Володимир МУЛЯРЧУК, Центр досліджень проблем громадянського суспільства
Закінчується 2017 рік, і саме час підбивати політичні підсумки року. Маємо сказати, що цей рік приніс Україні як позитивні, так і негативні події, але все ж таки, якщо порівнювати рік, що минає з 2016 –м, то він був не таким складним для нашої держави, як попередній, попри ряд політичних скандалів, які відбулися наприкінці осені та на початку зими.
Наприкінці 2016 року багато хто, як в Україні, так і в Європі та США, були шоковані несподіваною перемогою Дональда Трампа на президентських виборах, риторику та частину передвиборчих обіцянок якого сприймали досить негативно. Крім того, був ризик, що на виборах у Франції, Нідерландах та Німеччині можуть перемогти праві й популісти, які фінансуються російськими спонсорами. Частина українців не вірили у те, що наша держава отримає безвізовий режим. Крім того, не було точно відомо, яким чином і коли буде ратифікована Угода про асоціацію з ЄС, яка опинилась на межі зриву після референдуму у Нідерландах, де за низької явки виборців близько 60% проголосували проти Угоди.
Зараз ці проблеми українців вже не турбують. Дональд Трамп, який більшістю і простих людей, і політиків, як українських, так і західних, сприймався як ледь не проросійський кандидат через його заяви про те, що США лише виграє, якщо матиме хороші стосунки з Росією і те, що він припускав зняття антиросійських санкцій, а також обіцяв переглянути відносини з НАТО та ЄС. Ці побоювання розвіюються. Натомість влітку та восени відбулись дві зустрічі між Трампом та Петром Порошенком, Україна купує американське вугілля, а у грудні Трамп підтримав оборонний бюджет США на 2018 рік, де Україні виділяється 350 млн. доларів допомоги в тому числі на летальну зброю, що при Обамі здавалося неможливим.
На виборах у Франції, Німеччині та Нідерландах теж перемогли ліберальні політичні сили, які зацікавлені у партнерських відносинах з Україною й підтримують антиросійські санкції. Навіть у Франції, де здавалося б, найбільші шанси мали націоналістичні, консервативні сили, отримували гроші з Росії, переміг ліберальний Еммануель Макрон, чия позиція щодо України не особливо відрізняється від позиції його попередника Франсуа Олланда.
Весна 2017 року була більш спокійною в плані політичних подій. Якихось серйозних акцій протесту не спостерігалося. Влітку Україна отримала безвізовий режим, а Угода про асоціацію з ЄС була нарешті ратифікована. І це стало головними перемогами українського народу та українських дипломатів у цьому році. До інших однозначно позитивних процесів, які відбулися чи продовжились у цьому році, можна віднести децентралізацію, фактично закінчений процес декомунізації та українізацію в освіті.
А от осінь дійсно вийшла досить цікавою та навіть можна сказати напруженою. У Києві відбулись опозиційні мітинги, найбільші з часів «Євромайдану». За даними деяких ЗМІ у останніх акціях брала участь найбільша кількість громадян – близько 5-8 тисяч. Ці мітинги отримали жартівливу назву «МіхоМайдан». У відповідь з’явилися потужні викривальні меседжі для суспільства від правоохоронних органів щодо самого Саакашвіліа також було відкрито кримінальні справи та вжито інших заходів до нього та його оточення. В плані ПР акцій на протидію Саакашвілі 24 грудня напередодні католицького Різдва прихильники президента Порошенка організували власне зібрання, яке мало назву «Кава на Хрещатику». За даними деяких ЗМІ, у цьому мітингу попри погану погоду брали участь близько 500 осіб. Зокрема, там були помічені люди із найближчого оточення президента. Деякі учасники тримали пакати «Порошенко – наш Президент!».
Крім того, цієї осені уряд В. Гройсмана розпочав ряд дуже важливих реформ – освітня, медична, пенсійна реформи. Продовжувалася і судова реформа, обіцяна президентом під час його передвиборчої компанії. Однак, якщо вірити опитуванням Центра Разумкова, яке проводилось у жовтні, більшість українців не підтримують урядові реформи, або навіть не знають суть цих реформ. Наприклад, згідно з даними опитування, найкраще українці ставляться до реформи освіти – її підтримують 26% опитаних, тоді як проти було 41,8%, 20,5% не змогли відповісти, а 11,7% ставилися до цих змін байдуже. До медичної реформи позитивно ставилися 21,2% громадян, 56,9% – негативно, 15% – не змогли відповісти, 7% – ставилися байдуже. Пенсійну реформу підтримали 20% респондентів, проти були 56,9%, 16,3% – не змогли відповісти, 6,9% – ставилися байдуже. До земельної реформи позитивно ставилися 14,6% громадян, 51,3% – негативно, 22,5% – не змогли відповісти, 10,5% були байдужі.
