортажі, які радо друкували відомі газети. Як репортер висвітлював події Громадянської війни в Іспанії. Заради повноти картини одного разу переплив річку, що розділяла ворогуючі сторони. Плавання, звісно, корисна штука, але ж не під суцільним кулеметним вогнем.
Дружив у той час з іншими репортерами тієї війни – з Ернестом Хемінгуеєм та Джорджем Оруелом.
Було йому тоді 29 років. Нудним його життя назвати важко. І розповісти мав що… Мюррей знайомить Теодора Морда з нашим дивним мільйонером Джорджем Хеєм. Керувати третьою Гондураською експедицією було призначено Морда.
Супутником у цю подорож Теодор запросив свого друга зі студентських часів Брауна. Чудово екіпірована експедиція рушила в дорогу в березні 1940 року. А в Європі набирала обертів війна.
Подорож вологими джунглями легкою не назвеш. Це у фільмах освітніх каналів все красиво та романтично. “Серцем темряви” джунглі названо цілком заслужено. Там, на довгих чотири місяці й зникли шукачі загубленого міста без зв’язку із зовнішнім світом. Що було далі – відомо з щоденника (до нього ми повернемось ще не раз) та зі слів самих мандрівників. Інших відомостей нема.
До слова про щоденник – я теж маю такий собі “щоденник” блогів на фейсбуці, запрошую Олександр Никифорчак Блоги та хочу подякувати читачам моїх Блоги про монети та Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво.
В гущавині лісу видимість обмежується кількома метрами. Все надійно заховане суцільним зеленим покривалом. Можна багато раз пройти в кількох метрах від об’єкта пошуку – і не побачити.
Теодор Морд вчинив розумніше – сліди він шукав у розповідях індіанців. Їх міфи та легенди передавались усно з покоління в покоління, спотворювались, звісно, але оте зерно істини мали зберегти.
І от одного разу йому посміхнулась удача. Дивний ритуал з танцями та спалюванням мавп зацікавив його. З легендою колись давно напівлюди-напівмавпи “улаки”, що жили в гірських печерах, вкрали у людей найкрасивіших дівчат, бажаючи, щоб ті народили їм дітей. Але народились мавпи, задум не вдався. От за це (за викрадення дівчат) і мстяться люди “улакам”, вбиваючи мавп.
Чи не трансформована це згадка про давні часи, про Біле місто, де жерці служили злому мавпячому богу?
Довго вмовляв Морд надати йому провідника в місця, де живуть страшні духи “улаки”. Провідники знайшлися.
Як вже було сказано, чотири місяці не було жодних звісток. В липні Морд і Браун виходять з джунглів, повідомляють Хея про, здавалось, нездійсненне, новина була опублікована в “Нью-Йорк таймс” 12 липня 1940:
“Судячи з відомостями, отриманими газетою, експедиція встановила приблизне місцезнаходження легендарного міста Мавпячого бога в майже недоступному районі між річками Паулайя і Платан”.
Морд і Браун з тріумфом прибули в Нью-Йорк в серпні. А 10 вересня 1940 року Морд дав інтерв’ю радіомовній компанії Сі-Бі-еСМабуть, це найбільш повним збереженим звітом знахідку. До вашої уваги цитати з розшифровки, з примітками, зробленими Мордом:
“Я щойно повернувся, знайшовши загублене місто. Ми вирушили в область Гондурасу, куди ще не ступала нога дослідника … Тижнями безперервно ми насилу проштовхували човна баграми, просуваючись по річечках посеред непрохідних джунглів. Коли пливти далі стало неможливо, ми почали прорубувати собі дорогу через джунглі … за кілька тижнів такого життя ми зголодніли, вибилися з сил і втратили впевненість в успіху. Ми вже збиралися здатися, коли я побачив з вершини невеликої скелі щось, що змусило мене завмерти на місці … Це була стіна міста – втраченого міста Мавпячого бога!.. Я не міг судити про розміри міста, але знаю, що воно йшло вглиб джунглів і що колись в ньому жило близько тридцяти тисяч людей. Але це було дві тисячі років тому. Залишилися тільки засипані землею руїни стін там, де стояли будинки, кам’яні фундаменти будівель, які, ймовірно, були величними храмами. Я пам’ятав давню легенду, яку розповідали індіанці. Там було зазначено, що в загубленому місті поклонялися як божеству гігантській статуї мавпи. Я бачив величезний насипний пагорб, порослий лісом: коли вдасться розкопати його, думаю, ми побачимо статую цього мавпячого божества. Сьогодні індіанці, що живуть в тій області, бояться самої думки про місто Мавпячого бога. Вони вважають, що там мешкає величезна волохата мавпоподібна людина на ім’я Улак … В струмках поблизу міста ми виявили багаті родовища золота, срібла, платини. Я знайшов лицьову маску … вона нагадує морду мавпи … Майже всюди вирізані зображення мавпи – мавпячого бога … Я повернуся в місто Мавпячого бога і спробую розгадати одну з небагатьох нерозкритих таємниць західного світу”.
Так розповідав Теодор про своє відкриття. На щоденник ніхто тоді уваги не звернув, а далі всю увагу суспільства притягнула Друга світова війна.
Але це не всі таємниці Теодора Морда. Далі була його співпраця з УСС (тоді це був аналог ЦРУ), так, був шпигуном, і не з поганих – був нагороджений орденом Бронзової Зірки. Далі був дипломатом, ще кінопродюсером. І загадкова смерть – самогубство. Хоч любителі теорій змов полюбляють версію вбивства в автокатастрофі. Так, Теодор Морд сам був неабиякою таємницею.
То хто він людина-таємниця Теодор Морд?
Авантюрист, що йшов до мети? Він її досяг?
Чи таки першопроходець, що відкрив світу невідоме?
Доказом є експонати Смітсонівського музею, про який ми говорили минулого разу – цієї багатющої скарбниці індіанської культури. Вони й досі там зберігаються – фігурки мавп з каменю і глини, своє каное, керамічні вироби та кам’яні інструменти, що їх Теодор привіз з цієї мандрівки.
Та не зробив головного – не вказав місцезнаходження міста. Морд не назвав координати, мотивуючи можливістю розграбування. Мав повернутись наступного року, але не повернувся. Обставини, війна, шпигунсько-дипломатично-продюсерська діяльність, дивна смерть… Мабуть, він приховав цю інформацію навіть від свого наймача – дивака-мільйонера Джорджа Хея.
Яка ваша думка? Саме зараз, саме тепер?
Але зробив таки неоціненне – він запалив вогник надії. Якби не доленосна мандрівка Морда, багато дивних та марних спроб знайти загублене місто в 50-тих і 80-тих роках просто б не відбулись, а ще один ексцентричний шукач, можливо, не почув би легенду та не подався за цією зіркою надії. Не сталося б того, що сталось. Дива. Справжнього…
Далі буде.
Не перемикайтесь!
Фото і колаж – Олександр Никифорчак