Менше за все українці підтримували судову реформу – 12,6% респондентів, проти – 49,1%, 26,3% не змогли відповісти, 11,9% ставилися байдуже. До запланованої приватизації державних підприємств позитивно ставилися також лише 12,4% громадян, 49,9% – негативно, 12% – байдуже, 25,7% – не змогли відповісти. Експерт «Української політконсалтингової групи» Василь Мокан вважає, що це результат майже нульової інформаційно-роз’яснювальної роботи влади щодо суті реформ, оскільки суспільство формує своє ставлення до змін переважно із телевізора. «Відсутність діалогу і погана комунікація влади і народу – вада усіх часів Незалежної України, яку потрібно викорінювати. Бо не буває ефективного реформування без суспільної легітимації цього процесу» – вважає політолог.
Найбільшим скандалом року, після позбавлення Саакашвілі українського громадянства та подальших подій навколо нього, став конфлікт між ГПУ та НАБУ. Однією з головних причин конфлікту є те, що в результаті антикорупційної реформи, яку вимагають від української влади західні партнери, ГПУ фактично втрачає частину своїх повноважень, але намагається втримати свою вагомість. Іншою причиною цього протистояння вважають те, що у 2017-му, порівняно з минулим роком спостерігалася суттєва активізація НАБУ у боротьбі з корупцією, згадаємо лише справи проти депутатів Розенблата, Полякова, сина Авакова та розслідування проти «Ленінської кузні» президента Порошенка. До справи проти сина Авакова ЗМІ нерідко писали про можливе об’єднання БПП та Народного фронту, але розслідування антикорупційного бюро проти Олександра Авакова «фронтовики» сприйняли, як атаку з боку Банкової, хоча багато авторитетних політологів кажуть, що НАБУ знаходиться під впливом США.
Генеральний прокурор Юрій Луценко стверджував, що весь апарат агентів НАБУ є поза законом, бо закон вимагає, щоб під час відбору кандидати проходили відкритий конкурс, але десятки агентів були обрані на «закритих процедурах». Луценко заявляв, що «ніхто з них не допущений до держтаємниці, але їм надаються матеріали «прослушки» НАБУ, що є кримінальним злочином, вони використовують незареєстровану в Україні техніку для прослуховування, яку завезено контрабандним шляхом, а отримані матеріали вони використовують у своїй роботі». Реакція західних партнерів на спроби дискредитувати НАБУ була досить жорсткою, як з – боку ЄС, де багато хто був шокований цими подіями, так і з – боку США, де нагадали слова держсекретаря Рекса Тіллерсона, сказані ним навесні цього року, що «Україні немає сенсу боротися за своє тіло на Донбасі, якщо вона втратить душу, загрузнувши в корупції. Антикорупційні інститути повинні отримати підтримку, ресурси та захист».
В ЄС навіть пригрозили позбавити Україну безвізового режиму. «Я не можу знати з упевненістю, хто стоїть за цією конкретною ініціативою. Та я абсолютно переконана, що люди, про яких йдеться, прекрасно усвідомлювали, що міжнародна спільнота жорстко відреагує не реалізацію таких ідей. Неможливо не розуміти, наскільки негативний характер це матиме для іміджу країни. Саме це нас найбільше турбує: що усвідомлюючи усі ці наслідки, вони зважилися на такий крок» – прокоментувала атаки на НАБУ посол Франції в Україні Ізабель Дюмон в інтерв’ю «Європейській правді».
В кінці грудня Ю. Луценко зустрівся з головою НАБУ Артемом Ситником та заявив, що «обговорили ситуацію і спільно прийшли до того, що було помилкою публічно зводити рахунки». У своєму звіті розслідування корупційних злочинів за 2017 рік Луценко заявив, що за цей період було затримано 9 100 корупціонерів, справи на 2 800 з них – у судах, а 815 отримали вирок. Крім того, до бюджету було повернено 53 мільярди гривень та 80 тисяч гектарів землі. Це говорить про те, що боротьба з корупцією в Україні якщо і має успіхи, то лише на низовому рівні. Депутати та інші високопосадовці поки залишаються безкарними за корупційні злочини.
Опитування компанії «Research & Branding Group» показує, що 56% українців оцінюють 2017 рік для України як в цілому важкий і поганий. Кожен третій українець – 36% вважає, що цей рік був у чомусь важкий, а в чомусь і вдалий. Однозначно хорошим та вдалим рік, що минає, вважає 3% опитаних. Найбільше позитивних і найменше негативних оцінок поставили на Західній Україні, тоді як на Сході країни було більше негативних та менше позитивних оцінок. Найбільш негативно налаштованими є жителі центральних регіонів. Однозначно важким для себе та родини цей рік вважають 31% громадян.
Згідно з соціологічними дослідженнями найбільше українців турбують війна на Сході (51,3% опитаних), зростання цін (37%), низькій рівень зарплат чи пенсій (36%), безробіття (27%) та високі комунальні тарифи (26,9%), корупція в центральній владі найбільше турбує 22,9% українців. В першу чергу, саме погіршенням соціального становища порівняно з довоєнними роками можна пояснити ріст рейтингу лідера «Батьківщини» Юлії Тимошенко, оскільки в українців часи, коли вона була прем’єром асоціюються зі стабільністю. Крім того, немало громадян згадують, що тоді курс долара був по 8 гривень, а євро по 10 гривень і мають ілюзії, що якщо ЮВТ знову прийде до влади, їхнє соціальне становище покращиться і проблем стане менше. Розуміючи цю проблему, влада намагається підіймати рівень мінімальної зарплатні для українців – до 2020 року в уряді планують її підвищення до 4 тисяч гривень.
Для самої Тимошенко рік був досить вдалим. «Батьківщина» показала досить непогані результати на виборах в об’єднані територіальні громади, де висуванці від партії були на другому місці за кількістю обраних депутатів, після самовисуванців. Тоді як за кількістю обраних голів перемагало БПП. Крім того, Тимошенко налагодила непогані відносини із лідером «Руху нових сил» Михайлом Саакашвілі, якого так само, як і її можна назвати харизматичним лідером (нагадаємо визначення харизматичного лідерства, яке дає видатний німецький філософ Макс Вебер, який жив у 19 – на початку 20 століття. За Вебером харизматичне лідерство ґрунтується на вірі, що правитель має особливі здібності. Люди вірять, що харизматичний лідер принесе бажані результати. Саме такими правителями соціолог вважав керівників революцій. Харизматичне лідерство виникає у суспільстві переважно у кризові періоди. Такий лідер сприймається як месія, здатний вивести країну з глибокої кризи).
Наступний, 2018 рік обіцяє багато політичних інтриг. Саме в наступному році українці остаточно дізнаються, які політики боротимуться за посаду президента на виборах 2019 року. В українському експертному середовищі прогнозують, що швидше за все настане певна пауза в процесі проведення реформ, оскільки політики будуть зайняти різними торгами, політичними угодами та власне передвиборчою компанією. Вже у перші місяці наступного року можлива екстрадиція Михайла Саакашвілі. Генеральний прокурор Юрій Луценко наполягає, що підстав для домашнього арешту Саакашвілі достатньо, а Окружний адміністративний суд Києва дозволив екстрадицію, але це рішення ще може бути оскаржене у апеляційній інстанції. Тому, ймовірно, ми станемо свідками третього затримання Міхо. Для влади бажано щоб така операція була добре спланована з боку правоохоронних органів, щоб не вийшло, як попереднього разу, і щоб це було зроблено вже у січні 2018 р., бо пізніше Саакашвілі спробує активізувати анти-владні акції.
Директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик каже, що наступного року українців чекає мобілізаційний драйв від політиків. Учасники президентських виборів формуватимуть штаби, створюватимуть передвиборчі об’єднання та коаліції із залученням до цього олігархічних груп. «Парламент перетвориться на арену зіткнень політичних позицій, стане місцем для передвиборчого піару. Це може підірвати спроби президента і уряду хоча б частково забезпечити виконання своїх обіцянок. Адже Порошенку, щоб увійти в новий передвиборчий процес, треба буде підтвердити виконання своїх обіцянок» – підкреслив політолог. Вже у березні свою передвиборчу компанію розпочне Юлія Тимошенко, також «до цього долучаться менші гравці, які намагатимуться увірвати собі електоральний пиріг. Тому, що після президентських виборів пройдуть парламентські – в жовтні 2019 року. І всі політичні гравці висуватимуть своїх кандидатів у президенти, щоб створити заділ перед парламентськими. Це буде складний виборчий сезон» – прогнозує Віталій Кулик.
Отже, українців чекає неймовірно цікавий та багатий на різні політичні події рік, який буде визначальним для багатьох політичних гравців. Очевидно, що на наступних президентських виборах головна боротьба відбуватиметься між Юлією Тимошенко та Петром Порошенком, і українським виборцям знову доведеться обирати за принципом «меншого між двох зол». Хто переможе цього разу складно спрогнозувати, але наразі, згідно з соціологічними дослідженнями, у другому турі ЮВТ має перевагу над чинним президентом. Інтрига навколо можливої участі у президентській гонці лідера «Океан Ельзи» Святослава Вакарчука ймовірно зберігатиметься до літа, адже у серпні його група планує виступити у Києві з новим концертом, після року «творчої паузи». Єдине в чому можна бути точно впевненим, так це в тому, що на найближчих президентських та парламентських виборах реванш проросійських сил майже не можливий, і Україна продовжуватиме тримати курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію.
